Село проти міста і американський “Донбас”: Звідки, нах, взявся Дональд Трамп?
Переклад важливої статті Девіда Вонга, редактора видання Cracked – як американці ігнорували свій внутрішній “Донбас” і як це привело Трампа до влади
Сполучені Штати Америки ззовні виглядають ледь не глянцевою успішною супер-державою. Однак, зсередини можна побачити, що навіть там існують такі ж соціально-економічні проблеми, як наприклад, в Україні. Після занепаду великої індустрії цілі регіони почали вимирати. Те, що ми у себе вважаємо наслідком розвалу Радянського Союзу, насправді має глобальний вимір і не має швидких шляхів розв’язання.
Чому американські "провінціали" проголосували за свого "Януковича" – читайте у дещо скороченому перекладі статті Девіда Вонга, опублікованій виданням Cracked.
Спочатку я спробую пояснити феномен Дональда Трампа трьома кінофільмами, а тоді трохи тексту.
Цю тему можна виразити кількома опозиціями: примітивні проти просунутих, грубі проти витончених, маскулінність проти фемінності, бідні проти багатих, чисті проти декадентів, традиційні проти фріків. І все це також є кодами для опозиції село проти міста.
Такий напружений поділ, звичайно, існує не тому, що ці всі фільми вийшли на екран. Він застосовується у фільмах як прийом, тому що вже існує.
Нас, селян, запрограмували ненавидіти всю ту фраєрську еліту. І тут з’являється Трамп.
Справа не в Червоних та Блакитних штатах. Справа у протистоянні Села та Міста
Я народився та виріс у країні Трампа. Моя родина – виборці Трампа. Якби я не виїхав геть і не отримав цю кумедну працю, я б теж голосував за нього, я впевнений.
Політики та експерти говорять про "червоні штати" та "блакитні штати" (червоний колір тут дорівнює республіканцям/консерваторам, а блакитний – демократам/прогресивним), але забудьте про штати. Якщо ви хочете зрозуміти феномен Трампа, вдивіться у більше детальну карту округів. Ось як американська нація голосувала округ за округом на виборах 2012 року – знову ж таки, червоні – це республіканці:
Єбічеська сила, блакитна партія Обами тут схожа на якусь маргінальну політсилу, яка ледве набрала 20 відсотків голосів. Але блакитні плями, насправді, це просто більш щільніше заселені – це міста. Ліворуч у горі ми бачимо блакитну територію Сіетл / Такома, нижче – Сан-Франциско та Лос-Анджелес. Блакитний колір довкола членоподібного озера Мічіган складають міста типу Міннеаполіса, Мілуокі та Чикаго. На північному сході, звісно ж, Нью-Йорк та Бостон, а ще нижче Філадельфія, яка переходить у блакитну стрічку, що з'єднується із купкою південних міст типу Атланти чи Шарлотти.
Блакитні острівці у океані червоного. Міста складають менше 4 відсотків території, однак нараховують понад 60 відсотків усього наслення. І 99 відсотків масової культури виходить звідси. Наші фільми, вистави, пісні, новини – все випромінюється із цих блакитних острівців.
Якщо ж ви живете у червоному, то це доволі стрьомно.
Я походжу із Іллінойса, штату, який вважається "блакитним" – але сам штат не є блакитним. Довбане Чікаго є блакитним. А я народився у маленькому містечку на червоно забарвленій території.
У дитинстві відвідувати Чикаго для мене було як, наприклад, для Катніс, головної героїні Голодних ігор відвідувати міста майбутнього у тій кумедній книзі. "У них дивні звичаї".
Весь курвий світ обертається навколо них.
У кожному телесеріалі дія відбувається у Лос-Анджелесі чи Нью-Йорку, на крайняк у Чикаго чи Балтиморі. Коли вони знімають серіал про нас, ми постаємо там якоюсь карикатурою – або наївними телепнями із широко розплющеними очима (Парки та зони відпочинку), або огидними убивчими мутантами (Справжній Детектив, Звільнення). Невіглаством тхне за сотні миль.
"Все, що відбувається поза містом, не має значення!" – кажуть відвідувачі коктейльних вечірок, несвідомі того, де вирощується їхня їжа.
Усі знають, що ураган Катріна зруйнував Нью-Орлеан. Але ніхто і не згадував, що сільська місцевість довкола теж була знищена, що там теж загинуло багато людей.
І для усіх цих забутих у своїх стражданнях людей Дональд Трамп – це ніби цеглина кинута у вікно елітам: "Ну що, придурки, тепер ви нас чуєте?".
У малих містах часто можна почути – "Вони не поділяють наші цінності!". Мої прогресивні друзі полюбляють кепкувати із таких фраз – "Які цінності? Типу неписемнність чи гомофобія?".
Ні, йдеться про все.
Тренди завжди починаються у містах – і не всі з них хороші
Міста завжди живуть у майбутньому. Добре пам’ятаю, коли у нашому містечку з’явився перший китайський ресторан і коли, двадцять років згодом, перший модний кофі-шоп. У фільмах (про Лос-Анджелес) це все можна було побачити на десятиліття раніше.
Тоді, мені теж видавалося, що весь той народ з міста, то суцільні атеїсти, що проміняли церкву на свої бісексальні вечірки-оргії. І, як нам казали, це був прямий знак Апокаліпсису. У той час, у тому місці, церква була всім.
У церкві заводили друзів, знайомилися з дівчатами, шукали роботу, отримували громадську підтримку. Бідні могли отримати тут їжу та одяг, пари могли отримати пораду щодо свого подружнього життя, наркозалежні могли отримати допомогу у киданні наркотиків. Але сьогодні ми бачимо вражаючий занепад релігійності серед широких мас населення. І це, згідно із новинами на телеканалі Fox News, є результатом того, що ці декадентські, атеїстичні, аморальні сноби, які живуть у містах, відвернули свої носи від Бога?
Хаос.
Новини з міст, які мешканці сільської Америки бачать у телевізорі сьогодні, стають для них прогнозом власного майбутнього.
Дикуни йдуть.
Чорні бунтують, мусульмани закладають бомби, геї розповсюджують СНІД, атеїсти топчуть різдвяні ялинки. А тим часом, всілякі ліберали типу Ліни Данем (виконавиця головної ролі у серіалі Дівчата) сидять у своїх квартирах за 5 тисяч доларів у місяць, попивають винце і кажуть: "Справжня проблема – це білі християни!". Жертви терактів конають просто на вулицях, поблизу своїх відірваних кінцівок, а еліти реагують на це плачами про те, що чоловікам слід дозволити користуватися жіночими вбиральнями і що як це жорстоко – тримати курей у клітках.
Божевілля. Вони настільки все перевернули з ніг на голову, що вже не відрізняють низу від верху. Базові, очевидні істини, які тисячоліттями ніхто не піддавав сумніву, тепер здіймаються на сміх та топчуться ногами – що важка праця – це краще, аніж залежати від уряду; що дітям краще живеться, якщо за ними доглядають і тато, і мама; що мир – це краще, аніж бунт; що суворі моральні правила кращі за безтурботний гедонізм; що люди більше цінуют ті речі, які заробили своєю працею, а не отримали задармо; що не помирати від вибуху бомби – це краще, ніж помирати від вибуху бомби.
Або, як кажуть, на селі, "воно буде сцяти тобі на ногу і казати, що це божа роса".
Фундамент, на якому була збудована Америка, – родина, віра та важка праця – тепер проголошений немодним та обмеженим. Тим часом зарозуміла еліта у своїх вежах зі слонової кості зі сміхом вибиває з-під ніг ці основи, а потім пише якісь тексти на десять тисяч слів, у яких звинувачує будівельників у неминучому падінні усієї будівлі.
Село доведене до ручки
Звичайно, я сам розумію, що всі постулати неправильні. Чи, точніше, я вважаю, що вони неправильні, оскільки я живу у блакитному окрузі і працюю у блакитній індустрії. Я знаю, що Старі Добрі Часи базувались на рабстві та расизмі, я знаю, що для багатьох суспільних груп релігія була лише чоботом на шиї. Я знаю, що в цих "традиційних родинах" мільйони жінок жили ув'язнені в кухонній праці та в поганих шлюбах. Я знаю, що геї жили у страху і що аборти робилися в комірчинах на задніх подвір'ях.
Я знаю, що все це змінилося на краще.
Але спробуйте сказати це комусь, хто живе у країні Трампа.
Вони реально в жопі. Я знаю, я був там. Просто вийдіть за межі міста і показники самогубств серед молоді тупо подвояться. Рецесія вдарила по селу, але вся допомога пішла містам. Кількість нових підприємств, що відкриваються у сільській місцевості, опустилась до нуля.
У малих містах всі робочі місця забезпечувалися якимось одним великим місцевим підприємством –фабрикою, шахтою тощо. Коли воно помирає, місто помирає теж. Там, де я виріс, все закінчилось із закриттям нафтопереробного заводу. Моє дитинство минуло у порожній мушлі, яка залишилися від колишнього міста. Коли падав дощ, дах нашої школи протікав. У великих містах втрата індустріальних робіт компенсується місцями у сфері послуг – у малих містечках такого немає. Ця модель не спрацьовує, коли густота населення нижча певної позначки.
Якщо ви не живете у одному з цих містечок, вам не зрозуміти всієї безнадії. Більшість можливих кар'єр для мешканців вимагають переїзду до міста. А навколо кожного великого міста є невидима стометрова стіна, яка називається "вартість життя".
У місті ви можете заснувати музичний гурт, стати актором, чи вивчитися на лікаря. Ви можете мати якісь мрії. У провінційному містечку просто немає місця для культурної діяльності, окрім придорожнього бару, де грають кантрі, або ж церкви. На все містечко може бути лише два лікаря – добиватися цієї посади означає очікувати, поки хтось із них помре. У газеті з оголошеннями всі пропозиції роботи обмежуються фастфудом чи міні-маркетами. У "центрі" ледь жевріють трупи "родинних крамничок", знищених приходом мережі Walmart, а "околиці" – це паркінги для трейлерів. Деякі райони таких містечок виглядають просто як пост-апокаліптичні пейзажі.
Повірте мені на слово, безнадія з'їдає вас зсередини.
А якщо ви наважитеся поскаржитись, якийсь ліберальний інтелектуал витягне свій айПед і надрукує чергову гарну байку про ваші привілеї білої людини. Цей текст вже навіть хтось встиг прокоментувати словами "Спробуй пожити у гетто як представник меншини!" От власне. Для мешканців сіл та містечок ліберальне переймання долею бідних меншин виглядає лише як палка для відмахування від криків білих про допомогу. Тим часом, показники самогубств та смерті від передозування серед білих злітають догори як ракети.
Кожен зірветься з ланцюга, якщо у нього відібрати голос
Це ніби поєднання усього найгіршого, взятого із двох світів: всі проблеми бідності, але без жодного співчуття. "Чорні палять поліцейські машини і ця ліберальна еліта лише каже, що вони не винні, тому що бідні. А мого сина посадили в тюрму і звільнили з роботи через пакетик метамфетаміну, а та ж еліта лише сміється з того, що у нього не залишилося зубів". Для всіх ви лише боксерська груша, один з останніх об'єктів для безпечних насмішок.
Для них все максимально жорстко. Ці люди виховувалися в традиціях гідної самодостатності. Там, звідки я родом, ви не вважалися справжнім чоловіком, якщо не могли відремонтувати машину, залатати дах, вполювати м’ясо і захистити свій дім від нападників. Залежати від когось було справді соромно – особливо від уряду.
Не так як ці хіпстери у своїх маленьких винайнятих квартирках, чи "ті люди" на соціальній допомозі, які дзвонять до власників щоразу, як тільки-но щось поламається, знаючи, що можуть з'їхати геть, коли все стане занадто погано.
Якщо ви нічим не володієте, усі проблеми відходять до когось іншого. "А ще вони, мабуть, не платять податків! Просто ставляться до Америки, як до квартири на субсидіях, яку вони можуть повністю засрати!"
Провінціали із трампівськими плакатами на своїх подвір'ях кажуть, що їхній спосіб життя помирає. І ви самовдоволено посміхаєтесь та кажете, що насправді вони переймаються тим, що чорні та геї нарешті отримали рівні права і їм це не подобається. Але, я вас запевняю – вони кажуть, що їхній спосіб життя помирає, тому що їхній спосіб життя помирає. Це не вигадка. У жодному фільмі про майбутнє ви не побачите традиційні родини, мисливців чи шахти. Ну, якщо не згадати про Голодні ігри, але там це зображається як апокаліпсис.
Тому, так, вони голосують за чувака, який обіцяє повернути усе назад як і було, чувака, який може стати гучним дзвіночком для тих, хто живе на блакитних острівцях. Насправді, вони проголосували за цеглу, кинуту у вікно.
Це був вибір із безнадії.
Мудаки є героями
"Але ж Трамп об'єктивно є шматом гівна!", скажете ви. "Він ображає людей, він зневажає жінок і мухлує всюди, де може! І він не є середнім американцем, він брехливий неосвічений мільярдер!"
Хвилинку, ви маєте на увазі Дональда Трампа чи ось цього чувака:
Ви ніколи не захоплювались кимось таким? Кимось сильним, хто може дати тягла ворогам? Кимось, типу Доктором Хаусом чи Волтером Вайтом? Згадаймо типового героя фільму про героїчного поліцейського, який порушує всі правила, зате відновлює справедливість. Який розгрібає все гівно, лише завдяки тому, що плює на закони.
Трамп схожий саме на такого героя.
По ходу, дехто з вас вже розлютився, відчуваючи відразу від самої думки про те, що цих людей слід спробувати якось вибачити чи навіть зрозуміти. Зрештою, вони ж усі майже і не люди, правда? Хіба вони не є біомасою неосвічених, грубих, матюкливих, злих, харкливих недолюдей?
Я сподіваюсь, що ні. На День подяки мені треба буде обійняти купу таких людей. І коли я це робитиму, я усвідомлюватиму, що якби я не виїхав геть, то був би на іншому боці паркану, залишаючи лихі коментарі під цієї статтею, написаною альтернативною версією мене.
"Город не село, в селі жить тяжело" – співають Курган і Агрегат для всіх, хто дивується перемозі Дональда Трампа у Сполучених Штатах
Фото: Lionsgate Films, LucasFilm, Paramount Pictures, Mark Makela/Getty Images, Mark Newman / University of Michigan, Inqvisitor / Wiki Commons, Brian Blanco/Getty Images, Drew Angerer/Getty Images, Scott Olson/Getty Images, Darren McCollester/Getty Images, Sara D. Davis/Getty Images, Mario Tama/Getty Images, Economic Innovation Group, Elijah Nouvelage/Getty Images, Larry W. Smith/Getty Images, Charley Gallay/Getty Images, Spencer Platt/Getty Images, Marvel Studios
