Свобода повертається в обійми грішної львівської землі з жіночою рукою на лівому плечі.
Поразкове повернення з квітучої метрополії на куці галицькі палестини завжди вилазить боком для місцевих провінціалів.
Орлиця Фаріон, наприклад, почала розмовляти з листочками у парку та вважати себе запашною яблунею, з Адамом і Євою обабіч (без купюр та фігових листочків, звичайно).
Повернення з мандрів завжди супроводжується подекуди фантастичними оповідками про буремне життя у джунглях (саванах, пампасах, тундрах), де сороки-мандрівниці можуть розповідати різні небилиці про блискучі миті та речі, не особливо піклуючись про їх достовірність у вухах вдячних слухачів.
Але у цю дигітальну еру, де усе фіксується та конвертується, такі феєричні дивовижі можуть швидко скотитись до фейків та остаточно дискредитувати їх оригінальних оповідачів.
Схоже, що саме цей момент дещо не прохавали (або не захотіли прохавати) свободівські побратими на прес-конференції свіженького голови обласних свободівців Руслана Кошулинського та колишнього віце-спікера українського парламенту.
Разом з Кошулинським на щитах ще прибули: Йосиф Ситник, Андрій Міщенко, Маркіян Лопачака та його вірний тіссот.
Їх четверо і всі вони Д'артаньяни.
Усі вони білі та пухнасті, наче сумні клоуни після гриму.
В їх понурих очах тьмяніють розпач і розгубленість, а ще оце кляте повернення у цю богомдану, але таку богомзабуту провінцію.
І саме тому тут на початках не має ні обіцянок, ні пробачень, бо все сталось само собою. Слова набули нових значень, але вони так і не змінились.
Свободі обмежили доступ до дорослих ігор і тепер вони якесь мультиплікаційне непорозуміння для діток.
Саме для них, ці ретранслятори чужих думок, розповідають історії про Таїті, баблгам та програму передач на завтра. Вони мінливі і стрьомні, наче радіо Вголос. Вони постійно на стрьомі, ніби пані Моніка з кулінарного технікуму.
За ними водяться гріхи і чиясь права рука з передвиборчих плакатів постійно переслідує їх сни.
Вони підірвали двері, трактор втопили, урожай не зібрали (з курочок несучок, зокрема), Орлицю злили, Хомицького заборонили, Юру запустили, Сех опустили, Махніцького пригріли та вкусили, Гринду попросили.
Вони проґавили усі галок Галичини під час походу на Київ та синьожопу банду, але обіцяють надолужити звужене у час очищення та відродитись птахом-Феніксом на майбутніх виборах.
У них лихоманковий пієтет перед Верховною Радою і обіцяють знову та знову повертатись до її єрихонських стін.
Якщо звузитись поглядом до колишнього віце-спікера Кошулинського, то можна помітити, що він таки трохи обтесався поміж столичними людьми.
Хоча, якщо знову проводити паралелі з футболістом Аршавіним (і Кошулинським, який у дечому на нього подібний), то це вже класичне повернення футболіста Аршавіна з лондонського Арсеналу до пітерського Зеніту.
Повернення в оте газпромівське болото, де згодом вже буде розлучення з Юлею та брак чіпсів.
Кошулинський набрався у Києві нових слів (типу, мейнстрим), але й вони постійно плутаються разом зі штибами та кшталтами. В його арсеналі з'явилось нове дієслово – бештати.
У нього майже щезли місцеві сміхухинки зі зменшено-пестливими формами сюсюкання, хоча одного разу він вживає слово "кнопочка" і так у ньому знову оживає щось таке кавайне і дещо невловиме жіноче в його чоловічій іпостасі, таке миле для дівчаток та журналісточок, з якими він полюбляє грайливитись широкою посмішкою вуст.
З цього ракурсу можна зрозуміти прояви його кокетства у соціальному ліфті свободи, де він урочисто наказує самому собі пишатись доконаним фактом підйому інтернатівської дитини з робочого кварталу на найвищий ступінь визнання у цій країні.
Схоже, що з цього млосного ракурсу навіть можна помітити деякі нотки еротики в його заздалегідному спічі про те, що деякі регіонали вийшли з Партії регіонів, але вона ще не вийшла з них.
У якийсь момент надолуження звуженого Кошулинського якось по-особливому звужується і бере на себе усю провину за поразку Свободи на виборах (як керівник штабу на усіх вихідних даних).
Так він стає свободівським азазеликом, тим богомданим агнцем за гріхи усіх триперстових та синіх з жовтими вкрапленнями. У цьому добровільному азазелізмі Кошулинського уся його відданість азазельній місії Свободи на цій грішній землі.
Бо коли Морда каже, що давав Свободі 48 мільйонів, тому йому чомусь вірять усі, хоча вірити Експресу – то себе наїбати. Коли ж говорять і пишуть про корупцію бариги Садового, то усі відразу стають отими російськими бандюганами з Red Heat і кричать Шварцу в обличчя "Какие ваши доказательства?"
Після такої жертовної офірності партійності Кошулинського попускає з надолуженням звуженого.
Якщо раніше скупими жестами він тримався за ручку двома руками (тримався і не відпускався), то зараз він попустився і з висоти ідеологічних ідеалів наїхав на валютне скиглення скиглія Найєма та згадав про міні-скандальчик садовітів Садового з письменником Скибою (чи не найкращим дитячим поетом у цій країні).
Скибі він дорікнув зрадою інтересів Майдану та порівняв поета з артистом Пореченковим.
Хоча, якщо говорити про зраду інтересів Майдану, то Кошулинському варто було згадати про свободівські казочки про допомогу пораненим біля готелю "Україна" (у статті про фотошопних свободівців на Майдані).
На відео BBC чітко видно як несуть пораненого і хоча рук вистачає, а до дверей готелю максимум 10 метрів, але до них все ж підбігає віце-спікер Кошулинський (під фотоспалахами та об'єктивами) і навіщось хапається за брезент, щоб згодом грізно кричати "Розійдись" невідомо кому.
Невідомо на кого розрахована і ця його пресуха.
Більше відео тут.
А для усіх інших фанатиків Свободи лунає дещо цнотливий хіт Ariana Grande "Problem" (ft. Iggy Azalea).