Ющенко настільки помер у народних серцях, що вже вимагає паспортів на свою прес-конференцію.
Некрофілія цього року у тренді. Окрім Медведчука з його потойбічним вибором, особливо карнавалить на цій тризні Наталія Королевська, яка впередує до парламенту вже мертвонародженою, поюзаною та використаною.
Усі статті про її передвиборні вояжі можна сміливо називати Труп нареченої. Її плакатна цнотливість відфотошоплена до непририродньої, хоррорної косоокості. Не менш мертвими стовбичать біля неї і її наречені.
Прилизаний причухан чемного хлопчика Шевченка, який спаскудив свою динамівську карму ахметівським лаве. І малий Ступка бідним йориком завжди буде в тіні батька.
Якийсь веселий політтехнолог ще й організував їм з'їзд партії поміж американської улюблениці Хрущова. І відтепер, "Вперед, Україну", інакше, як Діти кукурудзи важко ідентифікувати. Фільм жахів Фріца Кірша за оповіданням Стівена Кінга ніколи не міг навіть подумати про те, яка почесна історична місія буде покладена на його плечі на території далекої України.
Такі жахливій поетизації українській політиці дуже б пасували рядки з вірша Артюра Рембо "Бал повішених" у перекладі Всеволода Ткаченка:
На чорній шибениці нині
Танцюють, висячи, вони.
Кістки танцюють Саладинів
І паладини сатани.
Три охоронці на четвертому поверсі НТА перевіряють посвідчення та паспорти акредитованих журналістів. З паспортами на львівські пресухи ніхто ніколи раніше не ходив. Лише мертві можуть бути такими категоричними в ідентифікації присутньої особистості.
Зважаючи на те, яким Вічним Жидом став Ющенком після попередніх виборів, уся ця паспортизація може бути не лише результатом браку уваги до персони колишнього президента, але й бажанням хоч на мить схопитись за навколишню реальність, за прописку львівських журналістів.
Поза фактом Справжнього Чуда у вигляді вжеприсутнього тіла Ющенка за хвилину до початку прес-конференції, іншої чудасії там не спостерігалось.
Панує все та ж ющенківська ортодоксія. Десятихвилинні відповіді на запитання (і це він ще себе обмежує). Періодичне вигулькування слів "служіння", "статус" і "обов'язок". Його тілесність набухла невимовним стражданням за долю України. Стражданням сповнена кожна його клітина. Свій політичний курс він також вистраждав.
І через це – у повітрі стоїть його німий докір навколишнім та присутнім. Саме через їх недосконалість він так страждає. Саме вони засовують свої пальці в усі його рани та отвори.
Саме через їх десакралізованість йому доводиться використовувати профанну лексику, типу "лох", "ширка" і робити ключовим на прес-конференції слово "опустили".
І саме через такі акцентовані (майже порнографічні) страждання, і ледве не привселюдні плачі – цього чотириденного Лазара смердить слухати.
Але Ющенко – єдиний і безальтернативний (див. категоричність у мерців), бо ПР та БЮТ (+ інша Об'єднана Опозиція) – це два валянки однієї пари. Для Ющенка на існує окремої Партії регіонів чи окремого БЮТу. Існують: або дві Партії регіонів, або два БЮТи. Оскільки саме ці бариги хочуть лише війни, конфронтації, вил, ударів та інших фронтів, то саме Ющенко, який проповідує мир та культурний діалог, є єдиною альтернативою у даній ситуації.
Ющенко не хоче єгиптів та сирій в Україні. Це його обов'язок перед нацією. Якщо й цей шанс України провтикає, то за його словами настане новий апокаліпсис.
Ющенку не потрібні навіть нові обличчя у політиці. Згідно його слів: "це – неправильний клич". І тут Ющенко демонструє дивовижну поетичну гнучкість у такій естетичній підйобці боксера Кличка (не хочеться думати, що це було випадково вжито).
Коли якийсь фейсбуковий лайк у запитанні згадає про Медведчука, то Ющенко не менш живописно назве його нафталіном та уявою намалює оту еротичну картину, де Тимошенко ледве не на колінах вимолювала для Медведчука кріселко віце-прем'єра.
Коли політики розхитують гривню, то він – єдина альтернатива. Непотрібно нових облич, нових рук, нових кличків, очкулярних кроликів та інших тягнибоків з тягнирядними синдромом.
Його доля у руках виборців і це звучить, як наказ. Ющенко – єдиний і неповторний. Ющенко – це доля. Ющенко – це фатум. Це здійснення пророцтва, якого усі так чекали. Ющенко – детермінований і замінований. Без нього не зробиш жодного кроку до Європи. І тому йому дуже болить оте, як горохом об стіну всенародного ігнорування.
І тільки Ванникова якась така невмотивовано весела за такої пієтичної ситуації. Напевне, її так гріє гіпотетичність нардепного крісла і тому вона так солов'їно та калиново заливається сміхом. Щира україночка.
ФОТО Ющенкових страждань