Час і люди розкладають на цеглини урочище, яке б могло стати музеєм.
Співання тужливих пісень та виголошування тоскних промов можна вважати найпростішим способом вшановування трагічних подій.
Містечко Добромиль у Старосамбірському районі розташовується за кілька кілометрів від польсько-українського кордону. Його заснували у ХІV столітті і ще у Середньовіччі поблизу Добромиля, в урочищі Саліна, почали видобувати сіль.
За часів Австро-Угорщини промисел значно розвинули, довкола шахт спорудили адміністрацію солеварні, житлові будівлі для робітників, пекарню тощо. Та солеваріння тут зупинилось наприкінці червня 1941 року, коли НКВДисти, відступаючи перед німецькою армією, жорстоко стратили тут кілька тисяч мирного населення.
За різними підрахунками, у Саліні вбили 3000-3600 осіб: здебільшого українців з ближніх сіл та містечок, а також в'язнів тюрми польського міста Перемишль. Точне число жертв неможливо було встановити передусім через те, що понівечені тіла кидали у шахти, де вони розкладались.
Коли розправа завершилась та словаки взяли Добромиль, то вони наказали місцевим євреям витягнути трупи з шахт, однак частину нещасних так і не змогли дістати через розкладання. Коли вже неможливо було дістати решти тіл, то яму залили розчином і забетонували, а євреїв розстріляли.
Докладна історія трагедії Саліни описана у документальній книзі "Саліна" (Йосип Лось, Дмитро Лапичак, Марія Прокопець). Співавторка Марія Прокопець у 2011 році видала оновлену кольорову книгу "Дзвін Саліни".
Згодом тут близько двадцяти п'яти років діяв санаторій для лікування захворювань дихальних шляхів, у 1986 році його закрили. А від початку дев'яностих в урочищі щороку наприкінці червня організовують поминальні заходи. Та незважаючи на їхню регулярність і масовість, споруди колишньої солеварні-санаторію руйнуються.
Так, ще у 2013 році будівля адміністрації солеварні виділялась понад кронами дерев шпилем з годинником. А до центрального входу двома дугами вели нержавіючі сходи, що робили споруду схожою на палац.
Ще у 2014 році сходів не стало, а від шпилю, як і від годинника, немає і сліду. Ймовірно, це все вивезли звідси аби перетворити на металобрухт. Старовинна цегла і шиби з вікон, швидше всього, стали пригодились комусь з місцевих для будівництва. Адже слідів обвалу перекриття між поверхами немає.
Позаду ж колись величної споруди є імпровізований стіл та щось схоже на дартс. Зручне місце для дозвілля у затишку дерев.
Якщо поблукати між зруйнованими будівлями, можна натрапити на ями у землі, одна з яких прикрита свіжими дошками (покладені напрередодні віче-реквієму), деякі просто накриті гілками дерев. Тому пересічним відвідувачам урочища слід буди обачними прогулюючись між руїн.
Якщо придивитись, то на дні ям ще можна зуважити цегляні склепіння підземних коридорів, що були частиною копалень. Між іншим, вхід в одну з шахту є доступним, однак шахтою зараз її не назвеш, адже ствол з метою безпеки замуровано. Та й віднайти між лісових кущів її одразу не вдасться.
Тим не менше, на Саліні впродовж останнніх кількох років збудували і нові об'єкти: дерев'яну будку (що символізує криївку УПА) і невеличку церковцю УГКЦ. Присутність останньої у безлюдному місці дещо несподівана. До того ж, у найближчих селах (Соляноватка, Кропивник і Княжпіль) вже є по церкві. Подейкують, що у цих краях священикам бракує парафій, відтак аби їх побільшало, потрібно будувати храм.
Після завершення віча приїжджі дивуються зі стану занедбаності споруд, що є німими свідками трагічних подій Саліни. Дехто з них пригадує про діючий тут санаторій і мріють про впорядкування урочища і створення рекреаційного об'єкту чи хоча б кімнати-музею.
Наразі ж є лише символічні пам'ятники і план створення в урочищі масштабного меморіального комплексу. Історичну довідку про трагедію зараз можна дізнатись лише зі стендів. Однак про славну історію Саліни, як солеварні, тут ніде не йдеться.
У центрі Добромиля про страшні події червня 1941 р. нагадує лише табличка на стіні колишньої міської тюрми. У ній на першому поверсі магазини, а другий поверх і подвір'я недоступні для огляду.
Подібні до Саліни місця на Львівщині вже потроху перетворюють на щось цікавіще, ніж меморіали для щорічного покладання квітів та виголошування промов. Так, у Дрогобичі в 2013 році відкрили дві кімнату-музей "Тюрма на Стрийській", де зібрали експонати з колишньої катівні НКВД.
Поблизу села Сприня, де у липні 1944 року був установчий з'їзд Української Головоної Визвольної Ради (орган політичного керівництва українським визвольним рухом), окрім пам'ятника є перша в Україні криївка-музей. А в актовому залі відпочинкового табору облаштовано інформаційні стенди присвячені заснуванню УГВР.
Швидше за все, одноразові вшанування пам'яті закатованих людей офіційними заходами не у силі привабити сюди істориків, краєзнавців чи туристів на екскурсії. А впорядкувати і осучаснити сприйняття історії, тим самим зацікавити людей відвідувати Саліну не лише у дні вшанувань, тут візьмуться ще не скоро.