Випускник Львівської академії мистецтв, проректор Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука, співорганізатор Культурно-мистецького фестивалю «БойчукFest», мистецтвознавець, художник-кераміст Володимир Хижинський поділився з читачами Варіанти своїми думками, які втілив у глині, та інсайтами про фестиваль, що відбудеться 23-25 вересня у Києві.
Володимире, вітаю Вас із відкриттям персональної виставки «REFLEXIO» у галереї «Хлібня» Національного заповідника «Софія Київська». Чи Ваша виставка буде однією із мистецьких подій IV Культурно-мистецького фестивалю «БойчукFest»?
Дякую. Як для кожного художника, персональна виставка є символічним підсумком і для мене. 23 вересня у рамах Культурно-мистецького фестивалю «БойчукFest» відбудеться її презентація, запрошую. Особливо радий, що вдалося її відкрити саме в Софії Київській.
Ви підготували ретроспективну персональну виставку за фактично 30 років творчості. Яка Ваша улюблена робота представлена на виставці?
Люблю всі роботи і дуже складно виокремити одну. Мабуть це фрагмент «Викрадач гнізд» із моєї дипломної роботи «Забуті спогади», яку я захистив у 1997 році. Проєкт складався з восьми постатей, п’яти сюжетів. Готуючись, перечитав, переосмислив великий пласт міфології різних країн. І в цій роботі була втілена ідея, що людина походить від птахів. Навіть з плином часу я завжди вказую ім’я керівника мого дипломного проєкту – Анатолія Йосиповича Каліша, який дуже підтримував мене та делікатно радив, як краще робити.
Мене часто запитують, чи це писанки несе Викрадач гнізд. Ні, це керамічні яйця із різними орнаментами, тоді я не вкладав писанкових мотивів у них. Хоча писанкарство дуже любив. Навчаючись у Косівському технікумі народних художніх промислів імені Василя Касіяна на відділі кераміки від третього курсу вивчав косівські писанки і писав студентську наукову роботу про них. Дотепер зберігаю зошити із орнаментами писанок, які перемальовував у майстринь та майстрів із різних сіл, що довкола Косова.
Згадуючи свої роки навчання у Косівському технікумі, вдячний моїм викладачам – Василеві Касіяну, Григорію Макаровичу Колосу, Анастасії Дмитрівні Кобюк, Марії Миколаївні Гринюк. Ці люди допомогли мені відчути, що таке Кераміка. На першому курсі Марія Миколаївна Гринюк змушувала нас копіювати елементи косівської кераміки, потім ми самі робили цю кераміку. Якби мене зараз серед ночі попросити намалювати косівський орнамент – я це зроблю навіть у вісні. Хоча з третього курсу я вже працював з широкою палітрою кольорів, і вже на п'ятому курсі у дипломній роботі використав 20 кольорів. Ця робота – панно - до цих пір є в гуртожитку на першому поверсі.
Вдячний долі за те, що вчився у Львівській академії мистецтв у таких вчителів, як Анатолій Каліш, Орест Голубець, Степан Андрусів, Іван Франк (на жаль, покійний).
Як російсько-українська війна вплинула на Вашу творчість?
За своєю природою я абсолютний пацифіст. Для мене дико, як в XXI столітті взагалі можуть бути якісь збройні конфлікти. Ми могли зараз бути в стані якоїсь, не знаю, комп'ютерної всеохоплюючої нірвани, створювати технології, які сприяють розвитку людства…
На початку 2014 року в мене народилася така робота «Терни України». Вона не про війну, вона про писанки, які заплетені в терни. Я хотів її зараз виставити, але в останній момент передумав. Я свідомо стараюся не переносити в свої роботи трагічні та жахливі моменти.
А цій виставці є одна робота, яка називається «Один день і ціле життя». У ній тема війни опосередковано присутня: три деформовані вікна складені один на одному й іграшковий ведмедик поряд… Поряд з цими вікнами дитяча іграшка, яку дитина залишила…
Я не показую жахів, просто хочу, щоб людина задумалася. Наше життя може змінитися фактично в будь-яку мить кардинально. Ніхто ж не думав, що буде з дітьми втікати…
Інша робота, можна сказати, найбільша в цій експозиції - це інсталяція «Перекотиполе», яку я почав робити ще у 2010 році і періодично доробляв до неї елементи. Тоді я помітив, що багато моїх друзів, знайомих, однокурсників, виїжджають за кордон на заробітки. А зараз в мене було бажання цією роботою – каскадом, що спадає, поставити інші запитання: куди ми котимося, чи ми повернемось?
Ще одна робота цієї виставки вже про стійкість. Задумав її у постковідний період, але ж він збігся з початком війни. Покручені цвяхи, а один з них стоїть і не ржавий. Ця композиція опосередковано говорить про те, що є проблеми, а є і стержень, він у нас має бути.
Війна впливає на кожного з нас. Українські митці мають дар розповісти про неї особливою художньою мовою, яку розуміють у всьому світі. Як Ви зі своїми студентами розповідали про трагічну для Академії Бойчука подію, що сталася 25 березня 2024 року, коли ракетний удар росії зруйнував частину будівлі та забрав життя людей?
На конгресі Міжнародної Академії Кераміки (ІАС) в Женеві у 2024 році я робив презентацію як наша спеціалізація, кераміка, живе в умовах війни. У відео-презентацію про Академію я запропонував вмонтувати звук сирени «Повітряна тривога», щоб міжнародне товариство хоч на мить відчуло те, що відчувають українці. Я хотів, щоб люди схаменулися, щоб вони відчули, що коли ти йдеш у своїх справах, весь в роботі, в ідеях, а тут сирена...і життя не зупиняється.
Крім того ми намагаємося робити багато художніх виставок як в Академії, так і в інших локаціях, щоби показати, що ми працюємо попри всі негаразди.
Володимире, ми зараз розмовляємо у хрещальні Софійського собору, де в 1920-х роках Михайло Бойчук досліджував фреску XI століття «Сорок мучеників Севастійських». Інформація про цей факт нещодавно опублікована у виданні «Дослідження і реставрація Софії Київської в часи діяльності Софійської комісії: 1921-1933 рр.», упорядниками якої є науковці Національного заповідника «Софія Київська» за науковою редакцією доктора історичних наук Вячеслава Корнієнка. А що особливого чекає на учасників вже четвертого фестивалю «БойчукFest»?
«БойчукFest» — це подія, що має на меті вивчати, досліджувати, популяризувати мистецтво Михайла Бойчука і його школи. Ідея проведення щорічного фестивалю належить Олені Осадчій – ректорці Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, тому опосередковано ми звертаємо увагу на нашу Академію. Зараз такий час, що навчальні заклади мають теж бути у медійному полі.
Під час фестивалю «БойчукFest» ми проводимо події як для наших студентів, так і для широкої аудиторії, Щоб всі охочі прийшли в Академію і подивилися як ми працюємо.
Цього року ми запланували в рамах фестивалю шість виставок. Вони будуть проходити як в Академії, так і на локаціях наших партнерів - Національного музею українського декоративного мистецтва, Інституту проблем сучасного мистецтва, Академії мистецтв України, і в Софії Київській. Буде і два конкурси - Міжнародний конкурс керамічних пластів на тему «(Не) щоденні роздуми» та Міжнародний конкурс студентських робіт «INTER INTRO BOOK PRINT» на тему «(Не) щоденні роздуми».
Також щороку у нас вже теж традиційно відбувається науково-творча конференція міжнародного рівня «Михайло Бойчук: візія і місія» до дня народження Михайла Бойчука. Хоч є питання з датою народження - 28 чи 30 жовтня - різні джерела говорять по-різному, але ми проводимо її традиційно 30 жовтня. Конференція також має на меті зібрати науковців, дослідників творчості Михайла Бойчука. Цьогоріч у зв'язку з безпековою ситуацією ми стараємося провести її в один день.
Бажаю команді «БойчукFest» нових відкриттів, яким для мене цього року стало ім’я Євгена Ситнянського. Виставка «Євген Ситнянський. Невідомий бойчукіст», що експонувалася у Музеї Авангарду в Києві, розповіла про 30-річного київського художника, який навчався у професора Бойчука в Художньому інституті в Києві, й чиє життя, як і життя Михайла Бойчука та його більш відомих учнів та послідовників, знищив сталінський терор. Архівні матеріали зберегла сім’я художника і мисткиня Галина Дюговська (правнучка художника) вивчала їх і надала для виставки.
Дякую за Ваш час і бажаю успіхів у творчості та викладацькій роботі.
Авторка Ольга Шалайська