Як часто доводиться у наших театрах бачити постановки за п'єсами сучасних драматургів, особливо сучасних українських драматургів? Чи багато книг сучасної драматургії можна знайти у наших книгарнях – української чи іноземної?
Чи все так погано і які перспективи розвитку для української нової драми ми вирішили спитати в арт-директора та співзасновниці театрального фестивалю «Драбина» Оксани Дудко, а також мали нагоду поспілкуватись з Крістіаном Папке, директором Міжнародного конкурсу драми Південно-Східної Європи (International Drama Competition for South-Eastern Europe).
Останні кілька років ваша команда замість уже популярного театрального фестивалю «Драбина» організовує фестиваль нової драматургії Драма.UA, чому така зміна напрямків?
Нам це зараз цікавіше. Сталося так, що до нас потрапили тексти європейських драматургів, також ми бачили в Європі багато вистав за п'єсами сучасних драматургів і захопились тою темою дуже сильно.
Хоча це складний жанр, інколи це незрозуміла іронія, культурні контексти інших країн, гра слів, які нам не до кінця зрозумілі.
Але завдяки новій драмі можна проникатися дуже сильно і театральним життям інших країн, і відчувати більше чужу культуру.
Ми вже останні два роки працюємо над фестивалем Драма.UA, а «Драбина», можливо, переросте у щось інше, ніж було до того.
Багато-хто й досі говорить про відсутність нової драми в Україні, ти як вважаєш?
На театри, на драматургію і на українську культуру ми можемо з двох сторін дивитися. Якщо заходиш у закостенілий, консервативний театр, то здається, що нема театру, а бачиш цікаву постановку, то не думаєш говорити про те, що нема театру.
В репертуарах великих національних академічних театрів майже немає сучасної драматургії, а якщо є, то вона не українська, а якщо українська, то тяжіє до традиції 19 ст.
З іншої сторони, якщо подивитися на молоде альтернативне середовище і подивитися на ті імена, які є не в Україні, а драматурги часом можуть писати російською мовою і працювати на російський ринок, або працювати закордоном і писати мовою тієї країни, де живуть, то можна говорити про те, що є українська драматургія.
Я би сказала, що зараз в Україні відбувається дуже цікавий процес, пов'язаний з сучасним театром і драматургією.
Якщо ще у 2007 році ці питання не піднімалися, то зараз драматургія є на часі, маємо активне креативне творче середовище, в якому дуже цікаві ідеї народжуються.
З'являються несподівані контакти з різними європейськими країнами, сприятливішого часу для розмови про драматургію важко знайти, ніж цей час, що зараз. Нам подобається працювати у цьому контексті.
Як би ти охарактеризувала сучасну драму?
Сучасна драма не тільки в Україні, а й закордоном дуже сильно експериментує з мовою, так експериментує, що у декого волосся дибом стає від тих експериментів, взагалі кажуть, що це не мистецтво, а анти-мистецтво.
По-перше, мова може спрощуватися, мова є не літературна, часто мова розмовна, мова, якою говорять персонажі з вулиці, багато нецензурної лексики, мова, де існують діалекти і суржик, мова, яка надає словам, які використовуємо у повсякденні, інший смисл.
І цей мовний мікс, який зараз відбувається, це дуже цікаве явище.
Думаю, для літератури, для самої філології українська драматургія є дуже цікава. Не говорити вже про політику і соціально-економічне життя, бо це не тільки мистецьке явище, а культурне. Вона дуже цікава, з якої сторони на неї не подивися.
Нова драма у Європі і в Україні, спільне і відмінне, на твою думку?
Драматурги живуть у своєму часі і говорять про ті речі, які притаманні тій добі, друге – вони говорять про ті речі, які типові для певного культурного простору.
З іншої сторони нова драма по всій Європі має багато спільних рис, якщо узагальнювати, то вона дуже гостро соціальна, змінює акцент з верхів на низи, використовує антиестетику як нову естетику.
У нас є багато текстів про села і малі містечка, натомість європейська драма більш урбаністична, характеризує загальний ландшафт.
Британська драматургія мені подобається за почуття гумору, німецька драматургія гостро соціальна, серйозна, скандинавська – трохи занепадницька, а балканська, чеська – більш абсурдно-гумористична і не така холодна. Ті стереотипи, які існують про різні країни, вони в драматургії певним чином підтверджуються.
Розкажи про цьогорічний фестиваль «Драма.UA»
Ми дуже довго думали над концепцією і вибрали 5 фокусів програми. Перший фокус – це українська драма, другий фокус – британська, мені особисто найбільш цікава, найсильніша, найбільш оригінальна.
Третій фокус – німецька драматургія, це чи не єдина країна в Європі, де є фінансові вливання в театр і драматургію і де так добре працює театрально-драматургічна структура. Це просто унікальний випадок.
Четвертий варіант – скандинавська драма. І захотілося взяти щось з центрально-європейського контексту, тому ми представимо також і польську драму.
Ми маємо про запас великий блок балканської, білоруської, російської та американської драматургії.
Це не будуть лише читання, а й також глибші проникнення в драматургію кожної країни, з роз'ясненнями, лекціями, контекстом, проблематикою, де можна буде детальніше зрозуміти як воно виглядає.
Кожну п'єсу ми дуже ретельно вибирали, ці п'єси мають різну вартість і цінність, але кожна з них знайде свого глядача, слухача. Думаю, це буде цікаво.
Професійні актори будуть читати, професійні режисери готувати ці читання. За півроку до фестивалю ми спілкуємося з акторами, режисерами, стараємося їх познайомити з драматургами, стараємося ці п'єси разом пережити, апробувати їх на фокус-групах.
І перекладаємо все, робимо також додаткову едукативну програму, запрошуємо спеціалістів з Польщі, Німеччини, Британії, театральних критиків. Велика частина програми – це майстер-класи.
Сподіваємось, що воно потім дасть якісь поштовхи. Ми хочемо створити середовище для нормальної критичної дискусії, щоб там брали участь не тільки театрали, а щоб зібрати людей, які хочуть серйозно поговорити на серйозні теми і проводити низку дискусій. Це таке ширше середовище.
В Україні треба вчитися створювати альтернативні можливості освіти, кооперувати з закордонними митцями, створювати спільні продукти і знати розуміти взагалі як працюють механізми закордоном і це зараз набагато важливіше, ніж просто розважатися.
Бо насправді ми маємо дуже мало і все дуже слабеньке, а якщо будемо трохи працювати, то може з того щось вийде.
Окрім фестивалів ви плануєте проводити інші акції, пов'язані з популяризацією сучасної драматургії?
Ми почали організовувати приватні читання, цей проект триває. З іншого боку, хочеться зробити театр і драматургію доступною для ширшої авдиторії.
Один з аспектів нашої організації – вийти з традиційного театрального простору, робити читання в публічному просторі, в несподіваному просторі.
Ми хочемо вийти на вулицю почитати п'єсу, ми хочемо зайти на завод, на фабрику, в магазин, кафе, підвал і зробити там читання. Шукати простори, які б відповідали духові п'єси. Це дуже важлива частина фестивалю.
Витаємо в хмарах, але мрії здійснюються.
***
Знайти в Україні якісну сучасну драматургію планує і німецький режисер, директор Міжнародного конкурсу драми Південо-Східної Європи Крістіан Папке. Він задумав цього року провести в Україні конкурс серед сучасних драматургів. Про основні умови та програму цього конкурсу Крістіан нам радо розповів під час свого недавнього перебування у Львові.
Крістіане, розкажіть, будь ласка, що за проект ви запланували?
Планую уже цього року провести в Україні конкурс серед драматургів. І не має значення чи ти молодий і невідомий чи уже дуже досвідчений, чи початківець, нас цікавлять п'єси неопубліковані і непоставлені на сцені.
Це мають бути тексти про життєвий досвід, про те, що ти відчуваєш зараз. Світ дуже різний і змінюється, виникають нові обставини, нові проблеми.
Також я захотів провести цей конкурс в Україні, бо це велика європейська країна, про яку ми нічого не знаємо. Думаю, це велика причина для того, щоб провести цей конкурс тут.
Ми зможемо більше дізнатися один про одного, краще зрозуміти, що відбувається у вас, через що ви переживаєте, про ваші надії, сподівання.
Ви особисто щось знаєте про Україну?
Та ні, дуже мало. Але я переконаний, що у такій великій країні, з великою традицією повинні бути люди з сильним голосом. З хорошими історіями, які варто розказати і які зможуть нам дати щось.
Я вірю і сподіваюсь, що ми знайдемо дійсно сильний текст, який буде заслуговувати на перемогу у цьому конкурсі.
Що очікує на переможця?
На жаль, ми мусимо обрати тільки одного переможця. Драматург отримає грошову винагороду у розмірі 3500 євро.
Його п'єса буде перекладена німецькою мовою та видана окремою книгою, тиражем 11 тисяч примірників та згодом презентована на Книжковому ярмарку у Лейпцигу.
Переможця буде запрошено до Відня на урочисту церемонію нагородження, також відбудеться ряд презентацій.
А ще будемо сприяти постановці п'єси у одному з національних театрів Австрії. Думаю, це великі можливості, хороший шанс про який мріє багато драматургів.