Опір космічній байдужості та втома від іронії на новому релізі одеського проєкту.
Проєкт одесита Віктора Константинова вагається між мультиплікаційним розчинення у Природі та надією на зцілення.
Після альбому "Kombinezon" (2022) з тінями Розстріляного відродження сновидність проєкту Polje гостро відчуває відсутність гармонії у навколишньому світі. Подрібнена реальність швидко втомлює своїми масштабами.
Константинов прямо говорить про втому від іронії у своїй музиці. Раніше він часто на неї покладався, але тепер йому здається, що її сила, тобто здатність долати сумне та трагічне, поступово згасає.
Попри те, що оглядач його нового альбому наче знаходиться десь у космосі, далеко й трохи зверху, людське та тепле ніяк не дозволить чомусь вже зовсім безнадійному здолати його спротив.
Початок альбому "Incomplete" (2025) десь звісно розгублений та загублений у масштабованих розмірах вселенського холоду ("Janmarko", "Incomplete", "Geese"). А от розлога ностальгія людського життя вже автоматично спонукає до усмішки у спогляданні тієї стишеної пасторальності ембієнту (Іно, The KLF).
Ембієнт же загалом завжди про певну обіцянку чогось більшого за горизонтом, чогось ще Невідомого та Остаточного, але вже відчутного у цьому мінливому житті. Комусь ця метафізика й справді допомагає не лише витримувати навалу вселенських масштабів у своїх мікроскопічних розмірах на тлі вічності, але й спонукає до певної дії.
Якщо триматися тієї думки, що весь цей безмір чітко циркулює заради людини, то комічний ембієнт вже не здасться якось дивиною. Якщо іронія здатна долати мільярди років після Великого вибуху, то тепла людська природа витримає й сумне та трагічне.
Ембієнт загалом спонукає до розрізнення речей та різних станів, де вже й буде обіцянкою та бажана гармонія. У його розумінні тимчасова плинність цього світу вже зовсім є міражною, а технічна зосередженість людського тіла та розуму придатна до майже будь-яких змін навколо.
Таке розважання, звісно, мало чим допомагає під час війни у моменти безпосереднього зіткнення зі щоденним злом. З тим хаосом, який має здатність загальмовувати рух та відносити до привидного стану ("Djarum"). З цієї оптики за прикладом the Residents все дріботливе та фрагментоване й справді вертає своїми мультиплікаційними ефектами до первісного бульйону ("Dozvillia", "Maliunok"). Що пластиліновий солдатик може зробити з атомною бомбою?
Достатньо легко схилитися до трайбального розчинення у Природі аж до повного забуття ("Looking at", "Tutun"), щоб відразу згадати на дозвіллі фразу Альберта Ейнштейна про те, що четверту світову війну вестимуть палицями та камінням.
З подібними думками у вологому Львові можна було б вже зовсім дійти до кінця світу, проте море та сонце в Одесі таки мусять обіцяти щось добре. І не лиш обіцяти, але й зцілювати ("Hadjibey").