Родді Гантер: Мої перформанси – різновид соціальної антропології

Родді Гантер – відомий художник у жанрі перформансу, викладач, арт-критик, куратор. Цієї осені він вперше приїхав до Львова.

Його запросила Дзиґа на фестиваль Дні мистецтва перформанс у Львові, який відбувається на початку вересня.

Тут він проводив майстер-класи для учнів Школи перформансу та показував спільний зі своїми учнями перформанс.

А між тим розказав нам чому 25 років тому його зацікавив перформанс, про власну Школу людської активності, про зацікавлення комунізмом і життям радянських людей, про фестиваль Дні мистецтва перформанс у Львові.

Довідка:

Родді Гантер – шотландець, народився у м. Ґлазґо. У студентські роки захопився мистецтвом перформансу.

Закінчив Ноттінхемський університет, здобув ступінь магістра сучасного мистецтва, згодом також навчався в Університеті Ґлазґо.

Викладав мистецтво перформанс в Дарлінґтонському Коледжі мистецтв в Тотнесі.

З 2007 року проживає у Йорку, де викладає і очолює факультет образотворчого мистецтва в Йоркському університеті Св. Джона.

Цього року Родді Гантер розпочав викладацьку діяльність і в Лондонському університеті Middlesex.

Працює у жанрі перформансу та інсталяції, є учасником багатьох міжнародних фестивалів сучасного мистецтва.

Родді, розкажіть про свій новий проект, про Школу людської активності.

Мені подобається навчатись, подобається навчати навчатись і я страшенно радий, коли ми сприймаємо мистецтво як спосіб навчання.

Круто, коли мистецтво може бути важливим під час навчання, зокрема коли вчимося приймати рішення, коли вивчаємо один одного, світ. Я взагалі думаю, що не так важливе вивчення мистецтва, а вивчення як мистецтво.

Саме так я і почав навчання у Школі перформансу у Львові, я сказав, що наші майстер-класи – це вже творення мистецтва. Під час наших зустрічей не буде заготовлених лекцій, тощо.

Я сказав, що не хочу бути вчителем для них, а швидше таким самим учнем як вони, щоб не тільки вони у мене вчилися, але і я у них. Так і виникла ідея Школи людської активності.

Я довго думав над назвою, зрозумів, що мене цікавить зв'язок мистецтва з повсякденням.

Мені цікавий мистецький контекст, в якому відбувається перформанс, але також дуже важливі соціальні і культурні обставини.

Все це можна назвати людською активністю, тому цей варіант для назви школи, як на мене, видався найвдалішим.

Я надрукував 100 листівок, кожна має свій номер, це перший маніфест Школи людської активності.

І все починається зі Львова. Думаю проводити такі школи і в інших містах в майбутньому. І будуть інші листівки й інші контексти.

І що скажете про людську активність під час Школи перформансу у Львові?

Ми скористались робочою книжкою арт-групи Флюксус (Fluxus Performance Workbook).

Учасники цієї мистецької групи, відомі художники другої половини 20 ст, писали один одному інструкції перформансів і я подумав, що це хороший спосіб дослідити деякі ідеї.

Найперше я запропонував перформанс Томаса Шмідта – читати вголос всю газету, зі всіма оголошеннями, рекламою.

Я це вирішив ще дорогою в Україну, коли летів в літаку і читав газети. Я привіз англійські газети, а тут у кіоску я купив 10 різних газет.

Я подумав, що це саме та річ, адже газета – це документ людської активності.

Ти починаєш читати газету і дізнаєшся, все, що сталося, в місцевій, національній пресі, міжнародній.

І жахливі, і приємні новини, політичні і економічні, культурні. Ну і коли ми читаємо газети вголос, і ще 15 людей навколо це робить, і не тільки українською, а й англійською, це як своєрідний концерт.

Ми зробили це, і ми були єдиним колективом, співпрацювали, не було індивідуальностей.

Деякі особи були дуже екстравертні, інші – інтравертні, вони взаємодіяли, за цим цікаво спостерігати.

Це основний проект цієї школи. Кожен хоче бути індивідуальністю. Це те, що я хочу дослідити, я думаю це цікаво.

Я підслухала розмову учасників Школи, це були хлопці, вони говорили, що ідеї дівчат-учасниць дуже примітивні, щоб Ви сказати про своїх учнів у Львові?

Є велика різниця між людьми, ми зазнаємо впливів інших людей і речей, є соціальний вплив, географічний, економічний, гендер, сексуальність.

В Європі багато говорять про існування свободи, незалежністі, але ці поняття найчастіше є безсенсовними, тому що це позиція білих чоловіків, гетеросексуалів, які творять світ і власний імідж, але будь-хто інший є завжди на маргінесі насправді.

Я не кажу, що я шотландський художник, також не кажу, що я художник чоловічої статі, білий чоловік, гетеросексуал.

Але часто можна почути – жіноче мистецтво, чи художник-гей, часто також вказують і на колір шкіри.

Я думаю, що у перформансі і не тільки, важливо, що я роблю, а шляхів творення мистецтва є багато, вони більш чи менш цікаві. Можливо, часом варто шукати нових шляхів у мистецтві.

Як Ви знайшли свій шлях у мистецтві?

Свій перший перформанс я зробив у 1989 році. Я тоді був студентом, я вивчав театральне мистецтво у Ґлазґо.

У той час в Англії було багато цікавих культурних подій, андеграунд. Ми мали Маргарет Тетчер і вона змінила багато речей в Англії. Це була своєрідна культурна війна.

Я тоді захоплювався митцями, які творили авангардні, провокативні роботи, я хотів вивчати музику, фільми, книги, хотів дізнатися багато цікавих речей.

І так дійшло і до перформансу, я був зацікавлений як це робиться, захотів спробувати і зробив це.

Я робив перформанси в основному на вулицях Ґлазґо, в Шотландії. Тоді це був як спосіб життя для нас, без реклами і запрошень збиралися твої друзі, такі як ти.

Я тоді познайомився з дуже цікавими людьми, митцями, які підтримали мене, я мав тоді можливість подорожувати, зустрічати митців у різних країнах, я почав організовувати проекти, я хотів займатися мистецтвом, стати митцем, хотів побачити світ, отримати якийсь досвід і ділитися ним з іншими.

Мені дуже повезло, я згодом почав викладати в університетах Англії, а це комплексний процес. Ти залишаєшся у мистецькому середовищі, ти можеш практикувати.

Я роблю перформанси протягом 25 років і я досі не знаю, що відбудеться завтра, але роблю інший перформанс. Це досі мене захоплює.

Розкажіть про теми, з якими працюєте

Для мене важливі останнім часом проблеми урбанізації, суспільні та культурні процеси. Мої роботи, це я різновид соціальної антропології.

У інших перформенсах мені цікава була історія, часом я багато часу дізнаюсь історію місця, будівлі, працюю з архівними матеріалами. До прикладу, я робив перформанс про опіумну війну між Британією і Китаєм.

Я був в Китаї, відкривав один фестиваль перформансу, де були присутні представники анлійських, американських та китайських дипломатичних установ.

Я вдягнув родинний кілт, в очаху мене були дві медалі з опіумної війни, я тримав два прапора – білий і англійський. Це була спроба вибачитися за цю війну. Щоб зробити цей перформанс я довго досліджував цю тему, в архівах сидів, читав щоденники того часу, самостійно вивчав цей період.

А потім я поїхав в Китай і поділився своїм розумінням цієї війни. Це дуже цікава тема, я багато дискутував про неї з різними людьми.

Те, що я роблю зараз важко окреслити. Все залежить від контексту, я не знаю, що ще зроблю.

Родді, а звідки таке зацікавлення країнами Східної Європи?

Я ріс у 70-х роках, я був дуже зачарований комунізмом. Ми мали антикомуністичну пропаганду, а ви навпаки – антикапіталістичну. Я був зацікавлений життям людей у Радянському союзі. Музику, яку я любив, імідж – все було під впливом цього.

Я завжди був зацікавлений у вивчені Східної Європи. У нас завжди було багато людей зі Східної Європи, особливо поляків. Вони у Англії багато років, ще з часів 2 світової війни. Я цікавлюсь життям поляків, східних німців.

Мені подобається східно-європейський театр, цікава творчість Тадеуша Кантора, Єжи Гротовського. Я також бачив ще деякі фільми і це мені подобається, мені цікава ця культура.

Коли я мав можливість поїхати в Східну Європу я найперше відвідав Румунію, там я вперше виступив як перформер.

Я спілкувався з угорцями і коли повернуся додому, то отримав запрошення в Словаччину. Я постійно подорожую Східною Європою. І моя дружина угорка, тепер у мене сім’я а Угорщині.

І тому Ви так легко погодились приїхати до Львова, навіть взяли відпустку на новій роботі?

Мене запросив сюди Януш Балдига і Вальдемар Татарчук, а вони для мене авторитети. Я бачив перформанси Балдиґи в у 90-х в Ґлазґо. Мені було 19-20 років і я тоді був вражений його роботою.

Тоді я б не міг подумати, що за 20 років Януш Балдиґа запросить мене на Школу перформансу. Це фантастика, я це дуже ціню. Я дуже переживав і старався зробити щось цікаве тут, щоб виправдати їхні сподівання.

Яка Ваша мотивація у мистецтві?

Знайти себе в світі у різний час. Знайти своє місце. Ми завжди намагаємось отримати щось більше і я росту для цього.

Це вид особистої практики, рефлексії на життя, а потім вже ти ділишся своїми знаннями і досвідом з іншими. Це також різновид власної практики роздумів, що таке життя. А потім ти ділишся цим з іншими людьми.

Чи думаєте Ви про результати перформансу?

Так, звичайно. Думаю, ти маєш старатися, щоб стати добрим художником. Взагалі треба старатися бути хорошим у тому, що ти робиш – старайся бути хорошим журналістом, хорошим доктором, хорошим чоловіком, сином, митцем.

Старайся думати про те, що станеться, що може бути корисним, що може статися у різних ситуаціях.

На мою думку, бути художником – бути суспільною та інтелектуальною персоною. Коли я прошу прийти на мій перформанс, я маю відповідальність зробити щось, що буде корисним і важливим. Я думаю про це.

А Ви вважаєте себе хорошим митцем?

Я стараюсь. Але набагато важливіше бути хорошою особистістю.

Ви працюєте постійно з перформансом, Вам не цікаві нові форми, наприклад, медіа мистецтво?

Я в цьому дуже зацікавлений, думаю, що це просто інший досвід. Нові медіа йдуть з індустріального і військового комплексу. Це причина, чому ми маємо інтернет.

Військові досліджують нові системи, нові медіа. Вони служать економіці, ідеології, і також митцям, які шукають інших спосіб працювати з ними.

Я проводжу багато часу у товаристві медійних художників, я бачу багато комунікації, активності, пошуків. Це щось нове.

Я люблю медійних художників за дослідження, як всі ці нові медіа працюють ідеологічно, як ці зміни міняють нас.