Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня, що минув, в Україні та світі.
Двадцять п’ять років тому, 28 листопада 2000-го року були оприлюднені плівки майора Мельниченка, які поклали початок так званому «касетному скандалу». І ось через чверть століття знову, буквально як в тому мультфільмі: «Что, опять?» Попри різницю у причинах ці два скандали об’єднує три речі. Невідомо хто злив інформацію, яка мета і хто має зиск? Лише через десятиліття стало зрозуміло, що історія з майором Мельниченком – фікція, мета – завадити євроатлантичній інтеграції України, що і сталося, а бенефіціаром була росія. Недарма про замовника убивства Гонгадзе міліцейський генерал Пукач мовчить, навіть відбуваючи довічне ув’язнення. Ось такий страх.
Аналогічно і тепер. Якщо влітку минулого року було чітко зрозуміло, що записи офіційно оприлюднило НАБУ, причини також відомі, отже жодних сумнівів нема, то тепер, не зважаючи на високу імовірність оприлюднених фактів, залишаються наступні запитання. Чому власне зараз, хто і яку переслідує мету і чому не НАБУ, а хтось невідомий? Адже вірити у чистоту помислів цього зливача дуже важко. Припустити, що це зробив виключно Андрій Богдан, це так само, як колись було повірити у майора Мельниченка з його магнітофонами. Про це ми дізнаємося значно пізніше, якщо дізнаємося. До речі, як і про те, як так сталося що порушена таємниця слідства НАБУ і чому є тільки текстові розшифровки, а не копія оригінального звуку фігурантів, як це було торік влітку.
Щодо змісту вже багато сказано і ще буде смакуватися, тому не забиратимемо ні у кого інформаційного хліба, адже бажаючих висловити свої версії є багато.
Чи приведе це до політичних наслідків у вигляді народних збурень, падіння влади або вимоги дострокових виборів, то ризикнемо спрогнозувати, що ні. Українці прекрасно усвідомлюють, що це було б катастрофою у воєнний час і криза влади в УНР є добрим історичним застереженням від цього. Ризикнемо припустити, що через деякий час після вгамування пристрастей з’явиться ще новий епізод серіалу, який уже і так перетворився в шоу з колективним читанням у ролях. Чи різко впаде довіра до Зеленського, як уже починають пророкувати і як би хотілося, то досить подивитися на регулярні дослідження громадської думки минулого року. Так, просяде на певні відсотки, а потім щось учворить Трамп чи путін і допоможуть повернутися на своє місце. Нагадую, що на кінець січня він складав 61%. Чи нервують на Банковій? Звичайно, недаремно раптово з’явилися санкції проти Богдана, про якого уже всі майже забули.
Проте в цьому є одна річ, на яку слід звернути увагу. Це фірма Fire Point, яка дійсно випускає хороші безпілотники, що здійснюють удари, якими ми всі так дуже тішимося. Бо з усього сказаного це виглядає як відвертий наїзд в тому числі й конкурентів. Адже всі знайомства Штілермана з фігурантами справи були ще до викриття фактів влітку минулого року. І є різниця між купівлею бракованих бронежилетів чи яєць по 17 гривень і продукцією, яка добре себе показала і користується попитом. До речі, сьогоднішній удар по висотці в Москві здійснив саме дрон FP-1. Отже важливо, щоб фірма продовжувала виготовляти свої дрони і завершила випуск тої самої балістики, про яку вже було стільки говорено і часто тими ж, хто тепер вимагає піддати її остракізму. Адже ми добре знаємо як працюють наші правоохоронці. Маски-шоу, вилучення комп’ютерів, арешт рахунків і все, приїхали. Прикладів скільки завгодно.
Наприклад, фірма Арчер, яка випускала чудову військову оптику. Розслідували. Плюнула і переїхала в Чехію. Тепер ми купуємо те саме, але за долари, по чеських цінах, податки в Чехії. Історія з ракетами до «Стугни», які врятували від удару у лютому 2022 року, за що була відкрита кримінальна справа, бо без дозволу. Справи проти генералів Марченка і Павловського, які не закриті до цих пір, міністрів Омеляна та Пивоварського. Ну і про «Роттердам +» не забудьмо. І найбільш дика і водночас анекдотична справа про клістрони перед самою війною. Для необізнаних зазначу, що клістрон, це необхідний елемент в тракті приймача РЛС, що служить для перетворення надвисокої частоти відбитого від цілі сигналу у проміжну 30 МГц для подальшої обробки. Без цього елементу радар ППО не працює зовсім. Виробляються ці електронні пристрої в росії і більш ніде. Є один шлях постачання, контрабандний або ніякий, але в останньому випадку ЗРК не працює. Налагодили контрабандний, але ми ж вимагали чистоту рядів. Як це без звіту хто скільки заробив, чому нема публічного тендеру на контрабанду, чи заробітки вкладаються в нормативи? Постарались всі: і правоохоронці, і борці. Результат – канал закрився, росіяни вичислили і посадили постачальника клістронів. Скажете ідіотизм, але було. Чому про це згадую? Тому що вже почали лунати «мудрі» рішення громадської ради про націоналізацію компанії. Більшої ідіотії та шляху до розвалу не придумаєш. Ніде в світі націоналізація не приносила ніяких результатів, крім падіння менеджменту, збільшення корупції і розвалу. Достатньо подивитися всю історію більшовиків, Куби, Нікарагуа та інших. І поодинокі ефективні державні компанії у нас – це виняток, а не правило. Не кажемо вже про час виконання робіт приватником і державною компанією з дотриманням всіх нормативів і обмежень. До речі, оті браковані міни у 2024 році випускав державний «Укроборонпром».
Дивними і дилетантськими прозвучали слова одного з рослідувачів: «Можливо, як би ми влили стільки грошей, то появилися б інші виробники ракет». Навіть не смішно, бо у своєму праведному запалі людина не орієнтується, що в світі кількість виробників балістичних ракет можна полічити на пальцях і більшість з них у США, а тривалість розробок не те, що роки, а десятиліття. Врешті проєкт «Сапсан», який реалізує державне підприємство, триває вже роки, проте результатів на спостерігається – приклад сказаному. Біда, коли люди оцінюють, щось з нальоту, не поцікавившись суттю того, про що говорять.
Ото ж важливо в благородному запалі не виявитися в позі відомої унтер-офіцерської вдови, яка сама себе висікла. Скажу крамольну річ, що нам в першу чергу потрібні і ракети, і люди, які вміють їх робити, і гроші, за які вони виготовляються, а потім уже білі рукавички і все інше. Безперечно, що ряди треба чистити, але з царем у голові, а не розмахуючи мокрими трусами над головою, бо летять вони значно гірше, ніж ракети і дрони.
І на завершення. А чому всі так дивуються тому що відбулося і обурюються? Адже сім років тому всі вчергове хотіли нових людей. Ну от вони і прийшли. З мізерними знаннями, але з великими запитами. Ніхто ж тоді не цікавився, що це за люди, чого вони досягли в житті, які їхні погляди і минуле. Хотіли просто нових і все, в тому числі і багато з тих, хто нині смакує події. Гірше вже не буде, як колись репетували, правда ж? Ну от і насолоджуймося! Їжмо ту кашу, яку заварили, в тому числі й відомі тепер активісти. Нікуди не дінемось. Прийдеться їсти до самої перемоги, хоча і з присмаком та запахом відомої субстанції. До речі, нові люди прийшли і в світочі демократії США. Результат їхньої діяльності аналогічний нашому, як і запах.