Підняття вартості навчання у Франковому університеті викликало хвилю обурень у студентів.
Здавалось би, виправдана річ у зв’язку з інфляцією, але до прикладу на журфаці, якщо говорити про магістерку – вартість навчання зросла практично у 5 разів.
І справа не в тому, що спудеї не готові інвестувати в себе.
Уся справа в конфлікті "ціна-якість", оскільки студентам пропонують те ж саме за інші гроші.
Як було?
Два кваліфікаційно-освітні рівні: магістри і спеціалісти. Навчання тривало один рік. Вартість становила 4 300 гривень. За таких умов навчатися їхали зі всієї країни.
Як стало?
Це останній рік поділу на спеціалістів та магістрів. Спеціалісти навчаються один рік, але більшість студентів вважають цей кваліфіційно-освітній рівень куди менш перспективним. Тим більше, що його наступного року ліквідують.
Навчання у магістратурі триватиме два роки. Квота державних місць не збільшилась. Вартість контрактного навчання – 11 706 гривень на денній формі та 8194 гривень на заочній.
Так повний курс вищої освіти журналіста у Львівському національному університеті імені Івана Франка тепер коштуватиме від 66 тисяч гривень на денній та до 42 тисяч гривень на заочній формах навчання.
До речі, ректор університету Володимир Мельник прагне виховувати політичних журналістів, проте, аж ніяк не зі студентів журфаку, а зі студентів філософського факультету – політологів.
Дещиця логіки у цьому є, але як це вплине на авторитет та популярність фахового факультету – це вже питання.
Внутрішня міжфакультетна конкуренція може бути або великим плюсом (журналісти тягнутимуться до високої галузевої планки, яку тримають політологи, а політологи, натомість, осягатимуть вершини творчої майстерності), або ж зовсім навпаки.
Проте більш очевидним є те, що спецкурс може стати яблуком розбрату.
Цікаво, що вартість навчання у інших львівських вузах суттєво не змінилась.
У НУ "Львівська політехніка" магістратури для журналістів немає, лише бакалаврат, вартість якого є сталою кілька років поспіль, і становить 5 860 гривень на денному та 4,5 тисяч гривень на заочному. На ринку – це найнижча ціна.
В Українському Католицькому Університеті, навпаки бакалаврату журналістики немає – лише магістратура. Навчання триває два роки і коштує в середньому 11 550 грн. за рік.
У суперництві більш-менш однакових цін в УКУ та ЛНУ, закономірна перевага УКУ з його технічною базою, лекторами з-за кордону, навчальним програмами, стажуванням тощо.
У Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна, журналістику вивчають на факультеті філології, ОКР "магістр" за контрактом обійдеться у 16 400 гривень на денній та 11 400 на заочній формах навчання. Навчання два роки.
В Одеському національному університеті імені І. Мечникова – приблизно 13 500 гривень за кожний з двох років навчання.
Для контрасту: магістатура Києво-Могилянки – 20 тисяч гривень, КНУ ім. Т. Шевченка денне – 25 тисяч гривень, заочне – 20 тисяч гривень. Але це ціна лише за рік.
Порівнюючи вартість навчання в Україні, звичайно, що підняття ціни в ЛНУ виправдане, але яке ж воно різке та неочікуване.
Університету потрібні гроші, потрібно багато грошей, потрібно терміново. На що? Та на все.
Як зауважують студенти, котрі надають перевагу УКУ, справа не лише в іншому викладацькому складі, а в матеріально-технічній базі, новітніх аудиторіях, сучасному обладнанні.
Елементарна матеріальна частина питання. На журфаці Франка – до десяти допотопних комп'ютерів (що ледве дихають та глючать навіть при написанні тестів) і невеличка телестудія, яку вибивали не один рік потом й кров'ю.
Проте, порівняно із загальноуніверситетними катастрофами та проблемами на інших факультетах, така відсутність адекватної технічної бази – це квіточки.
Принаймі, на журфаці не протікає стеля.
Ось, наприклад, друге та третє крило факультету міжнародних відносин на Січових Стрільців. Про захмарну вартість навчання на ньому ходять легенди.
Фронтальне, перше крило, де сидить викладацький склад, відремонтоване з шиком: дзеркала, вітражі, кришталеві люстра, червона доріжка.
Інші два крила факультету – це аудиторії в аварійному стані, де зовсім недавно тут займались студенти.
Коли дощило – капало зі стелі, взимку із шибок залітав сніг, на старезних латаних-перелатаних сходах не варто навіть сильно намагатись, щоб скрутити собі в’язи.
Пані Леся Іванівна, комендант корпусу, каже, що за чотирнадцять років, які вона працює в університеті, тут так і не проводили нормальних ремонтних робіт.
Це помітно відразу – діра в стелі залатана фанерою.
На щастя, ці два крила, "красиве" і "корисне", вже закриті.
І доки їх не відремонтують – студентів там не буде. Але як сказала пані Леся, грошей, станом на кінець липня, ще не було.
Факультет міжнару – це те, що під носом, це те, що так разюче кидається в очі.
Це далеко не все, це не найгірше та не найнагальніше. Це лише початок того довгого списку, на що університету конче треба.
І все б нічого, і заплатити за освіту не так шкода, проте журфак знову у своєму одвічному амплуа.
Так, ще зовсім недавно увесь фейсбук тішився ось такими геніальними питаннями на вступі.
Більше про подробиці, нюанси і загальну атмосферу того дійства можна прочитати у Ратуші.
Які ж можуть бути альтернативи?
Перехресний вступ – річ напівміфічна, бо без титанічної праці і поцілунку фортуни навряд щось вийде.
Це треба бути обізнаним у абсолютно іншій спеціальності, щоб написати вступне випробування хоча б якось. Перехресним вступом не можуть скористатись лише медики та юристи.
Здебільшого це цілеспрямований вибір тривала підготовка, не альтернатива.
А от навчання закордоном – варіант.
Вступити можна, головне – бажання, переконана Марина Шуміліна, бакалавр факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка:
"Я планувала вступити до Польщі ще з 2 курсу, після того як я два тижні була на програмі StudentEuro2012. Але я ще не знала, чи матиму карту поляка. Я почала вивчати польську в університеті, ходила до репетиторів, вчила самостійно, читала книги і переглядала фільми.
Потім здала екзамен на підвердження рівня. Для навчання у виші потрібен рівень B1. А як тільки почала працювати над вступом, то отримала карту поляка та завела багато знайомств у Польщі. Треба тільки почати.
Я вступаю до вишу з-за допомогою карти поляка. Маю право на безкоштовну освіту та соціальну стипендію, що залежить від доходу батьків. У середньому це десь 650-800 злотих.
Проте є дуже багато можливостей і без карти, і це різноманітні програми.
Наприклад Teraz Wroc?aw, яка оплачує за навчання, але не надає стипендій. З моїх знайомих за нею пройшло лише четверо, бо там обов’язкова умова всіх програм – це навчання польською мовою.
Я вчилася на державному чотири роки на факультеті журналістики і мій рік потрапив під "роздачу" – магістратура два роки, а не один. Та й оплата дійсно збільшилась.
Зараз триває вступна кампанія. Всі мої друзі хочуть пробитися на державне і я маю надію, що їм вдастся. Але освіта є освіта. У будь-якому випадку її треба здобути".
До речі, вартість навчання, у провідних польських вишах впала, ще рік тому вона стартувала від 2 500 євро, а цього вона вже коливається від 1000 євро.
Зокрема, вчитись в Університеті ім. М. Складовської-Кюрі коштуватиме 1250 євро за семестр, як бакалаврат (якого лише три роки), так і магістратура (два роки).
Повний курс – 6250 євро і це як на наші гроші – захмарні сто тисяч гривень, але вже за оміряний європейсьский диплом.
Львівський національний університет імені Івана Франка диктує тенденції розвитку та цінову політику гуманітарного сектору освітнього ринку, як мінімум у Львові.
І як показують останні опитування, Франковий університет на сьогодні є найпопулярнішим поміж абітурієнтів – він лідирує за кількістю поданих заяв на вступ.
На університет рівняються, і якщо ЛНУ підняв вартість навчання, то варто очікувати й здорожчання освітніх послуг у низці державних, і, звісно, приватних закладах.
Як не крути, бакалаврат журналістики, що також вдвічі здорожчав є чи не найкращим в Україні. І якщо не лукавити, то всі факультетські прекрасно знають, що більше чверті студентів навіть на 2-3 курсі не лише стажуються, але й вже працюють за спеціальністю.
Це говорить про те, що факультет таки спроможний направити студентів в правильне русло, чи, як мінімум, може показати – в які двері стукати. І хай навіть часом то відбувається екстенсивний спосіб.
Університету потрібно вдосконалюватись, але без необхідних інвестицій жодного росту не буде.
Перший крок – це закон про вищу освіту, прийнятий Кабміном 31 липня, який вже втигли наректи "першою реальною реформою після Майдану".
Університети здобувають автономію і вже можуть самостійно розпоряджатись власними надходженнями.
А це ліквідація зайвих ланок, через які відбувався грошовий потік, отже й ліквідація не однієї діри, з якої ті гроші й витікали.