Олег Сорочкін: Моя мета – відстояти інтереси мешканців округу
Розмова з депутатом Львівської міської ради Олегом Сорочкіним.
Варіанти розмовляють з депутатом Львівської міськради Олегом Сорочкіним ("Громадянська позиція") про проблеми його округу, питання утримання житлового фонду у Львові, а також новий Виборчий кодекс.
Добігає до завершення депутатська каденція, час підбивати підсумки. Чи вдалось Вам реалізувати настанови ваших виборців?
У 2015 році я обирався до Львівської міської ради в окрузі, де я виріс та живу. Це один з центральних районів нашого міста – частина вулиці Городоцької (від львівського Цирку до Привокзальної) та прилеглих до неї вуличок. Я знаю більшість його мешканців та спілкувався з представниками практично кожного з будинків. Протягом п'яти років послідовно намагався реалізувати усі важливі для округу проєкти, які народились завдяки моїм щотижневим зустрічам з виборцями. Наприклад, це ремонт площі та скверу біля львівського Цирку, а також дитячого майданчика у цьому сквері, ремонти тротуарів в окрузі, особливо на вулиці Братів Міхновських чи на вулиці Головацького.
Під час виборів одна мешканка якось підійшла до нашого намету і сказала: "Синку, я вже втомилась писати цій міській владі, щоб відремонтували тротуари на вулиці Братів Міхновських. Передаю тобі всі листи, можливо, хоч вам вдасться". Ніби вдалося це зробити. Провели ремонти десяти дворів округу, протягом 2016-2018 років вдалось добитись бюджетного фінансування проведення ремонтів більше, як у вісімдесяти будинках округу, а це ремонти дахів, балконів чи каналізаційних систем тощо.
У 2019 році ще більш як у 20 будинках провели ремонтні роботи у межах програми співфінансування з мешканцями. Минулого року нам вдалося завершити спорудження спортивного майданчика на вулиці Марка Вовчка 3. Це один з небагатьох сучасних багатофункціональних майданчиків в старій частині Львова, оскільки подібні майданчики переважно будують у нових мікрорайонах. Це і є функція представника виборців у міській владі – відстоювати їхні інтереси.
Поміж проблем мешканців вашого округу, яку би Ви виокремили як найскладнішу?
Це питання утримання житлового фонду. У жовтні 2018 року Львівська міська рада прийняла рішення про списання з балансу комунальних підприємств міста всіх багатоквартирних будинків. Я – єдиний депутат, який голосував проти цього рішення, оскільки вважаю, що передачу будинків в управління іншим власникам потрібно було робити поступово, обов'язково в комплексі з розробкою механізму допомоги співвласникам багатоквартирних будинків щодо проведення капітальних ремонтів (якщо вони потребуватимуть). Це питання особливо актуально для мешканців старої частини міста.
Львів унікальний тим, що у нас є значна частина старої забудови ще австрійського і польського періодів. І це не лише Площа Ринок чи прилеглі вулиці, але й район вулиць Привокзальної, Богдана Хмельницького, Личаківської, Пекарської тощо. Старі будинки потребують значних коштів для утримання, зокрема, ремонтів. У кожному з них мешкає небагато людей щоб вони могли його утримати самостійно, враховуючи те, що місто передало на утримання мешканців, ці будинки далеко не в ідеальному стані. Тому, на моє переконання, влада міста повинна була розробити механізми допомоги для проведення капітальних ремонтів у таких будинків.
За моєї ініціативи, до якої згодом долучились й інші депутати, минулого року Львівська міськрада ухвалила Програму підтримки співвласників багатоквартирних будинків, які були списані з балансу комунальних підприємств. Її мета – фінансова підтримка мешканців під час проведення капітального ремонту, реконструкції, ремонту дахів, балконів загального користування тощо. Програма передбачає солідарне фінансування ремонтів з боку Львівської міськради та співвласників (мешканців). Частка фінансування з боку міськради тим більша, чим меншим є розмір будинку та відповідно, меншою кількість мешканців. Якщо, наприклад, говорити про ремонт даху у будинку від одного до трьох поверхів, то частка мешканців у співфінансуванні складає 10 відсотків, а міста – 90, від чотирьох до п'яти поверхів – 15 на 85, понад п'ять поверхів – 30 на 70. Певна градація зберігається для ремонту інженерних мереж.
Цього року реалізація Програми стала проблематичною, оскільки, на мою думку, у міському бюджеті Львова передбачили недостатньо коштів щодо її реалізації. Витрати на ремонт житлового фонду, які заклали у цьогорічний бюджет, вдвічі менші у порівнянні з аналогічними видатками у бюджеті 2019 року. Це досить тривожна тенденція. Адже якщо влада міста заявляла, що місто завжди готове підтримати мешканців, які відповідальні за свої будинки, то вона мала б це робити саме збільшенням коштів на ці цілі в бюджеті.
Хто зараз опікується малоквартирними старими будинками у центрі Львова?
Такими будинками зараз керують або самі мешканці, або ОСББ, які вони створили, але загалом це управлінські компанії, які переважно, ті ж ЖЕКи, які, по суті, не несуть відповідальності за стан будинків. Але створити ОСББ там, де мешкає до десяти сімей, а ще й більшість з них пенсіонери, достатньо важко. І це реальна проблема, оскільки ці будинки досить незадовільному стані, вони рано чи пізно почнуть руйнуватись. Мешканці розуміють, що вже не буде так, що написав заяву і тобі все зробили. Але часто вирішити проблему самотужки їм не під силу. У моєму окрузі є мешканці майже п'ятнадцяти будинків, які готові брати участь у Програмі співфінансування, але їм кажуть, що грошей вже немає.
Скільки виділили на реалізацію Програми коштів?
Ці суми у різних районах мають свої особливості. Але це приблизно три мільйони на район в бюджеті розвитку для капітальних робіт та три мільйони з загального фонду бюджету. Наприклад, у Залізничному районі Львова – це чотири мільйони на капітальні роботи та 1,6 млн. на поточні роботи, перш за все, для ремонту каналізаційних випусків. Разом 5,6 млн., а це вдвічі менше, ніж минулого року.
Мешканці скількох будинків у Вашому окрузі минулоріч скористались програмою співфінансування?
Понад двадцяти.
Ця програма діє у 2020 році?
Так. Щоб стати її учасником, треба пройти визначену процедуру подачі документів. Для участі у Програмі уповноважена особа від будинку подає в районну адміністрацію звернення та кошторис на очікувану вартість робіт. Представники адміністрації, проводять огляд будинків щодо необхідності проведення ремонтних робіт, потім скликаються загальні збори співвласників багатоквартирного будинку для прийняття рішення щодо участі у Програмі, і це оформляють протоколом. Після цього, за наявності коштів, ці роботи вносять до титульних списків.
Як коронавірусна криза вплинула на реалізацію цієї Програми, а також інших програм у Львові?
Львівська міська рада підтримала підприємців, які зупинили свою діяльність під час карантину, а отже не отримують доходів, і відповідно, не можуть сплачувати податки. Вона звільнила від орендної плати на період карантину суб'єкти господарювання, звільнила від єдиного податку підприємців I та II групи, а також відшкодує відсоткову ставку кредитів підприємцям, які перепрофілюють своє виробництво на пошиття масок, захисного одягу тощо. Рішення, які Львівська міськрада прийняла для підтримки бізнесу, на моє переконання, є правильними, хоч звісно, вони приведуть до зменшення надходжень до бюджету.
Бюджет також втратить від зниження ділової активності, через вимушені неоплачувані відпустки та звільнення працівників, адже левовою частиною надходжень до бюджету є податки зі зарплат. Відповідно, меншими будуть і видатки. І якщо під час прийняття бюджету говорили, що за результатами пів року прогнозують перевиконання бюджету, а тому на програму підтримки співвласників багатоквартирних будинків додатково передбачать кошти, то на сьогодні, про перевиконання бюджету вже не йдеться, а тому вже передбачають дефіцит бюджету. Гадаю, що з цієї програми кошти знімати не будуть, але загалом ця ситуація може призвести скорочення витрат на багатьох об'єктах.
Наскільки важко депутатові добитись того, щоб міська рада виділила кошти на проєкти саме у його окрузі?
Важко. Насправді я ніколи не прагнув вибити більше коштів на округ, ніж інші, моя мета – відстояти інтереси мешканців округу. Чимало років на наш район міська влада не звертала увагу, фактично нічого не робила. І тому коли я став депутатом, то моє завдання полягало, зокрема, і у тому, щоб зберегти паритетне ставлення до всіх мікрорайонів у міському бюджеті, зокрема, і до нашого району. Для цього потрібно докладати чимало зусиль, потрібна наполегливість у досягненні мети, а також потрібно витратити багато часу, щоб довести посадовцям важливість для мешканців проведення тих чи інших робіт.
Ви плануєте участь у місцевих виборах восени і якщо так, то як оцінюєте новий Виборчий кодекс?
Ми бачимо тенденцію політичної централізації. Новий кодекс пропонує виборчу систему за фактично закритими списками, хоч і називає їх відкритими, але реально перевага надається партійній складовій. Мажоритарка збереглась лише у маленьких містечках, проте невідомо чи надовго. Ліквідація мажоритарної складової в системі місцевих виборів, на мою думку, призведе до зникнення тісного зв'язку депутата з виборцями округу.
Я з власного досвіду таки є прихильником позиції, що на місцевих виборах партійний чинник не мав би відігравати визначальної ролі. Повинна бути безпартійна складова, бо інакше в органі місцевого самоврядування потраплять залежні від партії люди для яких інтереси виборців будуть вже на другому плані. Також не підтримую пропозиції щодо того, що в місцевих радах мають бути представлені лише загальноукраїнські партії, які мають своє представництво у Верховній Раді України. Якщо ці зміни все ж відбудуться, то це призведе до соціальних напружень та конфліктів на місцях, адже виборці можуть не побачати в радах тих, хто реально користується їхньою довірою.
Яка, на Вашу думку, виборча система може збалансувати ці моменти?
Виборча система, за якою відбулись місцеві вибори 2015 року, досить вдала, тому що вона дозволила зберегти партійну складову, і одночасно змусила партії запрошувати у свої лави авторитетних людей у певних мікрогромадах. На минулих місцевих виборах вдало поєднали дві речі: рейтинг партій та особистостей. Виборці, голосуючи за конкретних кандидатів в округах, водночас голосували і за партію, яка їх висунула. Депутатами переважно ставали ті, чий особистий рейтинг значно переважав середньозважений партійний.
Але, існувала проблема з виборчою системою на парламентських виборах, про що протягом останніх років вже чимало сказали. Так от, приймаючи Виборчий кодекс та вводячи пропорційну виборчу систему з так званими "відкритими списками" на парламентських виборах, її фактично продублюють й на місцеві вибори для громад понад 90 тис. виборців (зараз існують пропозиції зменшити цю цифру до 10 тис. виборців). І це, незважаючи на те, що функції парламенту (і депутатів Верховної Ради) та місцевих депутатів є абсолютно різними. Парламентарі під час прийняття законів повинні спиратись на ідеологічні та світоглядні позиції, які є відображенням політичних вподобань їхніх виборців, і тут застосування пропорційної виборчої системи є цілком виправданим. Місцеві ж ради вирішують питання місцевого значення, зважаючи передусім на господарську доцільність рішень, які вони приймають. Також місцеві депутати мають ще функцію захисту інтересів мешканців перед місцевими чиновниками, і тому мешканці мають мати можливість обирати конкретних людей, яким вони довіряють.
Але якщо вже вводити пропорційну виборчу систему на місцевих виборах, то варто би було передбачити можливість виборцям у містах обирати також ради мікрорайонного характеру з декількома депутатами на громадських засадах, без прив'язки до політичних партій. Тоді би був чіткий розподіл між захистом інтересів конкретних мікрогромад та розвитком міста загалом (як великої структури). Левандівка могла би мати свою мікрораду, Рясне – свою, а Середмістя – свою. Ради мікрорайонів мали б свої кошториси, які б стосувались насамперед розвитку благоустрою територій, а також можливості захищати інтереси мікрогромад від непродуманих рішень міської влади.
До речі, подібний досвід є у деяких великих містах Польщі, наприклад, у Вроцлаві, де обирають міську раду на пропорційній, партійній системі, але паралельно формуються також ради мікрорайонного характеру. Саме за такої умови можна було б говорити про пропорційну систему у місті загалом. Якщо ж забрати будь-який варіант безпосереднього обрання виборцем конкретного депутата та вибудовувати спілкування лише через партії, то це обернеться кризою місцевої влади. Подібне ми вже мали після виборів 2006 року, і зараз, на жаль, знову до цього можемо повернутись.
Публікація у межах Програми висвітлення діяльності Львівської міської ради, її виконавчих органів, посадових осіб та депутатів у засобах масової інформації