Згусток сюрної радості поміж усього дивного навколо мандрівника у морі різноманіття.
Дебютна збірка київського артиста Nosha Neck з одним з найцікавіших альбомів року вбік всілякої химерності.
Щось експериментальне в означенні нині легко оминути на українській сцені, але Nosha Neck робить все для того, щоб цього не сталося. Його мінімалістичність завжди готова до нових викликів у лабіринтах, адже чи не найбільше цінує здатність дивуватися під час пошуків.
Усе дивне на його альбомі "demoneck" найлегше звести до психо-попу, хоча у його звуковому різноманітті це доволі оманлива штука. Має ж хоч щось в Україні рухатися хоча б убік Animal Collective чи Panda Bear своїми колажами.
60-ті та 80-ті у нього легко переплітаються з дивним рнб на прикладі Zbaraski, електронікою ("Сова (Опівночі метро Наукова)") та чимось краутним ("У тебе хороший парк"). Навіть з босановним, щоб відразу опинитися у найкращих треках року ("Тенеріфе") разом з треками "Валентина Міядзакі (Японська серенада)" та "Неси каву (Я просто чекаю)", де мешка такий собі Боб Ділан на синтезаторах. Можна навіть згадати щось на кшталт скрябінського вітання ранньому Паліндрому ("Час Карла (Викидаю сміття)").
Наскрізним на збірці "demoneck" є мотив мандрівки ("Реаліті-Кіт"). Безтурботної подорожі, яка заколисує та зачаровує невідомим за рогом ("Чача Ля Жіп", "Київзу"). Це чистий згусток радості від всіляких несподіванок у морі всілякого химерного різноманіття навколо ("POVs", "Гіпокрил").
Приклад того, як мало інколи треба для подиву і як вільно у ньому можна відразу загубитися аж до повного зникнення. Приклад того, яким легким та приємним може бути увесь цей сюр навколо.