Петро Писарчук: Опозиції варто віддати все. І через рік збереться не менший Майдан – уже проти неї

Голова регіоналів Львівщини Петро Писарчук про протести, опозицію та становище львівського осередку Партії регіонів.

Ви були на Майдані у Києві чи Львові?

Не був. Я трошки по-іншому зліплений. Не схвалюю майданів. У країнах, де політики є зрілими і справді державниками, не закликають людей допомагати їм вирішувати свої політичні суперечки.

Ні в Конституції, ні в законодавстві України не передбачена така форма розв'язання державних проблем, як "Майдан". Мирний протест і Майдан із барикадами і блокпостами – це різні речі.

Не бачимо такого ні у Вашингтоні, ні в Берліні, де панує закон і люди шанують державу й одне одного. А хіба в Каїрі чи Кабулі.

Ті, хто виходить на Майдан, все-таки порушує права тих, які живуть поряд і відчувають дискомфорт. У мене тому немає пієтету до того, що сьогодні показують громадськості.

Мирний протест має бути спрямований не тільки "проти", а і "за" щось. За те, щоб у вищих навчальних закладах підняти рівень викладання, за чесні заліки й екзамени.

А коли чуємо в основному "зека геть!", то це принижує не тільки тих, хто це кричить, і не стільки президента Януковича, як Україну і кожного з нас.

Бо є ж велика частина таких самих громадян, які голосують за цього президента, обрали його чесно – і це визнала вся Європа. Тобто це принижує виборців, які мислять інакше.

Але я дуже вітав студентів у перші дні, коли вони піднялися і заявили, що хочуть у Європу. Це було добре ще й тому, що допомагало президенту.

Він отримав додаткові аргументи, міг сказати Росії: "Ось бачите, у нас молодь цього хоче, це ж не я собі сам придумав". А вже далі це спотворилось на руйнівну стихію і фактично загрозу громадянської війни.

Тут є вина і опозиції, і влади. І вже не видно європейського вибору. Уже йдеться про збереження соборності.

Як би мав виглядати мирний протест?

Це не повинно заважати іншим. Якщо зібрання проводиться в нічний час, то треба вибирати якесь спеціальне місце – може, стадіон. Бо за справжньої демократії шанують кожну людину.

Нехай на майдан у Львові вийшли 50 тисяч, але це лише кожен 16-й житель міста. А коли починали лунати заклики до розправи з Партією регіонів, до бойкоту товарів фірм "регіоналів", то це вже шлях не до Європи, а назад у ХХ століття.

Діти-онуки теж не ходили?

Я не цікавився. Не кажу їм ні йти, ні не йти. Я з сьомої ранку на роботі. Удома політичних питань не обговорюємо. Знаю одне: і я, і мої діти – за європейський вибір давно. Ще 1996 року, коли відкрили тут ринок, зробили вивіску "Ринок Південний – ринок європейського зразка".

Ще ніхто про Європу не говорив, а у нас уже висів транспарант "Наша мета – євроінтеграція".

Найбільший наш торговий комплекс назвали "Європа". І робимо все, щоб ця територія мала європейський вигляд.

За останній час якісь дорікання чи закиди у свій бік чули?

Люди зараз накручені, у всьому винять Партію регіонів. Чомусь. Хоч на Львівщині нас взагалі немає в чому винити, бо партія тут ніколи не мала влади.

Ніколи ми ні бюджетом не розпоряджалися, ні рішень в обласній раді не приймали, нікого не утискали. Намагаємося тут бути цивілізованою європейською партією.

Колеги по партії що кажуть?

Неприємно їм бути без вини винуватими. Вони ж не давали команди розганяти Майдан, бити дітей. Вони теж засуджують насильство.

Взагалі ж однопартійці кажуть, що злодії сьогодні пошановані. Ті, що сидять у Львівській міській раді, крадуть комунальне майно. Вони – герої. Закликають бойкотувати "Родинну ковбаску" "регіонала" Олега Барана. А

він обробляє 7 тисяч гектарів землі, має 70 тисяч свиней, утримує 20 ферм, дає тисячам людей роботу, платить податки. То з такими підходами ми дійдемо до Європи швидко?

Скільки лишилося "регіоналів" на Львівщині?

Повтікали з партії слабаки. І ми з того трагедії не робимо. Розпалася фракція у Львівській міській раді. Було там шестеро, троє пішли.

Але на стратегічні рішення міської влади вони впливу не мали. Ну, якщо людям від того стало легше жити, то добре. Але я точно знаю, що для іміджу Львова це стане гірше.

Чому?

Ця фракція розпалася через необільшовицький тиск найбільшої фракції у міській раді "Свободи", що піддавала моральним тортурам, погрозам отих трьох людей. Вони не витримали. Один із них – професор – прийшов до мене і плаче. Каже: "Петро, вибач, але я боюся за своїх дітей". То що я мав йому відповісти?

А в області налічується 14 тисяч партійців. Вийшли менше, ніж піввідсотка. Партія регіонів Львівщини самостійно приймає рішення. Хоч це і не подобається в Києві. І гасла Партії регіонів у Донецьку та у Львові – трохи різні.

Чим ви відрізняєтеся?

Ми – за єдину соборну Україну, за те, щоб говорити українською, щоб не ворогувати. Намагаємося уникати агресивних зневажливих ноток щодо опонентів.

Мер Єнакієвого може говорити: "Ми покажемо тим бандерівцям", а ми собі не можемо дозволити сказати: "Ми покажемо тим донецьким". І "Батя нас не кине".

Ми намагаємося додати нашій партії терпимості та європейськості.

Слово "регіонал" вам подобається?

Ідея дуже добра. Тому що в Україні є дуже різні за культурою, мовою, поглядами, історією регіони. І треба почути і врахувати інтерес кожного з них.

Не шкодуєте, що в "Регіонах"?

Мені всі кажуть: от якби ти не був у тій партії, то вже давно став би мером Львова. А до чого тут партія? Я постійно на виду у львів'ян, і все, що можу, вже їм показав. А, крім посад і благ, є щось інше, людське. Ну, давайте тут усі підемо за "Свободою", на сході країни – за "Регіонами", у Криму – за Росією. І порвемо Україну на шматки?

Політолог Віктор Шевчук вважає, що ідеальним губернатором Львівщини був би Писарчук – і місцевий, і добрий господарник, і до того ж представник партії влади. Чому ви досі не губернатор?

А я звідки знаю, чому мене не кличуть. Я розумію відповідальність тої посади. Це не царювання, не доступ до бюджетних коштів, це треба щось робити для людей. Я не їздив у Київ випрошувати, не давав хабарів за цю посаду, а просто чекав.

Якби на мене такий хрест упав, я би намагався щось добре зробити для області. Але раз мене ця чаша оминула, не маю ніякої образи до президента. Може, він береже мене від чогось. Може, я би чогось не зробив і мене би з ганьбою вигнали.

Що нам робити далі?

Зупинитися, віддихатися, висповідатися всім політикам і сісти за переговори. Слово - це не тільки зброя, а й мир.

Кожне слово треба зважити і закликати людей не до трощіння, погромів, а до миру. "Благословенні миротворці, бо вони синами Божими назовуться".

джерело: Gazeta.ua