У центрі Бібрки Перемишлянського району двоє неповнолітніх сумлінно агітували за ВО «Батьківщина».
24 липня 2012 року в парку у самісінькому центрі міста Бібрка Перемишлянського району Львівської області була розташована агітаційна палатка з написом «об’єднана опозиція ВО «Батьківщина» та фотографією голови Львівської обласної громадської організації «Жінки Батьківщини» Ліди Котеляк. «Агітаторами» в ній виявились два хлопчики - тринадцятирічний учень 8-го класу Ланівської загальноосвітньої школи Андрій, та п’ятнадцятирічний Михайло.
Діти добросовісно виконували свою недитячу «роботу». А саме: по черзі підходили до містян, збираючи підписи на підтримку української мови та видавали з палатки агітаційну літературу.
На запитання, чи не важко дітям витримувати таку спеку (зауважимо, що агітпалатка розташована прямо під палючим сонцем, при цьому денна температура повітря на Львівщині доходила до 39 градусів за Цельсієм), діти відповіли, що коли як, адже їм доводиться працювати 40 годин на тиждень протягом п’яти днів (за нескладними підрахунками робочий час хлопців складає вісім годин на день). На питання, чи отримують вони хоча б гривень двадцять на водичку та морозиво, Мишко та Андрій, переглянувшись, відповіли – «Та де! Більше». Та як би там не було, справи це не міняє.
Хотілося б спитати при нагоді у Лідії Котеляк, що так щиро споглядає з фотознімку на тій палатці, як так сталося, що голова Львівської організації громадського об’єднання «Жінки України» - жінка, та напевно, теж мати, берегиня, могла допустити таке, що неповнолітні діти, замість того, аби читати книжки, грати у футбол, чи відпочивати на річці, мають заробляти для вельмишановної пані Котеляк політичний чи будь-який інший рейтинг?
Чому людина, якій земляки доручили представляти їх інтереси в тому громадському об’єднанні, яке мало би вже виходячи із самої своєї назви, стояти на захисті найменших та найвразливіших наших громадян, робить такі неприпустимі у сучасному суспільстві речі? Чи не вистачило повнолітніх патріотів, аби забезпечити збір підписів «на підтримку української мови», не долучаючи школярів до політичних акцій?Чи може пані Ліда не знала про заборону експлуатації дитячої праці? Чи може забула про існування Конвенції ООН про права дитини, закону «Про охорону дитинства», інших законодавчих актів та й просто елементарнихнорм моралі? І чи шановну пані не лякає кримінальна відповідальність, передбачену законодавством за подібні дії?
А найголовніше питання, чи на думку Ліди Котеляк, вартують власні політичні амбіції нормального дитинства маленьких українців?
Богдан Старий
