Олег Астахов: У Львові я не відчув жодного негативно-колективного випаду у бік Росії
На початку листопада Варіанти зустрілись з генеральним консулом Російської Федерації у Львові Олегом Астаховим, щоб дізнатись як розвиваються стосунки між Росією і Західною Україною
Також ми дізнались яку роль в цих процесах відіграють російські дипломати, що працюють у Львові, і звісно, не оминули теми можливих змін у роботі Генконсульства у випадку підписання Україною угоди про асціацію.
Пане Консуле, ще в 2011 році Ви обіцяли вивчити українську мову і вільно нею володіти, чи виконали цю обіцянку?
Два роки тому я пообіцяв, що буду говорити українською мовою тоді, коли відчую, що я володію нею вільно. Головне в цій темі – не говорити, а вільно володіти.
Сьогодні мені перекладача не потрібно, я досконало розумію українську, однак я надто поважаю цю мову, щоб говорити нею кострубато і з акцентом. Таким є моє внутрішнє переконання. З часом практикуюся у своїх знаннях української ще більше.
Ви продовжуєте вдосконалювати разом зі своїми колегами свою розмовну українську мову?
В процесі роботи немає можливості для експериментів,а от коли я зустрічаюся з друзями, я намагаюся засвоїти дві-три фрази, відпрацювати їхню вимову, завчити нові слова.
Коли я не розумію якесь слово, я його запам'ятовую, потім лізу в словник і проговорюю. Читаю книжки українською.
Якщо не секрет, які саме?
Різні: поезію Шевченка, вірші з Кобзаря в тому числі. Зокрема, читаю твори Шевченка саме через те, що це літературна українська мова, яку я й намагаюся опанувати.
Українську пресу я також читаю, але, як і російськомовна, вона засмічена сучасними сленгами, багато кальок з інших мов, тому краще на цьому при вивченні мови акценту не робити.
Ви вже понад 2,5 роки працюєте у Львові і в Західній Україні. Львів далі залишається для Вас улюбленим містом чи, можливо, в нього з’явились конкуренти з числа інших міст регіону, де Вам довелося побувати?
Ну, що ж галичани такі самозакохані (сміється – ред.)? Львів – шалене у відчуттях місто. Це я Вам кажу як архітектор в минулому.
Суміш стилів, епох, історичних моментів, відображених в будинках, спорудах, скверах, скульптурах – це явище дуже рідкісне навіть для Європи.
Не знаю, як кому, але коли я прогулююся Львовом, в мене неодмінно виникає відчуття, що на одних вулицях ти в Петербурзі 18 століття, на інших – вже в Празі, ще раз повернув – і ти вже у Стокгольмі, і так далі.
При цьому не лише будівлі, але певним чином і люди в своєму вбранні, рухах відповідають всій тій атмосфері.
Перший раз, коли я потрапив у провулок Крива Липа і побачив ось цю лаву під деревом, а далі кафешки – реально Париж!
Зайшов в один з ресторанів у центрі міста – фрагмент старої Праги або Кракова. Гострота цих відчуттів не зникає по сьогодні.
Львів – це місто, в якому ніколи не набридає прогулюватись. У будь-яку погоду виходиш в місто і весь час нові враження, під кожний настрій є свій куточок.
Ми з дружиною, коли є вільний час, просто гуляємо Львовом, гуляємо кудись без мети і завжди з гарним настроєм вертаємось назад.
А які Ваші враження про інші куточки Західної України?
Враження мої найкращі. Той же Кам'янець-Подільський. Якби я там жив, я б тільки пішки ходив: маленьке, компактне, овіяне історією і легендами місто. Йдеш і уявляєш, що в цьому підземеллі ще й зараз гноми працюють.
Івано-Франківськ – розкішне місто, особливо в суспільних подіях, мешканці дуже гостинні. Таким же чином сприймаються гостинні Ужгород, Луцьк, Чернівці.
Мені приємно усвідомлювати, що питання включення Чернівецького університету у список культурної спадщини ЮНЕСКО найактивніше підтримувала під час голосування Росія.
Ви говорите про архітектурні пам’ятки. А люди, з якими Вам довелося спілкуватися? Коли ми з Вами перший раз зустрілись, одразу ж після Вашого приїзду до Львова, Ви справляли враження дуже настороженої й закритої людини, яка з великою обережністю йде на контакти.
Люди – це головне. А от про настороженість, то це помилкове перше враження. Просто в перший тиждень після мого призначення у мене відбулось одразу ж близько 50 офіційних зустрічей. Довелося дуже багато спілкуватися і одразу ж увійти в робочий темп.
Ви назвали мою реакцію настороженістю, я б охарактеризував такий стан іншим виразом: постійна готовність до відкритої плідної суспільної роботи.
У будь-яку хвилину, чим би я не займався, навіть якщо я просто гуляю містом чи зустрічаюсь з кимось, я завжди в роботі. Мене зненацька застати не можна. А це іноді читається як настороженість.
Завдання дипломата тільки в одному – він визначає здатність людини до спілкування і домовленостей, незалежно хто перед тобою.
Якщо ти розмовляєш з людиною і бачиш, що твої слова і аргументи не сприймаються, тобто вона знаходиться десь на паралельній хвилі, то виникає запитання: навіщо далі продовжувати це спілкування?
Це марна трата часу, що я собі, як представник Росії, дозволити не можу.
Це правило стосується абсолютно всіх, не лише опонентів, але й тих, хто прихильно ставиться до Росії, і тих, хто, як то кажуть, «не друг і не ворог» – серед них також є багато таких, хто на іншій хвилі. Я відкритий до спілкування зі всіма, хто готовий сприймати мої доводи і аргументи, а не слухає лише себе.
Наскільки широким є коло цих людей?
Дуже велике, передусім серед діячів культури, освіти, бізнесменів, підприємців, політиків Західної України.
І Ви ні з ким ніколи не переходите на більш тісні, дружні стосунки?
Ось цей режим постійної взаємодії дозволяє вибирати з когорти людей, з якими я спілкуюся по роботі, тих, спілкування з якими дарує особливу насолоду. І контакти з ними хочеться продовжувати: сходити разом в оперу, відвідати інший захід.
Наведу маленький приклад. У червні у Львові відбувся ювілейний 10-й міжнародний фестиваль дитячого малюнка «Золотий мольберт», до участі в якому були також запрошені 35 вихованців мистецьких шкіл Росії.
1 червня, коли відбувався майстер-клас, у Львові був шалений дощ. Не зважаючи на це, діти, а всі вони в віці 12-15 років, вийшли на площу Ринок і малювали сидячи під парасолями.
Я теж взяв здоровенну парасолю і спостерігав за ними. Це надзвичайна насолода була, якої я давно в житті не відчував. Перехожі підходили, надовго зависали над малюками, дивлячись як вони малюють.
А ввечері ми відкривали виставку в Палаці мистецтв, було багато народу, всі захоплювались, жваво спілкувались, вітали юних учасників фестивалю.
Ось скажіть мені що це: робота чи відпочинок? Це – насолода, коли бачиш, як суспільство вирує, народжує такі позитивні емоції.
Шалений темп роботи, високі емоції, а чи можна поцікавитися, яких результатів Вам вдалося досягти за ці два з половиною роки?
Я не хочу втомлювати конкретними фактами і цифрами, а розкажу ще одну історію з моєї практики.
Коли я завершував п'ятирічну миротворчу місію у Придністров'ї, всі голови країн-учасниць перемовин зібралися і задалися аналогічним питанням: яким є результат нашої роботи?
Бо політично ми нічого не змогли досягнути, врегулювання Придністровського конфлікту триває.
Тоді командувач російським миротворчим контингентом, звертаючись до нас всіх, сказав: «Ви результату чекаєте? Та результат в тому, що за весь час вашого перебування жоден солдат у погонах не вистрілив в іншого солдата».
Ви хочете сказати, що за час Вашого перебування у Львові не було жодного випаду на адресу Росії?
Це трохи поверхневе судження. Точніше буде сказати, що за мої 2,5 роки я не відчув жодного негативно-колективного випаду у бік Росії.
А як же акції протесту, що відбуваються час від часу перед будинком Генконсульства Росії у Львові?
Це не колективні, а дрібні групові акції, які лишень підтверджують, що зараз, навпаки, відбувається зворотній процес, коли колективне сприйняття стосовно Росії в Західній Україні стає більш позитивним. І останнє чітко відбивається на ставленні росіян до цього регіону.
Згадую Різдво 2012 року. Чудова погода. Я з дружиною пізно ввечері вийшли в центр погуляти. Всі заклади працюють. Народу – не знайти вільного місця, всі ресторанчики забиті.
Але відчув щось особливе: виявилось, весь центр Львова говорить російською – і справді, місцеві мешканці виїхали на свята, а в місто погостити приїхали тисячі російські туристів. Це позитивно.
За 2012 рік в санаторіях однієї лише Львівської області відпочило 25 тисяч російських туристів.
Куди там туристам з Європи? Я вже не кажу про туризм вихідного дня – приїхати до Львова на вихідні став звичайною практикою для росіян в останні роки.
Там, у Москві, конкретно люди, а не лише влада, відчувають цю позитивну хвилю.
Туристи часто звертаються по допомогу до консульства і якщо звертались, то з якими питаннями?
Дуже рідко. За 2,5 роки на грунті несприйняття російського було тільки два або три звернення.
Інші проблеми російських туристів, як і у всіх людей з будь-якої іншої країни. Горілка і сало у вас смачні. Тому трапляються випадки, коли гублять документи, інші речі. В цих ситуаціях консульство вирішувало їхні проблеми в тісному контакті з місцевою владою.
Сьогодні змінюється стиль роботи дипломатів. Останні стають більш відкритими для спілкування, а консульські установи перетворюються на промоційні центри своїх держав за кордоном. Це цілком відповідає, наприклад, роботі Генконсульства Польщі у Львові, а от росіяни все ще залишаються дуже не публічними.
При Російському посольстві в Києві діє досить представницький Росзакордонцентр, серед обов’язків якого – промоція.
Зауваження Ваше слушне, але я скерую його до працівників саме цієї структури, бо цією справою повинні займатись професіонали.
Якщо ж і цими питаннями будуть займатись дипломати консульства, яких є всього п’ятеро, нас просто фізично не вистачить на поточну роботу.
Навантаження дуже високе, якщо врахувати, що консульський округ включає вісім областей.
Те, що в Західній Україні працює так мало російських дипломатів, свідчить, що цей напрям нецікавий для Росії?
Ні, подібна ситуація у всіх дипломатичних службах Росії: акцент зроблено на якості, а не на кількості співробітників.
Свого часу Ви скаржилися на те, що львівські журналісти недостатньо висвітлюють заходи, які організовує Консульство.
Контактів з журналістами реально багато. Я мав на увазі дещо інше – зашореність регіональної преси.
Я постійно знайомлюсь із результатами моніторингу регіональної преси на тему російсько-українських відносин і відзначаю, що більшість матеріалів про Росію носять упереджене ставлення, я це називаю «невеличкий негативчик».
Тобто журналіст підсвідомо від початку налаштований на «негативчик», а тому навіть коли він робить за всіма ознаками нейтральний матеріал, в нього він виходить заряджений зі «знаком мінус».
І коли мені пропонують зробити інтерв’ю чи написати інший матеріал, я намагаюсь одразу відчути, чи журналіст несе в собі таку упередженість, чи ні.
Ось недавно до мене звернулись з пропозицію дати інтерв'ю. Серед питань, на які мені запропонували відповісти, було й таке: чи бігаєте ви з гарматою по Львову?
Саме через такі моменти не варто очікувати, що я буду ньюсмейкером для журналістських матеріалів з ось таким «негативчиком».
Колись Ви заявили про те, що у Вас сформувались нормальні стосунки і діалог з владою Львівщини. Дослівно: «Серед політиків і керівників областей я не побачив жодного, який не готовий був би сісти і говорити». І підкреслили, що в першу чергу це стосується представників ВО «Свобода». Чи правильно розуміти, що «Свобода» є активним партнером Росії і якщо так, то в яких проектах?
Ви надто політизуєте ті висловлювання, які стосуються забезпечення механізмів розвитку взаємодії між нашими країнами.
Зокрема, дипломат не має займатись політичними проектами, адже його головне завдання – всіляко сприяти взаємовигідному розвитку двосторонніх відносин з тією країною, де він несе свою місію.
Добре, але якщо взяти проблему видобутку сланцевого газу на Львівщині, Москва, точніше «Газпром», озвучив чітку позицію з цього питання і вона співпала з позицією ВО «Свобода»?
Родовищ сланцевого газу в Росії, вочевидь, у кілька разів більше, ніж у США. Але в нас не поспішають їх розробляти, бо це не тільки дорого, але й несе в собі недостатньо прораховані екологічні ризики, в першу чергу, для населення, що проживає на цих територіях.
У цьому переконані російські фахівці. У американців зовсім інша ситуація – вони видобувають сланцевий газ на малозаселених територіях.
То ж вибодувати сланцевий газ на Прикарпатті чи ні – це суверенне рішення української влади, яке мало б враховувати всі можливі ризики, в тому числі й екологічні.
Те, що одна з політичних сил країни, що вона приймає участь у вирішенні цього питання, висловлює занепокоєність, що видобування сланцевого газу з точки зору екології може виявитись небезпечним для кількох мільйонів мешканців цих територій, зовсім не означає, що ця сила діє «з подачі Кремля» лишень тому, що її занепокоєння збігається з оцінками російських фахівців.
Тобто коли Ви говорите про «Свободу», Ви маєте на увазі її представників в регіональній владі, з якими налагодилось нормальне спілкування?
З керівництвом Львівської облради – хороші стосунки, як з теперішнім головою, так і з його попередником. Є контакт – це політики, здатні на відверту розмову і сприйняття аргументів. Те саме можу сказати і про владу міста Львова.
Підписання Україною асоціації з ЄС матиме вплив на діяльність Російського консульства в Західній Україні? Якщо так, то в чому це відіб’ється?
Чесно кажучи, я прогнозую певні зміни у нашій щоденній консульській роботі за умови підписання угоди про асоціацію.
В Росії працює одинадцять мільйонів заробітчан, з них близько двох мільйонів з України. Значна їх частка – вихідці з Західної України.
Якщо Україна підпише угоду про асоціацію, ЄС може попросити Україну посилити контроль на кордоні з Митним Союзом. Яким чином? Ми не впевнені, що ЄС наполягатиме на введенні візового режиму, але якщо зараз всі українські заробітчани їздять в Росію по внутрішніх паспортах, то цей режим доведеться скасувати.
Введення режиму закордонних паспортів, мені здається, може створити значні проблеми не тільки для трудових мігрантів, але й для тих українців, які навчаються в Росії або просто приїздять до своїх родичів у Росію.
Об'єктивно така ситуація суттєво збільшить об’єми консульської роботи. Хоча про деталі цього говорити ще зарано, але очевидно, що Росія повинна буде виробити нові правила, прийняти положення про перебування українців в Росії. Ці законодавчі зміни будуть регулювати нашу консульську роботу в подальшому.
Чи прогнозуєте Ви також наслідки для українсько-російського економічного співробітництва у випадку вступу в дію угоди про вільну торгівлю України з ЄС?
Економічні взаємовідносини України і Росії будуються на правилах СОТ. Окрім цього, Україна входить у зону вільної торгівлі з країнами СНД, що означає, що в неї є безмитні преференції при експорті/імпорті з Росії.
Якщо українська економіка увійде в систему європейської стандартизації, котра відрізняється від митно-технічних стандартів СНД, то вона буде співпрацювати з Росією за правилами, що діють у відносинах Росії і ЄС.
Відповідно, всі преференції, що діють зараз в торгівельних українсько-російських стосунках, будуть анульовані для України.
Отже, сьогодні ми виходимо на той характер відносин між нашими державами, що розвивається за загальноприйнятими міжнародними принципами і правилами. За таких умов не варто очікувати від Росії якихось особливих винятків або відхилень від цих принципів.
І це вже питання для України, адже наївно розраховувати на те, що вступивши в іншу систему координат, відносини з Росією залишаться в колишньому режимі. Змін відбудеться достатньо багато.