Чи можливі на Львівщині "Грибовичі 2.0"?
Часом складається враження, що Львів приречений на сміттєві скандали, а поняття "львівське сміття" стало для міста таким же брендом як і "львівська кава" чи "львівські пляцки".
Останніми тижнями у місті спалахнув черговий скандал. Як виявилося, зі сміттєпереробним заводом, який у мерії обіцяли запустити вже кілька разів, далеко не все о'кей. Попри його готовність на орієнтовно 80 відсотків, між містом і компанією-підрядником, польською Control Process S.A, виникли чималі розбіжності, що вилилося у потоки публічних взаємних звинувачень.
Місто звинувачує поляків у недотриманні термінів здачі об’єкта, на що ті апелюють, що не можуть нічого вчинити через бездіяльність замовника. Львів просто не забезпечив дорожні, енергетичні, водопровідні, каналізаційні, дренажні мережі та багато чого іншого, передбаченого в договорі, і без чого завод технологічно не можна запускати.
Хто в цій історії правий, а хто ні – висновок нехай кожен робить свій. Однак вся ця тяганина цілком лягає у, так би мовити, "неофіційну концепцію" міського голови Андрія Садового.
Спостерігаючи за його діями ще з першої каденції важко не помітити те, що мер чомусь дуже не хотів бачити жодних сміттєпереробних заводів. Не хотів він їх бачити, коли екологи били у набат щодо потенційної катастрофи у Грибовичах. Не хотів бачити, коли свої послуги пропонували десятки іноземних інвесторів, що зовсім не є таємницею.
Нині, коли вже є і європейські гроші, і підрядник, спостерігаємо нову тяганину, з якої виглядає, що епопея зі зведенням заводу, яка "вкотре" мала б завершитися восени цього року, затягнеться суттєво довше.
Так у чому ж причина? Колишній високопосадовець обласної адміністрації розповів автору цих рядків про те, що свого часу львівська делегація, яка вивчала у Польщі тамтешній досвід утилізації побутових відходів, почула від партнерів приблизно таке: "Вам важко буде збудувати завод. Це у нас сміттєперероблення є бізнесом, а у вас бізнесом є перевезення сміття".
На підтвердження цих слів можу згадати розповідь одного лобіста, котрий привів до мера міста у нас на Київщині інвесторів, які хотіли спорудити сміттєпереробний завод. Мер довго вивчав проєкт, похвалив його, визнав цікавим і… відмовив. Постфактум він приватно пояснив. Мовляв, не знаю який заробіток у мене буде з заводу в майбутньому, але зараз я заробляю на кожній машині зі сміттям.
Як кажуть розумні люди, сміття – це бізнес мерів. І вони дуже не люблять когось у цей бізнес підпускати. До речі, цікава ремарка. Мало хто знає, що легендарні мафіозні клани в Нью-Йорку, Чикаго та інших великих містах Америки сто років тому воювали не лише за сфери впливу у бутлегерстві, проституції та торгівлі наркотиками, але й за право вивозити сміття. Отаке! Та повернімося до нашої історії.
Ігноруючи всі застереження, Садовий продовжував експлуатацію Грибовицького сміттєзвалища, аж поки у 2016 році там не трапилася трагедія, що забрала життя людей та спричинила масштабну екологічну шкоду. Експлуатувати полігон, який вже давно вичерпав свій потенціал, вже не було жодної можливості.
Подальшу трагікомедійну епопею з мандрами львівського сміття всією країною пам'ятають усі. У бардаку, до якого, очевидно, спричинилася Львівська міська влада за всі роки своєї бездіяльності, були спроби звинуватити навіть тодішнього президента Петра Порошенка. Це навіть попри те, що його голова облдержадміністрації Олег Синютка оперативно втрутився в ситуацію та намагався робити за Садового його роботу.
Треба було приймати термінове рішення, яке, зрештою, лежало на поверхні. Місто гарячково почало "будувати" завод. Наслідки такої "оперативності" ми спостерігаємо і зараз.
А поки балачки про сміттєперероблення залишалися балачками, Андрій Садовий вкотре виявив спритність і продовжив свою улюблену справу – возіння сміття. Попервах львівські відходи правдами-неправдами вдавалося скидати у Жидачеві, Бориславі, Буську, Стрию і навіть у Старокостянтинові. Садовий оперативно шукав "Грибовичі 2.0", але протести місцевих мешканців і об'єктивний потенціал полігонів у невеличких містах ускладнювали завдання.
На виході під руками львівського мера залишилися лише Буськ і Стрий. Не так близько, як Грибовичі, але саме у цьому є свої переваги. Чим далі везти, тим більше пального можна списати. І жодного негативу від мешканців ввіреної львівської громади. Навпаки, хвалять мудрість свого мера, який примудрився "труїти сміттям" не свою громаду, а сусідні.
З Буськом та Стриєм підписали меморандуми про співпрацю. Мер Стрия Олег Канівець навіть подарував львівському колезі светр із показовим гаслом "Любиш Львів. Люби і Стрий". З чого люди, обізнані, як Садовий любить Львів, посміялися і поспівчували стриянам.
У меморандумах були десятки взаємовигідних пунктів, але все, як виявилося, зійшлося на смітті. Відтак замість запуску сміттєпереробного заводу, який би знищував левову частку львівського сміття, львівський бюджет фінансує сміттєзвалища, перепрошую, полігони твердих побутових відходів у Стрию та Буську.
Приміром, 30 травня цього року, виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення про надання субвенції місцевим бюджетам. Зокрема, з бюджету Львова виділять 2 779 540 грн за приймання твердих побутових відходів зі Львова згідно з Меморандумами про співпрацю між Львівською міською радою та міськими радами Буська та Стрия. Буську виділили 243 416 грн, Стрию – 2 536 124 грн.
Цифри є астрономічними, однак варто звернути увагу, що це не одиничний транш, адже проплати та доплати відбуваються регулярно. І, як бачимо з цифр платежів, левова частка львівського сміття мандрує саме до Стрия, де дружня до львівського мера компанія взялася упорядкувати та обслуговувати сміттєзвалище.
Здається, що за стриян можна тільки радіти. Щороку вони отримують мільйони з львівського бюджету та отримали сучасний полігон твердих побутових відходів. Теоретично меру Канівцю можна було б пам'ятник поставити десь між Стриєм і Львовом. Та не все так просто.
Скільки б хто не говорив про безпеку нинішніх сміттєзвалищ, у цивілізованому світі їх чомусь не толерують.
"Останній ланцюжок в ієрархії управління відходами ЄС – це заховання у спеціально обладнаних місцях. Причому, державна політика спрямована на мінімізацію цієї частки. Туди вивозять лише деякі види непотребу з умовою, що на певному етапі полігони твердих побутових відходів будуть закриті, а навколишня екосистема відновлена. Німеччина, наприклад, вже закрила понад половину зі своїх 300 сміттєзвалищ, у Швеції захованню підлягає лише 0,4% непотребу, у Фінляндії – 1%, у Данії – 0,9%".
Варто запам'ятати ці слова Андрія Мальованого, які ексголова Державної екологічної інспекції сказав ще у 2021 році. Бачимо, що коли Європа масово закриває сміттєзвалища, мер Стрия хвалиться відкриттям на його території нового. Точніше, розширенням старого.
Безперечно, якщо жити одним днем, то сміттєва оборудка зі Львовом Стрию вигідна, проте нинішні мільйони гривень, які заробляють на смітті у Стрию, завтра перетворяться на мільйони доларів, необхідних для ліквідації екологічних наслідків.
Мешканці Великих Грибович і Малехова добре знають, про що йдеться. Так, очевидно, тоді вже не будуть на своїх посадах ні Садовий, ні Канівець, але проблема залишиться у небажаний спадок новим управлінцям, екологам і, на жаль, лікарям.
То чи Канівець, роблячи нині не безкоштовну послугу Садовому, розуміє, що завтра Стрий можуть перетворити на новий Малехів з купою екологічних проблем і, як наслідок, хронічних захворювань людей? За чиї гроші завтра лікуватимуть тих, хто заслабне на хвороби, страшні назви яких нині навіть ніхто не чув?
Бо що таке сміттєзвалище, вибачайте полігон? Жодні технології не гарантують сьогодні 100-відсоткової екологічної безпеки, а тому рано чи пізно може виникнути низка загроз.
Найсерйозніша проблема – забруднення ґрунтових вод. Вода – універсальний розчинник. Просочуючись крізь шари відходів, дощова (тала) вода "збагачується" різними хімічними речовинами, які утворюються у процесі розкладання сміття. Така вода з розчиненими у ній забрудниками називається фільтратом.
Коли вона проходить крізь необроблені відходи, утворюється особливо токсичний (отруйний) фільтрат, у якому поряд з органічними рештками наявні залізо, ртуть, цинк, свинець та інші метали з консервних бляшанок, батарейок та інших електроприладів, причому це все приправлено барвниками, пестицидами, мийними засобами та іншими хімікатами. Неграмотний вибір місць заховання та нехтування засобами безпеки дозволяє цій отруйній суміші досягати водоносних горизонтів.
Друга проблема – утворення метану – пов'язана з анаеробними процесами, які відбуваються у шарах сміття без доступу повітря. Утворюючись, цей газ може поширюватись у землі горизонтально, накопичуватись у підвалах приміщень і вибухати там під час запалювання. Поширюючись у вертикальному напрямку, метан спричинює отруєння та загибель рослинності. За відсутності рослинного покриву починається ерозія ґрунту, відходи оголюються і виходять на поверхню.
У контексті вищенаведеного заховання сміття на полігонах у світі вважають вчорашнім днем, віддаючи перевагу більш екологічному сміттєпереробленню. Та так, здається, не вважає прогресивний мер Львова. Невідомо якими аргументами Садовий переконував Канівця, щоб Стрий став сміттєвою ямою Львова. Проте цікаво, чи в якихось меморандумах передбачена компенсація стриянам за можливу шкоду довкіллю та їхньому здоров'ю.
І головне питання, яке виникає у підсумку, чи свідомий Андрій Садовий того, що своєю "дивною" нелюбов'ю до сучасних методів утилізації сміття, він ставить під загрозу вже не лише львівську громаду, але й всю область.
А львів'янам, зрештою, як і мешканцям Буська, Стрия та інших міст Львівщини, залишається шкодувати, що занадто швидко закінчилася каденція голови області Олега Синютки, який вмів працювати з інвесторами, мав чітке бачення розв'язання сміттєвої проблеми, але не встиг реалізувати задумане.