День, коли львівським острівцем в іспанському морі безроздільно володарює осінь.
Він, за традицією, щороку навідується у містечко Алькоркон, що в околицях іспанської столиці, не зазіхаючи на постійну дату в календарі. Проте в українському культурно-освітньому центрі "Дивосвіт" усі його очікують з величезним нетерпінням.
Адже ця днина, дарована Всевишнім, приносить повнісінький кошик чудових-пречудових емоцій, гарного-прегарного настрою, смачнющих-пресмачнющих домашніх ласощів, чарівних-пречарівних музичних і поетичних миттєвостей і ще багато-пребагато чого в такому ж ключі.
Варто зауважити, що цей культурно-навчальний заклад, найбільший поміж подібних у Європі (тут навчається понад 300 наших діток), сміливо можна назвати львівським острівцем.
Судіть самі: засновницею "Дивосвіту" та його першою директоркою була Оксана Горін – нинішня мешканка села Сокільники в околицях міста Лева. А згодом на цій посаді її змінила уродженка Самбора Наталя Бондаренко. Двоє її заступників з навчальної та виховної роботи – також львів'янки. Людмила Кіт зі самого Львова, а Оксана Ганич з Рудок, що на Самбірщині.
Чимало інших педагогів, зрештою як і багацько учнів, – також з наших місцин. Так склалося, що цей осінній день завжди перетворюється на неповторну та захоплюючу виставу, що, як правило, складається з кількох актів. Не стала винятком і субота, 12 листопада. Про три акти дивовижної дивосвітівської постановки – наша розповідь.
Акт перший: коли "Дивосвіт" ярмаркує
Осінь чарівна в гості прийшла,
Щедрі дарунки усім принесла.
Яблука стиглі та груші смачні
У кожній хатині стоять на столі.
Звісно, і до нашої хатини, дивосвітівської, завітала золотокоса красунечка-чаклуночка. Уже на дальніх підступах до центру повітря тужавіло надзвичайними ароматами. І не лише грушечки-яблучка повикладала щедра-прещедра царівна на святкові столи. Вгиналися вони, як і завжди, від неабияких смаколиків, приготованих, здебільшого, власними руками наших дорогих матусь і татусів (хотілося б сподіватися, що й учні допомагали їм у цьому).
Побачивши столи, що ломилися від домашньої випічки, найрізноманітніших кулінарних виробів, фруктів і напоїв, навряд чи знайшлася б особа, в якої завчасу не почали б розбігатися очі, або ж не поточилася слинка.
Ой леле! Тут дійсно було від чого задурманіти. Чого тільки душа могла забажати, те можна було за незначну плату придбати. Наважуся перелічити бодай деякі зі смаколиків: торти, пироги-пляцки, пиріжки, пампушки, кошички, трубочки, рулети, тістечка, хрусти, пирожні, канапки, домашня піца. Це – зі сфери кулінарно-кондитерського вищого пілотажу.
А зі садовини та городини: червонобокі яблука, жовтогарячі грушки, сонцесяйні помаранчі, перисті кавуни, фруктові шашлики й таке інше. До речі, вони ще й у напрочуд оригінальні композиції були оформлені умілими руками господинь. Хоча це далеко не повний перелік усіх присмаків. Зрештою, краще раз побачити, аніж кількадесят разів почути.
Ото ж і наші школярики, і їхні батьки, і вчителі могли скуштувати доволі різної всячини, на яку багата осіння пора. Дехто це робив, так би мовити, відбившись від колективу, тобто на самоті. Мабуть побоювався, щоб ніхто нічого не поцупив. Це, зрештою, не лише учнів стосується (надіємося, що всі сприймають жарти).
І цю смакоту всі охочі, а їх набилося чимало, куштували, поїдали, споживали, наминали, поглинали, закладали за щоки, ласували, смакували, лопали, хавали, глитали, лигали, молотили, перли. І робили це так, що ледь пальчики не відкушували, язик не ковтали, животи не надривали. Не вірите? Гляньте на фотки.
Хтось справедливо підмітив, що стільки столів з таким розмаїттям осінніх дарів уже кілька літ поспіль не було у нашому культурно-освітньому центрі. Це – приємний факт, звичайно. Напевно, що так привітно, так дзвінкоголосо давно не вигукували та не нахвалювали навсібіч свою продукцію власники столів. Зрештою як і припрошували, закликали, зазивали, рекламували та пригощали. Ну, як на справжнісінькому базарі. Знову ж таки, якийсь розумник небезпідставно зауважив, що багато хто з них пройшов школу базарювання в Україні після того, як знівелювалися знання, здобуті у вишах. Але це – проза життя.
Натомість дивосвітівський ярмарок потопав у вигуках однієї з продавчинь, яка на всі лади вихваляла золотисто-коричневі пиріжки з м'ясом власного виробництва. А неподалік від неї міцної статури спекотна брюнетка відповідним голосом, що нагадував гудок паровоза, сповіщала: "Ребахас! Оферта (в перекладі з іспанської – зниження цін, здешевлення)! Підходи – не затримуйся!" Ті, хто опинився поруч, присіли від такого потужного тембру. Жодних гучномовців, як виявляється, не потрібно. Знай наших!
Особлива місія цього разу випала заступникові директора центру Людмилі Іванівні Кіт. Вона не лишень уважно слідкувала за порядком та дисципліною (і не лише в межах шкільного подвір'я, але й поза ним), натягнувши на себе яскраву накидку-чалєко. Тим самим, вирізняючись з-поміж інших своїм екстравагантним світлофорним виглядом, але й звалила на свої тендітні плечі ще й обов'язок лімпіадори (прибиральниці). Бідолаха! Як мовиться: комусь за обидві щоки наминати, а комусь прибирати. Звичайно, і на долю нашої хімічки вистачило смакоти, то ж вона не забарилася, щоб скуштувати її після виконаного з честю службового обов'язку.
А ось директрису фотоапарат часто-густо вихоплював біля столів з простягнутою рукою. Очевидно, наша вельмишановна Наталя Володимирівна Бондаренко хотіла поживитися на дурняка. Чи це їй вдавалося, – не нашого куценького розуму діло. А ось на подарунок від ініціатора благодійної акції "Ланцюжок добра" Наталі Багацької очільниця "Дивосвіту" таки сподобилася. Чи на щось ігуальне (подібне) щодо своєї власної донечки, нашої одинадцятикласниці Христини Наумової, директорка спромоглася, – невідомо. Хоча Христина постійно тицяла пальцем, вказуючи на ласощі, які їй так кортіло скуштувати.
Не могла випасти з поля зору чи не найстарша особа на ярмарку: один з дідусів наших учнів. Спершу він довго та нудно випорпував монети зі своїх кишень, намагаючись переконати внучка, що на надто вартісний товар у нього не вистачить грошей. А потім, коли той придбав собі бажаний смаколик, то й собі захотів щось із ласощів кинути на зуб. Ну, для себе, милого, хіба пожалієш нещасний єврик, коли всі навкруги тільки те і роблять, що цьмакають?
Проте не лише наїдками торгували численні продавці. Але й національною символікою, предметами народного вжитку, вишиванками, коралями, браслетами та іншим. Тому біля столів, де пропонували свої товари дві Антоніни – мама нашої учениці Венгренюк-Яворницька та її подруга-волонтерка Патиченко, – було не менш людно.
Варто нагадати про вже згаданий вище той важливий факт, що всі осінні дари роздавалися не просто так: за милі оченята. За них треба було сплатити певну суму, іноді зовсім символічну. Адже в усі ці речі вкладено чималу працю. Крім цього ярмарок від початків задуманий як благодійна акція.
Виручені від розпродажу цього разу кошти, а це немало-небагато, а 1350 євро, будуть спрямовані на допомогу в лікуванні сімнадцятилітньої Марічки Коров'якової з України. Дівчина не може самостійно пересуватися, прив'язана до інвалідного візочка. Тому пожертва дивосвітівців стане, як на наш погляд, благородним жестом. Направду, щоб допомогти іншій людині, не обов'язково бути сильним і багатим, а достатньо бути добрим. Сподіваємося, що ця невеличка лепта допоможе Марічці поправити здоров'я.
Акт другий: коли третьокласники представляють свято осені
Цей захід – також з розряду традиційних для "Дивосвіту". Його головними дійовими особами стають учні третіх класів, очолювані своїми класними керівниками. Позаминулої суботи шати осінніх чарівниць і чарівників приміряли на себе підопічні Анни Ярославівни Гречин і Лілі Іванівни Чижевської. І вкотре розцвів яскравими кольорами актовий зал, наповнився радісним гамором, залунав віршами, піснями, танцями.
А як же без її величності Осені? Такого просто уявити собі неможливо. З роллю найщедрішої пори року чудово впоралася учениця випускного класу Вікторія Савків. А її чарівна усмішка протягом усього свята дарувала неймовірну теплоту і присутнім у залі глядачам, і учасникам дійства. До пари царівні дня прийшовся ще один персонаж свята – Урожай.
І статний, і симпатичний, і вірші, призначені для цієї ролі, гарно прочитав. Таким виявився третьокласник Анхель Пієррє. А ось трьом його одноліткам Маркосу Авакяну, Артурові Білінському та Віталієві Гарназі довелося зіграти трьох осінніх місяців. І вони це зробили без запиночки, навіть можна сказати, що з блиском.
Не менш блискуче цього разу співали пісні, присвячені осінній порі, напрочуд здібні наші юні артистки Аннуся-Марія Ковалик-Литвин і Ніка Кучер. Припала всім до вподоби і сценка-танець про Грицька, до якої долучилися і класні керівники. Око милувалося та раділо від того, як Анна Ярославівна та Ліля Іванівна співпереживали, підбадьорювали, співдіяли зі своїми учнями.
Особлива увага була прикута ще до однієї дійової особи. Ним виявися Гарбуз у виконанні Галини Загоруйко – мами нашої третьокласниці. Не біда, що мало усміхався цей герой (як згодом з'ясувалося: приклеєні вуса не дозволяли цього зробити, а то могли будь-якої миті звалитися на підлогу), зате сподобався глядацькій аудиторії своїми щирими побажаннями. Разом з Гарбузом на сцену випурхнули і учасники сценки "Ходить гарбуз по городу", розказаної ними в сучасній інтерпретації.
Безперечно, сама музично-поетична розповідь про осінь була б доволі скучною для дітей. Тому не обійшлося і без загадок, і без захоплюючих ігор-конкурсів, які так полюбляє малеча. В одному з них взяли участь і батьки учнів, визначаючи моторнішого в поїданні яблука. А також хлопчик-іспанець Матіас – приятель одного з наших третьокласників. На святі він перебував разом зі своєю мамою Анною – вчителькою за професією.
Сподіваємося, що, незважаючи на українську мову, якою ми послуговуємося, в нас їм не довелося позіхати, тобто скучати. Та й, урешті-решт, перекладачі у них були вправні.
У віршованому куплеті, який завершував свято, прозвучали такі слова:
То ж разом з нами й ви пофантазуйте,
Відчуйте скільки в осені тепла!
І солоденьких бубличків скуштуйте,
Що фантастична осінь принесла.
Ці рядки, як виявилося, стали спонукою до дії. Адже на призьбі школи ще залишалися столи зі смачною кулінарно-кондитерською продукцією після проведеного ярмарку. Власне, її учасники свята змогли скуштувати після закінчення заходу.
Акт третій: коли старшокласники розважаються
Фінальним акордом цього воістину прегарного погожого дня став музично-розважальний вечір для старшокласників під назвою "Осіння соната "Дивосвіту"". Просто дискотекою такий прекрасний день не міг увінчатися. Тому й вирішили позмагатися у кмітливості, в знанні таких дисциплін, як історія, географія, економіка країн Європи. А ще ініціатори ставили за мету розвинути пізнавальні, інтелектуальні та творчі здібності учнів.
Дівочий дует ведучих у складі Христини Тимофійчук і Ельвіри Давидової (її згодом змінила Христина Ляхоцька) викликає на сцену команди трьох класів – дев'ятого, десятого й одинадцятого. Власне, перший конкурс, названий "Осіннім знайомством", полягає в тому, щоб у цікавій формі представити свою команду, постаратися розшифрувати назву. І якщо одинадцятикласники зі своєю назвою "Веселі бурундучки" та їх молодші колеги з десятого – "Люди ікс" не були надто оригінальними, то дев'ятикласники, направду, приємно здивували, цікаво представивши назву команди "Колобок".
Завівши глядачів у залі, учасники гри перейшли до другого конкурсу. Вже сама його назва "Науковий двобій" спонукала до нелегкої боротьби умів. Питання, винесені на розгляд команд, виявилися нелегкими.
Організатор вечора – заступник директора нашого центру з навчальної роботи Людмила Іванівна Кіт добряче попотіла, щоб віднайти доволі каверзні питаннячка як для своїх підопічних з одинадцятого класу, так і для протеже інших класних керівничок – Надії Михайлівни Леськів (десятикласники) і Наталії Володимирівни Жилки (дев'ятий клас).
Щоправда, команди мали змогу завчасно ознайомитися з усіма питаннями, які стосувалися різноманітних сфер життя країн Європейського Союзу. Тим не менше, відповіді учасників конкурсу тримали всіх у великій напрузі до останнього моменту. Зокрема й членів поважного журі: заступника директора "Дивосвіту" з виховної роботи Оксану Михайлівну Ганич, учительку української мови та літератури Людмилу Михайлівну Савків і керівника ансамблю танцю "Перлина" Ігоря Зіновійовича Чижевського.
Не будемо переповідати в деталях перебіг усіх конкурсів. Зауважимо лише, що змагалися команди і в пісенному, де за допомогою міміки вгадували назви відомих піснеспівів (наш музичний керівник Андрій Ігорович Лобода запропонував жестами показати "Два кольори", "Червону руту", "Деспасіто"), і в конкурсі мініатюри-пантоміми, і в знанні конкретних тем (історія, фізика, астрономія, логіка, географія, інформатика), і в танцювальному. А завершальним став конкурс відеокліпів під назвою "Дивосвітівська осінь-2017 вашими очима".
Підбивши підсумки, журі визнало переможцем команду десятого класу. Друге місце присуджено дев'ятикласникам, а на третьому місці опинився одинадцятий клас.
Дещо суху розповідь про перебіг вечора, хотілося б доповнити кількома пікантними деталями. Гучними аплодисментами зустрінули відповіді на питання під час двох "інтелектуальних" конкурсів представниць десятого та дев'ятого класів Анастасії Савків й Ірини Яківчик.
Правильні відповіді вони видавали зі швидкістю пострілів автомата, що викликало неабиякий подив і в членів журі, і у глядачів. Дещо повільнішим і не таким правильним, одначе також багато знаючим був одинадцятикласник Олександр Чудопалов. Молодчинки, словом, всезнайки наші!
Не забули організатори і глядачів у залі, яких залучили до конкурсу "Скульптор". Під час нього уболівальники команд змагалися за те, щоб якнайшвидше обгризти яблуко, аби в кінцевому результаті отримати "гриб". Інтерес викликали також і далеко не дитячі загадки на осінню тематику. Азартно уболівала за своїх "колобків" чисельна група підтримки дев'ятого класу.
А ось класні керівники по-різному спостерігали за ходом подій. Якщо Надія Михайлівна Леськів зовні виглядала незворушною, неначе скеля (невже була впевнена в перемозі своїх учнів?), Людмила Іванівна Кіт у силу своїх режисерських функцій мала обмаль часу, щоб перейматися іншим, то Наталя Володимирівна Жилка бурлила, ніби вулкан. То стискала руки, то хлопала так, що здавалося, що повідбиває долоні, то вигукувала щось за інерцією, то гризла нервово нігті. Попри всі ці емоції, захід викликав зацікавлення, розворушив як учасників, так і їхніх уболівальників.
Безперечно, дискотеку, якої так прагнули старшокласники, вони заслужили. Вона і увінчала чудовий осінній день, який, напевно, ще довго в "Дивосвіті" не забудеться.
