Новинки серіалів: таємниці шведських лісів

Чому варто дивитися новий скандинавський серіал Таємниці Сільверхейда.

Хорошими шведськими серіалами вже нікого не здивуєш. Але знайти серед них щось справді свіже та неочікуване не так то й просто. Особливо, щось таке, що потенційно може стати “новим словом” у жанрі.

Саме це можна сказати про шведську продукцію Таємниці Сільверхейда (Jordskott) (знову маємо українську кальку з російського варіанту назви), яку можна сміливо радити фанатам Твін Пікса та "Убивства".

Аби гідно оцінити підхід Сільверзейда, варто пригадати інші останні зразки жанру.

Як не крути, а перший сезон Справжнього детектива знову вивів містичний детектив у кіно- і теле-мейнстрім (як це зробила у 1990-х стрічка Серце Ангела). Однак, при всій повазі до Кері Фукунаги, який режисерував цю південно-готичну сагу, нічого принципово нового він не сказав.

Успіх першого Детектива забезпечувався, насамперед, неповторною майстерністю сценарію та постановки.

фото: io9.com

Такий вигадливо закручений сценарій та химерні діалоги, такий добре розрахований ритм та ідеальний саундтрек трапляються не настільки часто часто, як хотілося б. Це, скажімо, штучний (від слова "штука") продукт, який дуже якісно експлуатує і підсумовує усі попередні напрацювання жанру.

Тим часом, у світовій серіальній лабораторії сьогодні відбувається і пошук чогось справді нового у цьому жанрі, чогось, що задало б цілком новий підхід.

Яскравим прикладом таких пошуків можна назвати минулорічну серіальну пробу пера відомого кінорежисера Гільєрмо Дель Торо – Штам (The Strain). У цьому хорорі про невідомих науці паразитів Дель Торо намагається підняти тему вампірів із зовсім іншого боку і відсікти усю зайву містику.

На цьому і тримається головний ефект Штаму. Глядачам пропонують не просто поспостерігати за кривавими подіями і злочинами виродків тьми, а й зазирнути вампірам усередину, причому в буквальному сенсі, дослідити їхні нутрощі, поглянути на їхню чужу плоть та побачити "біологічні" механізми її функціонування.

фото: thestraindvd.com

В цьому сенсі, Гільєрмо Дель Торо спробував привнести у містику Дракули фантасмагоричний реалізм Чужого, справедливо зауваживши, що щурі так само б тікали від монструозного супер-паразита, як і від князя темряви.

Але, поза цим, більше нічого достойного у Штамі ми не знаходимо. Після початкового нагнітання інтриги герої фільму упродовж майже всіх серій тільки тим і займаються, що раз за разом роздивляються (а потім ріжуть) огидні нутрощі заражених вампірів. І в результаті маємо мутований лікарняний процедурал, де містиці відводиться роль якоїсь туалетної жижі.

Тим часом, цьогоріч з’явилася подібна спроба перевизначити жанр містичного детективу, але вже більш органічна ніж покруч Дракули-Чужого від Гільєрмо Дель Торо. Це, власне, шведський серіал Таємниці Сілверхейда.

Як і у Штаммі, маємо тут спробу дослідити виворітну сторону містики, намацати її дивну, але матеріальну плоть. На щастя, шведи підійшли до справи з повним розумінням неабиякої делікатності містичного об’єкта. Пояснення потойбічних явищ тут достатньо тонке, щоб не пошкодити їхню вразливу ауру, і, одночасно, доволі свіже.

З першого погляду, це класичний скандинавський продукт, знятий за перевіреним рецептом, який вже пройшов випробування у таких знаних серіалах як Убивство чи "Міст". Головна героїня, як і можна було передбачити, – трохи проблемна і малоемоційна жінка-поліцейський Ева Торнблад, якій потрібно розслідувати злочин і не заплутатися у персональних проблемах. Однак, далі стає значно веселіше – починаються дива з неочікуваними хвостами.

фото: aftonbladet.se

Матеріальну тілесність містичного творці Таємниць дбайливо вкорінюють у довколишню природу, завдяки чому твориться потужний ефект вірогідності, що так цінується у містичному жанрі. Шведський заповідний праліс виглядає достойним родичем прикордонних лісів з Твін Піксу – пам’ятаєте ці кадри густих крон, які тривожно хвилюються під північним вітром? Переконливий образ лісової гущавини, яка може приховувати в собі що завгодно, змушував вірити у містичну історію не менше ніж геніально прописані персонажі.

У цьому і полягає головний шарм Сілверхейда – знайомі з дитинства лісові пейзажі, вікові дерева, валуни, порослі мохом, озера, заховані в гущавині, знову набувають особливих відтінків як у дитинстві, стають не менш екзотичним і таємничим ніж джунглі Амазонки.

Фото: www.aftonbladet.se

Якби цей серіал знімали в Україні, місцем дії повинні були б стати Медобори – подібний залишок вікових лісів, під якими так само приховуються лабіринти безкінечних печер.

Коротке, але яскраве шведське літо заповнює екран насиченими кольорами, не надто характерними для зразкової "скандинавської" картинки. І це добре, адже цього разу ми маємо справу не з депресивними скандинавами, а з чимось, чи кимось, більш колоритним.

На відміну від Справжнього детектива таємниці шведських Медоборів не можуть похвалитися закрученими діалогами. Однак, за винятком деяких стереотипних моментів, сценарій тут розвивається теж достатньо вигадливо і за поворотами сюжету приховується багато несподіванок та химерних деталей.

фото: expressen.se

Сілверхейду вдається майже з нуля збудувати свою власну життєздатну, м’ясисту містичну реальність, налагодити свій окремий інтимний зв’язок із потойбіччям. Для глядача це дуже цінний подарунок.

За що окрема подяка творцям серіалу – за використання такої прикмети часу як нашестя борщівника – отруйної рослини, що останніми роками окуповує наші поля та ліси. У Сілверхейді ця екологічна тема знаходить своє містичне пояснення, завдяки чому потусторонній світ стає трохи ближчим і українському глядачеві.