Петро Писарчук: Угоду про асоціацію Україна-ЄС підпишуть у будь-якому разі

Розмова з головою Львівської обласної організації Партії регіонів Петром Писарчуком.

Петро Писарчук розповідає про євроінтеграційні тонкощі, ймовірність підписання/непідписання Угоди про асоціацію, фактор Тимошенко і відносини з Росією в контексті європейського напрямку України.

Петре Івановичу, після Ялтинського саміту в пресі знову з'явилися застереження експертів і політиків, що Угода про асоціацію не буде підписана, якщо не звільнять Тимошенко. Чи справді фактор Тимошенко може стати реальною перешкодою?

З цього приводу вже було більше ніж достатньо сказано. За моїми спостереженнями, у Європі є політики, які дотримуються такої думки, як і українська опозиція. Але днями новообраний канцлер Німеччини – наймогутнішого члена Євросоюзу – Ангела Меркель заявила, що не буде прив’язувати підписання угоди до звільнення Тимошенко.

Президент Віктор Янукович, перебуваючи у Нью-Йорку, чітко сказав, що він хоче це питання вирішити, щоб не турбувати Європу, і що місія Кокса-Кваснєвського, яка цим питанням опікується, дійшла з українською владою консенсусу стосовно цього питання і яким чином його вирішувати.

Рішення щодо Тимошенко з’явиться буквально днями, у жовтні воно мало би бути. Я переконаний, Тимошенко треба звільняти у правовому полі, бо не можна створювати прецедент. Часто показують яка хвора і немічна Тимошенко. Але в українських тюрмах наших громадян багато, і ними, окрім родичів, ніхто не опікується. Однак про це ніхто не говорить.

Заслуги Юлії Володимирівни перед Україною, ясна річ, чималі. Цього слова я свідомо не беру в лапки. Але щоб зняти звинувачення у вибірковому правосудді, зняти образ політичного страждальця з Тимошенко, питання щодо неї буде вирішено.

Проте угоду підпишуть у будь-якому разі.

Деякі експерти висловлюють переконання, що Європа є заручником Тимошенко. З одного боку Брюссель хоче підписати угоду, але водночас єврочиновники не можуть дозволити собі замовчати питання Юлії Володимирівни. Чи згідні ви з такою тезою?

Європа є різна, там є багато пересічних громадян, які про Україну дуже мало знають і вважають, що Україна – це Росія. Те, що долею Тимошенко переймається вся Європа, є явним перебільшенням.

Очевидно, що є частина політиків, котрі не мають достатньо інформації і вважають, що в арешті та судовому процесі над Тимошенко є елементи політичного переслідування. Це – їхнє право.

Певні ЗМІ, власне, і створили з Юлії Володимирівни образ великомучениці. Тому казати, що вся Європа є заручником Тимошенко, – велике перебільшення.

Щодо цього питання Європа мала б розібратися в себе, бо там зараз звинувачують колишнього президента Франції Саркозі та порушують проти нього кримінальну справу, там судять прем’єрів, виносять обвинувальний вирок в Італії у справі Сільвіо Берлусконі, який неодноразово був при владі.

Є нерозуміння української ситуації та є подвійні стандарти. Те, що прощається на Заході, в Україні, на жаль, знаходиться під прицілом і стає причиною страхів Європи, що в нашій державі бракує демократії.

Чи буде великою трагедією, якщо Угоду про асоціацію не підпишуть? І навпаки: які ризики чекають на Україні в разі її підписання?

Ризики завжди є. Візьміть, наприклад, Самбір – люди жили собі спокійно, але через п’ять хвилин у виникла купа проблем. Ми не можемо спрогнозувати, тому що ми дуже маленькі люди. Для України питання з ким вона – з Європою чи Росією – є питанням з бородою трьохсотрічної давності.

Згадайте Богдана Хмельницького і його метання між Польщею та Росією, коли завершилося все Переяславською Радою. Протягом століть так складалося, що одна частина України має симпатії до Росії, а інша – до західних цивілізацій.

Проте сьогодні є унікальний шанс через стільки віків, адже більшість громадян (так говорять соціологічні дослідження) підтримують проєвропейський вектор розвитку України.

А як тоді співпрацювати з Росією, якщо ми вибираємо європейський напрям?

Наразі не треба бити горщики, сваритися, створювати якісь бар’єри з Російською Федерацією, бо це наш великий Богом даний сусід, у нас багато чого є спільного і в далекому, і в недалекому минулому.

Є й інтереси, адже Росія сьогодні є одним з найбільших торгових партнерів України.

Оборот між двома країнами вимірюється мільярдами доларів. Тому це все потрібно зберегти, треба зберегти насамперед добрі стосунки. Уся ця гра, що можна піти тільки в одну сторону, і якщо в Європу підемо, то уже з Росією будемо ворогами, – є безвідповідальним політиканством.

А як реагувати на залякування та погрози з боку Росії, як ставитися до них?

Насправді залякування та погроз нема. Йде мова про те, що коли буде прийняте рішення і ми створимо зону вільної торгівлі з Європейським Союзом, то Росія може більш прискіпливо контролювати якість наших товарів. Нічого страшного, бо ми тоді будемо краще працювати і робити якісніші товари.

Усі речі, які відбувалися з газом, тепер пішли на користь Україні. Ще зовсім недавно наша країна брала у Росії 70 мільярдів кубометрів газу. Хіба це йшло на користь українській економіці? Протягом останніх років ми втричі скоротили закупки газу, почали працювати з іноземними інвесторами.

Україна вперше за всю історію має реальний шанс стати не просто політично незалежною, а енергетично незалежною, бо незалежність політична і економічна – це зовсім різні речі.

Тому, як на мене, все минеться, якщо будуть прийняті якісь контрзаходи, то вони лише стимулюватимуть український бізнес та економіку. Ми навіть зможемо конкурувати з Росією на її внутрішніх ринках. Час лікує. Ми приречені дружити з росіянами.