Чому героєм супер-гіфки став саме Джон Травота?
Завдяки безлічі дотепних гіфок образ Траволти, який розгублено озирається навколо, розводячи руками, вже став одним із кодів глобальної культури.
Усі гіфові колажі з Траволотою доволі різні за своїм смисловим наповненням. Окрім суто комічних, які просто веселять, ми натрапляємо і на співчутливо-ситуативні, що змальовують усім знайомі ситуації, і на критичні, що висміюють певні соціально-політичні моменти.
Але спільна для них спантеличеність вже стала чимось більшим, аніж просто одна з багатьох життєвих ситуацій, над якою можна посміятися. Судячи з неймовірної популярності користувачів в усьому світі, конфузований Траволта защемив якийсь нерв нашого часу.
Завдяки цьому гіфу ми довідалися, наскільки ми всі сьогодні розгублені і скільки довкола ситуацій, які тією чи іншою мірою вганяють нас у невтяму. Сучасна реальність буквально переповнена такими ситуаціями. Гіфки прямо натякають нам, що спантеличеність – це норма життя, від якої всі начебто вже відвикли упродовж минулого століття торжества розуму та техніки. Ми нічим особливо не відрізняємося від наших предків, спантеличених силою природи чи заморськими дзеркальцями.
Окрім того, важливий нюанс полягає у тому, що ми сміємося тут не лише із самих себе.
Розгубленість саме героя Траволти є дуже знаковою. Це не розгубленість малої дитини (таких гіфок теж вистачає, але до супер-мемів вони не дотягують), чи ескімоса у Нью-Йорку, чи, скажімо, багатодітної негритянки на прийомі у соціального робітника.
Це розгубленість дорослого білого чоловіка, вбраного у класичний костюм.
Інакше кажучи, на прикладі усіх траволтівських гіфок, ми спостерігаємо спантеличеність того, хто за визначенням не може бути спантеличеним. Того, хто належить до еліти нашого сучасного світу, того, хто керує усіма іншими і завдяки кому світ взагалі обертається.
Джон Траволта як сентиментальний гангстер Вінсент Вега – це комедійна недолуга фігура. Але, він вбраний у костюм з краваткою та класичний плащ, а це вже однозначний код, який вказує на приналежність до істеблішменту. В даному випадку це кримінальний істеблішмент, однак, це вже не важливо. Код стосується усіх чоловіків, що займають привілегійовану позицію. І в траволтівських гіфках усі вони стають мішенню субверсивного висміювання. Серйозного білого чоловіка спантеличують усі кому не ліньки - від дітей до апостолів.
Траволтівська гіфка дуже вдало продовжує жест, вчинений ще самим Тарантіно у фільмі, з якого взято оригінальну сцену. Мається на увазі, деконструкція доросло-чоловічої упевненості та непомильності, яку культовий режисер здійснює, знущаючись із персонажів Кримінального чтива. Цей смисл особливо добре проявляється у сцені, де герої Траволти та Джексона стоять на газоні, вбрані в ідіотські шортіки і футболочки. Не кажучи вже про незручну ситуацію, в яку потрапляють герої Брюса Уїлліса та Вінга Реймса.
По суті, все Кримінальне чтиво – це виставляння серйозних чоловіків, наділених силою та владою, ідіотами у ситуаціях, що піддають сумніву їхню життєву компетентність та принципову вищість над іншими.
Тому, фігура Траволти не може не символізувати приховану ущербність традиційних "господарів життя". Супер-мем ніби завершує роботу розпочату ще паризькими студентами у 1968 році. Ту, саму роботу, яку здійснював, наприклад, серіал Медмени.
Йдеться про поступове збивання корони з ключової фігури сучасного капіталістичного патріархату. Гіфка завдає цій короні чергового ляща. Або, як сказав би Джек Лондон, показує справжню суть "тягаря білого чоловіка".