Каннська рецензія на фільм Сергія Лозниці Донбас.
Рецензія на фільм Сергія Лозниці Донбас, який виграв приз за режисуру у блоці "Особливий погляд" на цьогорічному Каннському кінофестивалі.
Ви раптом не із Росії – запитує мене, як потім я з'ясую продюсер невеличкого фестивалю у Франції, з яким, за випадком долі, ми разом сіли на балконі під час світової прем'єри Донбасу Сергія Лозниці. Ні, ми з України. І режисер представляє тут Україну. А Донбас – це Україна чи Росія?
До, під час і після прем'єри кінострічки, яка у 13 епізодах розповідає нам про Донбас сьогодні. Мова йде саме про його окуповану частину. Стрічка створена на периферії двох, здавалося б, протилежних жанрів – документального та художнього кіно. Якщо пропустити момент опису фільму, де вказується, що історії, які ми бачимо безумовно стилістично підправлені, але свою правдиву історичність зберігають, то можна помилково приписати фільму штамп "пропаганди". Після прем'єри німецькі журналісти говорили про брак об'єктивності. Чіткий поділ на чорне та біле, хороших та поганих, відразу ж демонструє симпатії режисера, які він і не збирається приховувати ні в описі, ні в стилі оповіді.
Після Den' Pobedy мене цей фільм зовсім розчарував. – зізнається пізніше у приватній розмові німецький журналіст. – Я дуже чекав на Donbass, але мені тут забагато пропаганди. Розумієте?
Французам ж довелось ще довго розбиратись, чому мешканців не-Донбасу називають "фашистами". Французька та німецька преса наступних, після прем'єрних днів не надто прихильно відгукувалась про нову роботу Лозниці. Чітка політична позиція режисера залишала під питанням перемогу хоч в якійсь номінації фільму. Та вже 18 травня журі відда' Сергію Лозниці приз за режисуру у блоці "Особливий погляд".
"Лозниця – це фаворит Канн. Це фантастичний режисер. Мені дуже сподобався його фільм Щастя моє. Він робить неймовірну картинку, яка залишається назавжди з вами. Україна повинна пишатись ним", – зазначив у розмові Jason Solomons, кінокритик BBC Британія. У час церемонії нагородження Сергій Лозниця вже залишив Канни. Спілкування із залом та суддями режисера відбулось у формі звернення.
У ньому він вказав, що основною метою фільму було показати збройний конфлікт на cході України та нагадав, що Олег Сенцов – український режисер, якого несправедливо ув'язнили у Російській Федерації, з 14 травня оголосив безстрокове голодування, до того часу, поки всіх політичних в'язнів з України не звільнять. Як писала українська критикиня Катерина Сліпченко, арт-директор фестивалю Тьєррі Фремо також закликав РФ звільнити режисера. Зал аплодував Сенцову.
То як вам фільм? – запитує вже згаданий вище французький продюсер.
Важко переоцінити значення кінострічки в соціально-політичному дискурсі, особливо перемогу режисера в конкурсі. Але повернемось до фільму, як першопричини. Історії, які ми бачимо віддзеркалюють реальні події, які є як зовсім свіжими, так і вже відкладеними у блок "історії". Перед нам з'являється німецький журналіст, який подорожує до окупованої частини Донбасу, де до нього й пристають із криками, що "якщо не ти, то твій дід воював за фашизм". Ми бачимо "гастролерок", які накладають грим та виконують роль мирних мешканців, які постраждали від "фашистів". У формі live нас ведуть у підвали із людьми, які переховуються від постійних обстрілів. Ми стоїмо осторонь поки добровольця із українським прапором на плечах виводять на людський самосуд.
Режисер, який став і сценаристом роботи, дозволяє перетікати одній історії в іншу. Ненав'язливо він дозволяє пристати глядачеві на його правду. Зупиняючи погляд на комусь із акторів, він йде за ним сам і веде свого глядача. Навіть виникає таке примарне враження, що у тебе є можливість не дивитись якусь із чергових жорстоких сцен, але ти вже сам не можеш це собі дозволити. Цю непохитність та своєрідну холодність закцентував і критик The Guardian Peter Bradshaw, саме це він охарактеризував протилежністю до стилю Кустуріци, який свого часу зображав війну в Югославії.
Іноді він дозволяє зробити паузу через коротку зміну вектору невпинної історії, аби показати природні фони. Цим "стопом", до прикладу, стає бабуся, яка як раз під час самосуду над волонтером, підходить до нього, аби дізнатись, як давно проїжджав автобус. Мабуть, ці маячки і мали зіграти на користь іншої сторони та іншого, від режисерського, погляду. Навіть негативні персонажі Лозниці подекуди викликають співчуття впереміш з огидою. Іноді співчуття до огиди, яку ти побачив.
Подекуди з'являються імена чи політиків, чи військових, які радше стають білим шумом. Він знецінює особистісне, індивідуальне і дозволяє існувати лише Донбасу. "Ти что не хочеш помочь родине" – запитує один із ватажків бойовиків у бізнесмена в якого як щойно забрали авто у користування народної армії псевдо-держави. Образи, особливо негативних героїв, хоча й прописані чітко, але в якийсь момент стають одним цілим. Режисер через їхню психофізику показує ницість цілого простору, який зараз називають "Новоросію".
То як вам фільм? – запитує вже згаданий французький продюсер. – Вам не було задовго?
Загальний хронометраж картини складає 121 хвилину. Незважаючи на жвавий стиль зйомки та сюжетну тяглість перетікань історій напружений темпоритм протримався лише до середини фільму. Навіть година часу в напруженій оповіді втомлює глядача, він втрачає увагу, яка захопила його на початку стрічки. У певний момент виникає враження, що сюжет кожного з епізодів поглинає кисень. Це сильна особливість фільму. Проте від втоми ти просто залишаєшся на тому місці, де ще мав сили рефлексувати. Далі ти просто гойдаєшся у човні, пропускаючи повз всі вібрації. Іноді любов до деталей Лозниці не грає йому на руку. Особливо впереміш із поясненням незрозумілих сюжетних епізодів іншими незрозумілими. Незрозумілими навіть для людей, що заангажовані у події та сам дискурс.
Стрічка Донбас була однією з останніх, що потрапили до конкурсу Каннського кінофестивалю. Робота є доволі свіжою. Тільки 8 лютого 2018 року розпочалась робота над фільмом, а зйомки тривали 4 дні. Бюджет картини склав 71 мільйон 340 тисяч гривень. 16, 7 мільйонів гривень команда отримала від Державного агентства України з питань кіно. Решта коштів на себе взяли продюсери та іноземні фонди. Нагадаємо, що стрічка є копродукцією України, Німеччини, Франції, Нідерландів та Румунії.
Коли ти йдеш з режисером, то безумовно приходиш до його правди. Але от питання прийняття цього. Тільки поки вони (питання) тобі вигідні чи близькі – ти можеш їй (правді) дати зачепити тебе, стати твоєю. Як тільки з'явились титри, то 5 журналістів, які сиділи позаду нас різко вийшли з залу. Перед сеансом вони як раз обговорювали, коли випустять ще один матеріал, безумовно обговорювали це російською.
Незважаючи на мультикультурний склад команди, досвід роботи режисера з іноземними темами та заангажованість у німецький кіноринок, стрічка стала віддзеркаленням емоцій більшості українців сьогодні. Невипадково саме це і засвідчив режисер у зверненні під час отриманні призу за режисуру на 71-му Каннському фестивалі. "Якби не намагалися жорстокі режими заблокувати нас і змусити нас підкорятися їх правилам, мистецтво залишається вільним" – зазначив Сергій Лозниця.
Сьогодні вже 11 день безстрокового голодування Олега Сенцова.
фото: telerama.fr