Панькевич, Костюк, Кубів і революція на Львівщині
Голова Львівської облради Олег Панькевич за освітою історик, але виглядає на те, що він не надто ретельно вчив в інституті твори класиків, в тому числі Володимира Леніна, хоча намагається багато в чому його наслідувати.
Панькевич і Ленін
Ухвалення парламентом Закону про державні засади мовної політики абсолютно справедливо обурило громаду Львівщини, яка готова і буде боротися за його відміну. Опозиційні сили одразу ж розгорнули в області акції протесту.
Олег Панькевич першим на прес-конференції заявив про те, що у області склалася революційна ситуація. Наступним його кроком була видача розпорядження про створення координаційного штабу, який, як ми розуміємо, повинен був перебрати владу у свої руки у разі перемоги революціі. Себе Панкевич призначав головою штабу, тобто головним революціонером в області.
Тезу про «революційну ситуацію» підхоплюють інші лідери «Свободи»: Ірина Сех, Ірина Фаріон, хтось з "революцеонерів" навіть заявив про те, що «ми мусимо створити революційну ситуацію».
Тим, хто справді вчив історію, чути все це було доволі смішно. Адже добре відомо, що революційну ситуацію не можна створити, вона повинна визріти у самому суспільстві. Правда, з часів Леніна є багато прикладів того, що можна різними методами посприяти оцьому «визріванню».
Якщо ж хтось хоче силою повалити діючу владу і перебрати останню у своі руки, то це має іншу назву – заколот. В останньому ми жодним чином не підозрюємо лідерів ВО «Свободи», адже ця партія не декларує таких методів боротьби за владу.
Проте повернемося до питання, чи справді на Львівщині склалася революційна ситуація, як це стверджує Панькевич.
Революційна ситуація, за визначенням Леніна, має три головні ознаки: 1) коли верхи не можуть керувати по-старому, 2) коли низи не хочуть жити по-старому внаслідок різкого погіршення свого становища і 3) коли у суспільстві спостерігається висока громадянська активність.
Щодо першої, то минулого тижня на Львівщині була частково паралізована робота лише однієї гілки влади - державної виконавчої - в особі керівництва Львівської ОДА. Інші владні структури, в тому числі: РДА, СБУ, прокуратура, суди, держкомітети і управління - працювал у звичному режимі і ми не чули від їх представників жодних заяв про те, що їм це не подобається. Різкого погіршення становища низів, як би складно не жилося сьогодні, також не помітно. І вже зовсім погано виглядає ситуація із високою активністю мас. Згадайте 2004 рік, коли у Львові, на проспекті Свободи не було де яблуку впасти від тисяч людей, які збиралися на підтримку Ющенка. А мітинги, на які приходить заледве 200-300 осіб – це у кращому випадку можна назвати зборами партактиву міських осередків опозиційних партій, але в жодному разі не протестом.
Панькевич, говорячи про революційну ситуацію, явно видавав бажане за дійсне. Більше того, якщо б він добре вчив історію, то не зупинився лише на створенні штабу. Бо, якщо є орган, який керує революцією, є маси, які готові її здійснити, є пануюча еліта, готова віддати владу революціонерам, то треба діяти: брати владу мирним чи збройним шляхом. Цього ніхто на Львівщині не вчинив.
Найбільше, на що спромоглися львівські революціонери, так це на 15 хвилин перекрити рух автотранспорту на чотирьох магістралях до Львова. І то, як справедливо зауважили колеги журналісти, виглядало це дико, адже створювало проблеми перш за все мешканцям області, котрі і так підтримують вимогу щодо скасування ухваленого мовного закону.
Зовсім кумедним виглядали спроби «революціонерів» заблокувати роботу Львівської ОДА: коли поблизу телевізійні камери – не пускаємо чиновників, коли нікого немає – заходьте і працюйте. Саме так насправді все й відбувалося і ми маємо цьому підтвердження.
Ми вже не говоримо про цирк з написанням заяв в підтримку української мови декількома заступниками Костюка. Якщо б справді хтось хотів цих людей усунути від влади, бо в нас же все-таки, якщо вірити Панькевичу, революційна ситуація, то ініціатори простету склали б один для всіх текст, оприлюднили його, а згодом – опублікували б заяви з підписами чиновників. І зробили би це так же швидко і оперативно, як спрацювали у випадку з фотокопією розпорядження Львівської ОДА, в якому ніби то остання підтримує ухвалення парламентом мовного закону.
Історія з цією фотокопією – ще одне яскраве свідчення тому, що «революціонер» Панькевич та його соратники погано вчили історію, бо не роблять з подій минулого жодних висновків.
Буквально за декілька годин після того, як в Інтернеті з’явився цей документ, Львівська ОДА спростувала його існування і надала фотокопію правдивого документу. Мова в ньому йде про зовсім інше. Ми не схильні на віру брати всю інформацію, яка офіційно розповсюджується владою. Але в нас все ж таки зародилися сумніви відносно того, яка фотокопія правдива. Ці сумніви лише посилилися після того, як ми довідалися, що в резолюції «революціонерів» без жодних застережень використано посилання на «фальшивку». Хотілося би, що б в цьому питанні поставили крапку правоохоронні органи.
Якщо ж «Свобода» у зверненні до громади використала фальшивку, то про яку довіру і моральні цінності можна говорити? Виходить, громаду Львівщини вони хочуть використати так, як цього часу робили всі інші політики, задля однієї мети – потрапити до Верховної Ради?
Якщо ж Львівська ОДА, рятуючи ситуацію, розповсюдила неправдиве спростування, то чому ці люди все ще на своїх робочих місцях?
Вигадана Панькевичем «революційна ситуація» виникла ні з чого і завершилася нічим акурат в той день, коли парламент відправився на літній відпочинок.
«Елоквент» Костюк
Теоретично, як вчив все той же Ленін, влада повинна були завжди з народом, особливо в надзвичайних ситуаціях.
Керівник державної влади на Львівщині минулого тижня демонстративно засвідчив, що йому реально наплювати на громаду, він живе своїм, іншим від її життям.
Відомий своєю недорікуватістю губернатор Львівщини Михайло Костюк минулого тижня не просто не зронив ані слова, він реально зник зі Львова, кинувши «під танк» команду (якщо така ще є).
У цьому місці потрібно виявити одностайність з опозиціонерами: така влада і справді не потрібна в області. Тим більше, що Львівська облдержадміністрація, якщо ж знову таки вірити її офіційним повідомленням, і без керівництва продовжувала виконувати свої функції і працювала у звичному режимі.
Тоді чому неосвічений, невихований, звинувачений у корупції Костюк все ще обіймає посаду голови Львівської ОДА? Чому Львівська облрада, в якій абсолютна більшість опозиціонерів, так і не змогла висловити йому недовіру? Чому вони не зробили цього зараз, минулого тижня, замість того, щоб безглуздо бігати за заступниками голови Львівської ОДА, блокуючи їм вхід на роботу? Ось це і була би «повна обструкція» обласній державній владі, про яку лише розводить демагогію опозиція.
Тоді чому команда Костюка, бачачи його неспроможність і невідповідність, мовчить, а не напише заяви на відставку?
Тоді чому президент Янукович не звільнить Костюка із займаної посади?
Запитань залишається більше, ніж відповідей. Але ситуація у стосунках між владою і опозицією на Львівщині все більше нагадує фарс.
Розвалена опозиція
Події минулого тижня де-факто засвідчили, що в лавах львівської опозиції насправді йдуть не об’єднавчі процеси, а відбувається глибоке розмежування за принципом «сильні витісняють слабших». Так свого часу сталося із КОДом, коли Фронт змін, Батьківщина і Свобода уклали окрему угоду про співпрацю і почали диктувати свої умови іншим.
Аналогічно відбулося і зараз. Спочатку було анонсовано створення Страйкому за участю більшості опозиційних партій. Потім з’явилося розпорядження Панькевича про створення Штабу у форматі «Свобода»-«Фронт змін»-«Наша Україна»-УДАР-НРУ. Навмисно чи ні, але до складу Штабу Панькевич не включив ВО «Батьківщина», а також КУН і УНП. Останні, формально, на відміну від першої, мають своє представництво у облраді, а тому мали повне право увійти до Штабу облради.
Те, що керівник виборчого штабу Об’єднаної опозиції «Батьківщина» Степан Кубів погодився увійти в Штаб Панькевича, в якому присутній лише Фронт змін і немає ВО «Батьківщина», насправді дезавуаліровало те, що і так давно відомо львів’янам: львівським фронтовикам вести справи зі свободівцями значно комфортніше, ніж з тимошенківцями. За цією дружбою – тісна співпраця «Свободи» і Фронту змін у радах як з політичних, так і з майнових питань.
Отож, можливо настав час опозиції сказати правду собі і громаді та припинити бавитися в об’єднання, а замість цього розпочати реальну підготовку до виборів в парламент? Тим більше, що часу до початку виборчої кампанії майже не залишилося.