Депутат Червоноградської районної ради Геннадій Воловенко про декомунізацію Червонограда.
Війна, на жаль розкриває в людях або найкращі, потаємні сторони особистості, такі як відвага, героїзм, захист ближніх та рідних, або ж найгірші його прояви – зверхність, бажання влади, авторитаризм.
Наші воїни на передовій, та і я, як учасник бойових дій на першій лінії морської оборони з вересня 2022 року, сподівався, що влада на всіх рівнях почне хоч трохи поважати права мешканців громад. Нарешті повернеться до них, якщо не обличчям, то хоч боком, а не спиною як завжди, але, на жаль, цього не сталось.
Жага влади та бажання керувати, показати себе вершителями життя інших, колишніх діток, які після закінчення шкіл та дитячих садочків на вершину слави за ручку, винесло на гребені виборчої компанії Слуги народу, та які посіли почесні місця в парламенті країни.
Однак дитячість, наївність та в багатьох випадках недосвідченість, що мали зробити з них нових законотворців, які не зіпсовані попередньою владою хабарників, зіграла з ними злий жарт, що призвели до недолугості в багатьох випадках управлінських рішень. Також до того, на мою думку, що війна, якої всіма шляхами треба було уникнути, бо вірна та приказка, що краще поганий мир ніж добра війна, все-таки розпочалась. Вона вже зараз зібрала свою страшну данину. Сотні тисяч жертв та каліцтв мирних мешканців та військових, невідомої участі військовополонених та безвісти зниклих.
Зрозумілим стає намір окупантів, всіма можливими заходами та силами знищити початкові паростки демократії, але вислів: героїчно вмерти, на мою думку має звучати як: героїчно жити задля України та її майбутнього.
Те ж саме сталось і з перейменуванням славного шахтарського міста Червоноград, який роками та десятиліттями кроїв історію демократії. А ще мав славетні здобутки: перший знесений вождь всіх народів, плеяда народних обранців, які законами змінили долю держави після дев'яностих, здобутки вугільників та багато славетних справ. Зрозуміло, що і залишати стару назву було неможливо, адже історія йде вперед, але і топтати вибір людей на мою думку є неправильно та несправедливо.
За збігом обставин педалювати цю зміну назви став один з львівських народних обранців, і представник міста Лева, яке завжди відстоювало інтереси нації та громад.
Десяток фахівців-рекомендаторів сказали ні старій назві, десяток фахівців комітету парламенту сказали "одобрямс", ну а далі вже технічна сторона натискання кнопок. Парламентарі переважно й гадки не мали, що там у тому законопроєкті про зміну назв. Там же сотні старих радянських та нейтральних назв, які в час війни муляють їм очі та не дають спокійно спати. Хоча насправді, на мою думку, наразі є набагато більш важливих справ, які треба розв’язувати. От так одним розчерком пера вибір мешканців шахтарського краю був втоптаний в багно.
Задум львівських та тепер вже і столичних реформаторів, який на меті мав зміни на краще, став предметом розбрату в суспільстві та недовіри до інституцій влади, які за цим стояли. Та питання залишається відкритим, де під час зміни назви поділось волевиявлення не тільки містян, але й мешканців всього району? А ніде!
Їм черговий раз вказали місце. Раби мають гарувати на плантаціях, а не заважати реформаторам вершити свої справи. При цьому не відстають від своїх старших братів парламентарів і депутати місцевого крою, керівництво виконкому, та голови громади, бо вони не мають компетенції вплинути на зміну назви міста. Проте, напевно, страх та можливо невігластво під час розв'язання питань, на які їх делегувала громада, призвели до того, що рішення з цього питання вони так і не прийняли, а далі ланцюжок подій вже неможливо було зупинити (Червоноградський Чорнобиль).
Ніхто не проти декомунізації та зміни назв, тільки де були ті реформатори тридцять років тому, коли у магазинах були порожні полиці, а зарплату не видавали роками? Певне, їх ще не було на цьому світі. Спокійна демократія та не ламання через коліно підставою того, що війна не почалась відразу в дев’яностих і прості люди змогли після совка відчути себе людьми. Можливо і не такими, як на Заході, не з тими свободами та статками, але все ж людьми, що можуть змінювати історію та перепочити від тиранії. Тут мені подобається досвід Сполучених Штатів Америки, де вулиці називають: 1 street, 2 street тощо, і ніхто не ображається.
Мешканців, які не побоялись висловити своє бачення назви міста, розуміючи, що їх права розтоптані, закликаю застосувати всі методи легальної боротьби за відстоювання власних прав. Тільки не забувайте, бо війна не буде вічно, як того хочеться багатьом чинушам, щоб їм можна було красти вічно. На майбутніх виборах не варто голосувати за тих міських голів, депутатів всіх рівнів, які розтоптали демократію та зневажили права і свободи мешканців громад. Не треба делегувати повноваження невігласам та авторитарникам, недосвідченим та дилетантам, і тоді все буде інакше. Можливо це буде після закінчення війни, але я вірю що це станеться.
фото: hromadske.ua