Обласна рада Львівщини поволі та ніяково розпочала процес виселення Львівської ОДА з власного спіднього.
Також обережно та майже непомітно рухаються лише закохані (або просто збуджені самим процесом), ці романтичні шпигуни один одного, і свого тіла, зокрема.
У ваганнях між салом і пряником виграє, звичайно, що сам процес вагання, коливання туди, сюди і назад.
У таких млостях традиційно зупиняється час, секунди розкришуються вічностями, рухи вповільнюються.
І тому, саме тому, депутати Львівської обласної ради так довго та тривало пролонговували кінець цього кінця, що й далі вирішили не закінчувати кінець цього кінця, а лише розпочати процес кінця такого кінця Львівської ОДА у коридорних обіймах Львівської облради.
Вагання спокушають своєю однокореневою близькістю до того забороненого слова у стінах побожної Львівської обласної ради.
Ці вагання інколи можуть вартувати мільйонів і тому деякі нерішучі львівські обладепи так потребують допомоги друга.
Потребують допомоги вищих сил, допомоги віщих голосів.
Допомоги внутрішніх голосів, бо інколи дуже важко сказати ось так збоку, що абонент точно розмовляє з кимось потойбічним, а не сам з собою.
Саме такою думкою керується голова обласної ради Петро Колодій коли намагається підказати менш досвідченим колегам більш зручні маршрути вагального руху.
Коли ж менш досвідчені колеги Колодія продовжують натхненно тупити, то у своїх розчаруваннях підлеглими членами він все більше стає схожим на кримінального авторитета Джонні Генріксена у другому сезоні засніженого серіалу Lilyhammer.
Поза тією розпукою Колодія, деякі феміністичні персонажки, з непритаманною для більшості непритомних у таких ситуаціях кобіт мужністю, особисто зустрічаються з потойбічними голосами, які і скеровують їх відкриті душі на путь істинну.
Трохи відволікає обладепів та обладепок з вагальних фракцій доповідь заступника Рудяка Василя Кундика. Відволікає не його золота фікса, а отой постійний ментовський канцеляризм, те рохкання і підхрюкування залізобетонній субординації, яку деякі обладепи вважають особливим цинізмом.
Більш просунуті кіномани вважають, що Кундик або надихається цьогорічним переглядом фільму Filth про шотландського поліцейського Брюса Робертсона, або просто є фанатом літературної творчості Ірвіна Велша.
Саме тому, Василь Кундик, переслідуючи ідеальний приклад Януковича, ледве стримується, що не розсміятись під час монологу про ганебне побиття Беркутом вифлиємських немовлят у Києві.
Згодом, знову копіюючи Януковича, Кундик почне ганебно втікати від журналісток з планшетами.
Але таке відволікання вагань обласних депутатів між салом і пряником триває недовго та нетовсто. Обладепи і облдепки знову залітають у звичне русло вагання між салом та колодієм, між салом та пісним.
Екзистенційний вибір підштовхує їхні члени на пограниччя боротьби з безплідністю такої боротьби.
І знову такими довжелезними поглядами на допомогу закликаються вищі сили: сили амулетні, сили атрибутні, сили оберегів.
Безпомічні у своїх нескінченних ваганнях обладепи запрошують у свої обійми навіть вишиванку, цю генетичну пам'ять рідного народу, що ніколи не скінчиться і буде вічно простягатись, аж ген-ген за горизонт.
І таке запрошення вишиванки, звичайно, що є помічним для щирих українців з Львівської обларади.
Вишиванка навкруги розповсюджує довгі язики свого спасівського впливу і ось вже й найближчі обладепи починають інтенсивно позіхатись представниками темних сил, що дещо збочено впливають на процеси їх депутатського вагання.
Варто зазначити, що такої сотеріологічної функції рідної вишиванки потребують усі обладепи, бо солітери непоправного вагання проникнули у всі вікові цензи Львівської облради.
Не тільки у її герентологічні відділення
чи пенсійні закутки.
Навіть молоді та прогресивні інколи застигають у природі своїх збентежених вагань з характерною мімікою обличчя.
І лише деякі феміністичні персонажки, з непритаманною для більшості непритомних у таких ситуаціях кобіт мужністю, особисто зустрічаються з силуетами кулуарних ігрищ за серпанками.
Поки хлопчики воюють з хлопчиками за місце під салом або пряником, а дівчатка воюють з дівчатками за місце під дзеркалом або солярієм, то найбільше страждає у цю вагальну мить керівництво Львівської облради.
Їм важко стримати цей потенційний розпач прощання і тому для того, щоб не розхитати надмірними хвилюваннями власну психологію вони кусають металеві предмети.
Різні металеві предмети.
Але найневимовніше страждає душа Пісного, цього лівого заступника Колодія (якщо дивитись на нього з сесійної зали).
На такому особливо вагальному засіданні сесії Пісний необережно засвітився годинником швейцарської фірми Perrelet. Саме його у найважчі миті вагання між салом та пряником він намагається прикривати своєю правою рукою.
А це більше 70 штук гривень, що так і не були пожертвувані з фонд боротьби Євромайдану зі злочинним механізмом Януковича. Куди дивиться Юрій Підлісний, невже він у цей революційний час читає дрібнобуржуазного Фройда?
Вагання львівських обладепів були настільки боязливими і тривалими у часі та просторі, що закономірно перетворили сьогоднішню сесію у сонне царство. А найбільше роздупляють до життя сонне царство (згідно фільму Голий пістолет 2½: Запах страху) еротичні оповідки про повстання червоного богатиря.
Саме вони так вдало піднімають та вивільняють з під гніту сам пригнічений довгими ваганнями гніт.
Ймовірно, що хтось з обладепів дивився вчора ввечері цей фільм і тому з високої трибуни залунали такі величні слова про компоненти для штучного запліднення та кошти на сперму для великої рогатої худоби.
Поки у залі бігали та стрибали сороміцькі сміхуйочки від представників відомо якої статі, то деякі феміністичні персонажки, з непритаманною для більшості непритомних у таких ситуаціях кобіт мужністю, особисто почали зустрічатись з власними фотографіями.
Щоб саме після їхнього перегляду вже власноручно показати цим вагальним чоловікам, чия ж влада найбільше панує у всіх фракціях Львівської обласної ради.
І на цій бітлівській ноті лунає ще один хіт з альбому "Чорні трусики" (2013) заслуженого еренбіста Руси-України R. Kelly "Every Position".