Лише слово трохи рятує львівський гурт Oles від пасток відвертого запозичення закордонних звуків.
Нове EP львівського колективу Oles на ниві фолку, дрім-попу та чогось дещо іншого.
Перший трек на EP "Слово" від львівського колективу Oles відразу хоче зробити зі свого вокаліста нового опонента набридливого Вакарчукового голосіння. І небезпідставно. Потенціалу в гурту Oles для всеукраїнської слави є достатньо. Адекватна лірика, фолкові викрутаси та впевнений вокал відразу лягають на пам'ять.
Але коли вокаліст Олесь Целюх у хітовому треці "Слово" навіщось починає проповідувати речитативом моралі про знецінення слова, то весь цей ефект десь випаровується, а перед очима бовваніє тінь Славка Вакарчука. І ще гурту Oles варто якось наполегливіше виходити за межі своїх вилизаних стилізацій, оскільки вже аж занадто стартовий трек нагадує пісню "Ridе My Arrow" американця Білла Каллагана з альбому "Dream River" (2013). А для менших ілюзій щодо своєї проповіді про слово йому варто було переслухати трек The Music "The Truth Is No Words".
У вокаліста колективу Oles забагато кого перед очима. Йому треба позбуватися всіх своїх вакарчукізмів ("Лікуєш ти"), застарілої романтики в кліше та шукати щось своє. Саме це й виведе його на світлі обрії з пасток відвертого запозичення закордонних звуків, наприклад, у треці "Тиша і вода", де так чути славним британським колективом Mojave 3, і де його вкотре рятує лише вкраїнське слово, його рідна, промениста лірика.
Маленький парадоксик гурту Oles ще також у тому, що попри увесь їхній потяг до академізму (такий виразно комічний у своїй старомодності) у них ще є чимало проблем з, власне, лірикою, зі складання слів докупи ("М'які машини"). Властиво, що саме звідси й підіймаються порухи вокаліста до якогось мачизму у голосі ("Вовки"), наче він на ніч переслухав всю дискографію Джефа Баклі.
Седкором треба йому рятуватись від багатослівності, седкором та шепотом, якщо він вже так хоче наздогнати Cigarettes After Sex. А якщо багатослів'я таки здолає його у цій прі якоюсь притичиною, то за ідеал він мусить мати Марка Козелека в його сольних іпостасях або ж у складі проєкту Sun Kil Moon (чи його старого колективу Red House Painters).
Бо чомусь ніяк не хочеться, щоб львівський колектив Oles отак безслідно зник кудись у ці непевні, а, можливо, й останні дні.