Один в каное: Пісню неможливо написати у примусовому порядку

Розмова зі учасниками львівського гурту Один в каное.

Іро, розкажи будь ласка про своє дитинство, як основу Твоєї особистості сьогодні.

Я б не сказала, що у мене було цікаве дитинство. Єдине чим я захоплювалась і що мені подобалось – це заняття музикою, гра на фортепіано. Я навчалася у музичній школі сім років.

Перші три роки мені подобалося, а потім вже стало нудно. Я не хотіла вступати в музичне училище, а потім у консерваторію і тому вирішила вибрати щось близьке, але не музику, і це була філологія.

Окрім того я ще писала віршики. Мені здавалося, що це поезія, але коли вступила в університет і почула вірші свої одногрупників, то зрозуміла, що мої вірші – зовсім не поезія. На четвертому курсі я купила гітару та почала вчитися грати і складати пісні. Саме вони мені і пішли. Тут я зрозуміла, що я не є сильною у поезії, а от в музиці і піснях щось та й вийде.

Розкажи будь ласка про свій час для створення музики. Чи створюєш якусь особливу атмосферу?

Кожен раз – по-різному і я б не сказала, що створюю якусь особливу атмосферу. Можу просто йти вулицею, в голову прийде фраза – і вже ввечері з неї народиться пісня.

Немає рецепту натхнення. Є лише одна пісня, після написання якої, я зрозуміла, що її причиною була минулорічна поїздка на море. Напевне, враження відкладаються, проходять якісь етапи, а потім з того вже щось народжується.

Окрім творчості, чим Ти ще займаєшся?

Зараз мені дуже подобається розподіл мого часу, відношення робочого та вільного. Тому що я працюю декілька днів в тиждень, кілька годин на роботі, що мені дуже подобається і яка є мені близькою.

Я працюю з неповносправною молоддю. Ми займаємося літературою. Це не забирає багато часу та енергії, якщо й так, то після такої роботи завжди залишається щось приємне.

У вільний час я гуляю, нічого не роблю, сиджу в інтернеті, тобто такі приємні справи, що дуже потрібні і без яких не було б творчості.

Тому якщо б у мене був графік з дев’ятої до шостої, з понеділка по п’ятницю, то не було б того, що є зараз. Думаю кожен музикант зрозуміє мене, що потрібен час бездіяльності для того, щоб щось приходило.

Які у Тебе плани на найближчі десять років?

У мене наполеонівські плани. Гарні та міцні мрії, але як воно буде – не знаю. Мені хочеться бути готовою до всього. Вдасться-невдасться – головне змиритись.

Чи хотіла б Ти виїхати за кордон?

Пожити там на деякий час – так, але з невеличкого досвіду своїх поїздок я зробила висновок, що все ж хочеться повертатись додому. Є у Львові щось таке, що тримає, коріння, так би мовити, пішло в землю. До речі, мені подобаються міста схожі на Львів: маленькі, європейські, приємні.

Оленка

Розкажи цікаву історія зі свого життя?

Я розкажу недавню історію, бо їх багато. Ми йшли у своєму рідному районові Сихів і мій друг ненароком підвернув собі ногу. За іронією долі ми проходило повз станцію швидкої допомоги. Довго не думаючи ми зайшли в браму та попросити допомоги. Зайшли в приміщення, де сидить бригада лікарів, і сказали, що потребуємо допомоги.

А вони кажуть, що не можуть нам допомогти, бо треба, щоб ми їх викликали. Ми зрозуміли, що живемо у Європі, пішли додому, викликали швидку, приїхала та сама бригада з щирими посмішками і надала першу допомогу. За це я і люблю Україну.

Ким Ти почуваєш себе в душі? Музикантом? Оратором? Чи інше?

Я "переживаю багато життів". Останнім часом я схилилася до аналізу своїх попередніх втілень за все життя і зрозуміла, що завжди хотіла писати, але без дитячих соплів та романтизму.

Для того, щоб писати так як я хочу треба мати життєвий досвід, якого в мене не було. Але так я думала раніше, тепер я усвідомила, що його у мене є достатньо цікавого, який зрозуміла.

Над чим Ти зараз працюєш?

Я працюю над збірником розповідей і оповідань, які об’єднані темою "Третя сторона". Така собі робоча назва. Третя сторона – це інша точка зору, інші життєві обставини, свідок.

Це збірник про реальні історії реальних людей, здебільшого моїх, коли вони були в цій позиції. Працюю над нею вже давно. Три варіанти просто витерла з комп’ютера, зараз вже наступний сезон пішов.

Як Ти знайшла свій інструмент?

Якось їхала я в трамваї, дуже добре пам’ятаю цей день, з подругою, ми тоді вчилися разом на 3 курсі юридичного факультету імені Івана Франка, який я згодом залишила. І тут такий великий корок, думаю, варто вийти з транспорту. Йду я повз Бернардинського дворику, де сиділа дуже гарна компанія, вуличних музикантів, барабанщиків, кількох з яких я бачила на відкриті однієї виставки на той час.

Я познайомилася з ними і від того дня почалося моє серйозне знайомство з барабанами. Мій тато грає на гітарі і тому я завжди відчувала, що хочу займатися музикою. А я жила в селі, де не було музичних шкіл і де ніхто мені не говорив, що я можу цим займатися.

Я спробувала співати, але мені сказали, що краще цього не робити. Пробувала грати на гітарі грати, але також не моє. А от ритмічні, шумові, перкусійні інструменти – це вже моє. Все, що створює атмосферу. Я їх називаю автентичними, бо коли не було ще нот і мелодій, люди вже відтворювали звуки природи.

Чим Ти займаєшся окрім написання книги та гри на ритмічних інструментах?

У мене є одна справа, яку я закинула, яка мене болить, і я завжди собі нагадую про неї. Я художниця, закінчила академію мистецтв. Але над своїми роботами я працюю дуже повільно – один мазок у місяць.

Також працюю з Іринкою, з молоддю з особливими потребами у реабілітаційному центрі "Джерело" і розумію, що це найкраща робота, що могла б у мене бути, оскільки там поєднуються всі мої мистецькі, психологічні, літературні, артистичні якості та смаки. Я не протираю там штани і тому зовсім не помічаю плин часу.

Ким Ти бачиш себе у майбутньому?

Я бачу себе митцем-меценатом, який заробив багато грошей і тому допомагає іншим організаціям, творчим людям, які мені імпонують, розвивати їхні таланти.

Устим

Ти людина творча, але працюєш програмістом, як так сталось?

Коли я вчився у французькій школі, то був впевнений, що буду вчитися на французькій філології. Під кінець навчання, я ходив до репетитора з математики, і як я до такого дійшов – не розумію. Щось перемкнулось з одного на інше.

Але під час навчання у виші я й надалі займався музикою, довгий час грав у гурті 4ервоне. Ми об’їздили багато міст, було цікаво. А я так і не довчився в університеті, бо за три дня до здачі диплому мене вигнали, оскільки я його не приніс. Мене ще з одним хлопцем вигнали за компанію.

Але я на той час вже працював, тому я не дуже тим переймався. А програмування також досить творча професія, це як письменники, які пишуть кодами.

Ти маєш чималий музичний досвід, пригадай найцікавіший момент?

Ми грали на концерті тоді ще з гуртом 4ервоне в Харкові. Було класно. Ми почали грати, але я усвідомив це, коли вже лунала друга пісня. Я зрозумів, що музика теж може поглинути. А з гуртом Один в каное – все дуже виважено, спокійно. Я зараз став, порівняно з минулим, дещо флегматичним, але мені подобається те, що ми робимо.

Чи берете Ви активну участь у музичному ритмі міста? Зустрічі, концерти, спілкування з іншими гуртами? Власні музичні вподобання?

Іра: Щодо тусівок чи друзів, то я досить самотня людина. У мене є давні, перевірені часом друзі, але їх небагато. Але того вистарчає. Я не дуже відкрита до людей, щоб пускати багатьох у своє життя.

Але тим не менш, я люблю спілкуватися, відвідувати концерти, що хочеться відвідувати, слухати музику, яка подобається, але улюбленої немає, я – меломан. Останній концерт, який зарядив енергетикою відбувся у Києві, де виступали Depeche Mode.

Нам з Устимом подарували квитки, хоч ми не шанувальники DP, але вирішили поїхати і на цьому концерті вперше познайомилися з їхньої творчістю. До того я чула кілька пісень, але ніколи не була їх фанаткою.

На концерті я зрозуміла, що музика може бути не дуже близькою, але вони – майстри своєї справи, талановиті люди і та дорога якою вони пішли – це їхня дорога. Це зірки світового масштабу.

Олена: Я більше слухаю таку собі припанковану музику, растамансько-алкоголічну. Мені імпонує група Ленинград, творчість Роми В.П.Р., із західних виконавців ZZ Top. Концертом мого життя буде виступ групи Ленинград.

Устим: Я думав, що Олена скаже про концерт мрії гурт Один в каное. Колись, ще у дитинстві мої батьки принесли від старенького єврея комод, два стареньких крісла і гітару. Я щось трошки грав, але не дуже вмів. Потім мій двоюрідний брат ходив на уроки гітари, і показував мені.

А вже згодом я також вирішив піти на курси. Це був другий чи третій клас і у школі з’явився дядько, яких викладав гру на гітарі. Я до нього походив буквально тричі, а потім у нього народилася дитина і після того я перестав займатися.

Одного разу моя бабуся принесла кращу гітару, але я так сильно накрутив струни, що вночі всі прокинулись від того, що підставка з струнами відірвалася і логічно, що гітара зламалася. А щодо музики, то пам’ятаю, що перший диск, який я придбав – це були Offspring, потім мені подобалися Deftones, загалом їх дуже багато.

Як Ви знайшли одне одного? І як створився Ваш гурт?

Устим: Був такий Олег, який запропонував створити нову групу. Ми в нього збиратися, трохи побринькали і розпочали пошуки соліста. Подумали, що треба зробити оголошення, але не вірили, що хтось прийде. Але прийшло багато і серед них була Іра. Спочатку нас було восьмеро. У нас було два автори і ми писали різну музику. Тому ми вирішили піти різними шляхами.

Іра: Оленку ми знайшли пізніше. Вона грала на той час в костелі св. Антонія християнську музику. Я приходила туди і мені дуже подобалась її гра. Я хотіла її запросити, але якось не наважувалася. Одного разу, ми їхали разом в маршрутці і зустрілися поглядами. Я дістала її номер телефону, ми зустрілися і почали грати.

Оленка: Мені ніколи в житті не подобався жіночий вокал, але коли ми зустрітися та Іра заспівала, то я зрозуміла, що хочу грати з ними. Бо сам спів і тексти мене вразили. Злегка піднесли над землею. Спочатку мені було нудно, бо ми раніше грала етнічну музику, але згодом вже притерлись.

Іра: Першою нашою піснею була "Небо", така дуже лірична та протяжна. Але вона змінилася через барабанний темперамент Оленки і так й залишилася однією із найгучніших наших пісень.

Як часто Ви збираєтеся на репетиції?

У нас все відбувається хвилями. Інколи часто зустрічаємось, інколи рідко. Ми себе ні до чого не силуємо. Пісню неможливо написати у примусовому порядку.

Ютубівський канал Один в каное

Один в каное Вконтакті