Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня, що минув, в Україні та світі.
Саме такої цифри досягла кількість убитих і поранених росіян у цій безглуздій нікому не потрібній і незрозумілій війні. При цьому кількість убитих оцінюється у понад 500 тисяч. Така ціна вєлічія, вставання з колін, відновлення імперії та спроби остаточного розв’язання «українського питання». Про втрати економічні, фінансові, матеріальні, репутаційні вже не йдеться. І весь цей час росіяни цілком погоджувалися з даною ситуацією, добровільно за гроші ідучи на заклання. А для решти війна була десь далеко і їх не торкалася. Всі дружно підтримували дії путіна. І лише тепер, коли внаслідок систематичних ударів української армії в росії виник дефіцит бензину, були демонстративно спалені завод у москві, нанесені удари по портах Петербурга і звуки сирен та вибухи зазвучали у багатьох містах у глибокому тилу росії, почалися відключення Інтернету народ почав задавати питання, а «что случілось і почєму»? А оскільки це триває щодня та інтенсифікується то починають на всіх рівнях звучати голоси про те, что может хватіт і пора прєкращать. Чому ми так довго цього не робили? Причин дві. Не було відповідної зброї і нас весь час стримували наші заокеанські партнери, традиційно боючись ескалації, малюючи собі червоні лінії та ведучи безцільні переговори.
Що далі? Безперечно продовження війни, до якої путін, очевидно, всіма силами затягує Лукашенка, недаремно два дні відбувалися закриті переговори і лише в неділю літак білоруського диктатора покинув Москву. Як будуть розгортатися події надалі скоро буде видно, як і чиї аргументи виявляться сильнішими – путіна чи Зеленського з Мадяром про можливі наслідки.
А поки що маємо щоденні українські удари ЗСУ по нафтопереробці, нафтобазах і підприємствах. Ну і останній удар по Волгограду, здається, поставив крапку у дебатах чи літає Фламінго чи ні і чи влучає? Три чи чотири влучання з п’яти запусків – дуже пристойний результат, при тому що українська ППО збиває від 80 до 90% російських крилатих ракет. Видається що цей напрям значно ефективніший, ніж безконечні вояжі вітька і зятька до москви. До речі, NYT опублікувало матеріал, де йдеться про те, що в лютому 2025 року ці персонажі їздили до москви і привезли купу пропозицій про співробітництво і з вимогами путіна щодо України. У телефонній розмові Трамп вимагав від Зеленського негайної згоди, а після відмови назвав останнього «не дуже розумною людиною». Наша держава розглядалась як перепона до чергового перезавантаження відносин і її треба було негайно усунути. Таким чином підтверджується, що конфлікт в Овальному кабінеті був закладений наперед, а Венс виступив його провокатором. Врешті недавно це підтвердив американський президент, назвавши цю подію «чудовим шоу» навіть краще, ніж „Учень“» (реаліті-шоу, яке раніше вів сам Трамп). Врешті стосунки так сяк налагодилися, хоча Пентагон свідомо затягнув укладення контрактів на постачання зброї Україні на суму $1 млрд, виділеною ще попередньою адміністрацією, так щоб ці гроші пропали.
Десь за аналогічним сценарієм розвивалося і польсько-українське непорозуміння, спровоковане Каролем Навроцьким, таким собі польським Трампом в його уявленні. Очевидно, що для цього шукався будь який привід, адже раніше Ярослав Качинський у 2013 році приїжджав на Майдан і ні Бандера, ні УПА, ні червоно-чорні прапори не заважали та і назви вулиць також. Проте чого не зробиш, коли скоро вибори і треба набирати бали та підривати політичного опонента, дарма, що це в результаті виходить на шкоду ojczyznje. Очевидно, що європейці також зі здивуванням дивляться на ці танці на кістках подій, які сталися майже століття тому. Проте, схоже, що ледь спекавшись старшого брата на сході він вигулькнув у нас на заході і з тими ж претензіями на вищу расу. Відрижки імперій завжди однакові. Проте конференція в Гданську відбулася, представництво на рівні прем’єра України було високим, за рангом рівне Туску. Ми отримали транші допомоги від ЄС та інших фінансових організацій, в т. ч. від МВФ та підписали низку угод. Захід пройшов пристойно на фоні навколишньої істерії, яка явно підігрівалася росією. Недарма Лєшек Міллер, колишній прем’єр часів Кваснєвського заявив, що краще бути російською онучею, ніж бандерівським памперсом. Варіант, що найкраще ні тим, ні другим паном прем’єром не розглядається. Очевидно що істерія буде підігріватися до 11 липня, коли відзначатимуть річницю Волинських подій і до голосу здорового глузду мало хто прислухатиметься. Хоча за даними опитування ONET лише 36,1% поляків вважають, що дії Навроцького посилять позицію Польщі на міжнародній арені, а 31,6% – послабить і 32% не мають думки щодо цього. Отже ситуація не є такою безнадійною і зараз головне вести себе конструктивно і не піддаватися на провокації, які без сумніву ще будуть.
28 червня ми відзначаємо День конституції. Вже призабулися всі пристрасті, які тоді вирували. Як тодішній лідер донецьких у ВРУ, голова ОДА Володимир Щербань натурально купував в кулуарах згоду тодішніх комуністів на визнання української мови єдиною державною, конфлікт між президентом Кучмою і Верховною Радою та багато іншого. Є нарікання на нечіткість позицій Конституції, є зміни внесені у 2004 році, що поміняли форму правління на парламентсько-президентську, проте всім зрозуміло що за 30 років Конституція встояла і завдяки ній ми уникли багатьох небезпек, особливо в постмайданівський період і зараз, коли наші «наставники» з москви та Вашингтона все намагаються нас схилити до поразки власне цей документ не дає формально цього зробити. І, очевидно, не дасть і в майбутньому, хоча зміни до нього будуть вноситися, як це відбувається в усіх державах.