Сергій Петлюк: Львів перетворюється на китайську іграшку для недолугого туриста
Сергій Петлюк – львівський художник, працює у сфері медіа-мистецтва.
Молодий і перспективний: презентація проектів у PinchukArtCentre, участь у Першій Київській бієнале сучасного мистецтва Arsenale, учасник Тижня актуального мистецтва, часті виставки за кордоном. Живе у Львові. Віднедавна працює у Державному природознавчому музеї НАН України.
Варіантам розказав як йому творилось в Америці, чому не планує емігрувати, що повинен вміти медіа-художник і не тільки про це.
Empty city. Inside out. Американський проект Сергія Петлюка
Я отримав восени стипендію, вона надається художникам з центрально-східної Європи, африканських країн, Азії. У межах цієї стипендії я п'ять тижнів перебував у м. Дейтон, у ковбойському регіоні Огайо. Там я створив і представив свій проект Empty city. Inside out.
Коли я подавався на стипендію, то потрібно було написати в анкеті, що саме я планую там створити. Я відповів, що писати про таке – нонсенс, бо я ніколи не був в Америці, звідки я знаю, що я хочу там створити?
Я їхав туди з чистою головою, а в результаті отримав культурний шок і зробив два проекти у межах одного. Empty city. Inside out – це мій суб'єктивний погляд на урбаністичні процеси в Америці.
Мене шокувало те, що в Америці є красиві міста, з парками, скверами, але там серед білого дня в центрі міста не зустрінеш жодної людини. Таке враження, що це гігантська декорація для голлівудського фільму, все зняли і звалили.
А потім виявилось, що це досить поширене явище в Америці, бо середній клас американців живуть поза центром, у своїх будиночках і добираються на роботу своїми машинами, парковки під офісами і вони майже у цьому центрі пішки не гуляють.
Я запитав знайомого для чого тоді їм цей красивий центр, хто там мешкає, він відповів, що там переважно перебувають кримінальні елементи і часом художники.
А якщо говорити про сучасне мистецтво в Америці, то що Тебе вразило?
Бувало, заходиш в галерею і розумієш, що бюджет виставки більший, ніж у п'яти найбільших львівських музеїв разом і прикро стає. Але якщо говорити про американське мистецтво загалом, то я не побачив якоїсь великої різниці.
Бажання емігрувати до Америки не виникало?
Якби хотів, то вже б виїхав. Щось мене тут тримає. Там, насправді, такі самі проблеми, як у нас – де жити, як поїсти, де виставитись, за що зробити проект і де його продати. Єдине, що там індустрія ця добре розвинена.
Коли ти приїжджаєш туди на кілька днів, то відчуваєш, що там ідеальне життя, а затримаєшся на довше і розумієш, що проблем не менше, ніж у нас, тільки на іншому рівні.
Я хочу бути вільним, мати можливість поїхати куди я хочу і коли я хочу. І коли матиму таку можливість, то буду щасливою людиною.
Які твої критерії оцінки суасного медіа-мистецтва?
Насправді сьогодні не існує критеріїв оцінки мистецтва. Є живопис, де ти бачиш криву перспективу чи інші недоліки. Тут ти можеш зробити дешевим мобільним проект сильніший, ніж двома Full HD камерами і з бюджетом у тисячі доларів. У медіа-мистецтві або тебе проект зачіпає, або не зачіпає.
Я навіть не дивлюсь на ім'я автора, коли розглядаю виставку. Я зупиняюсь біля роботи, коли вона мене чимось заставила зупинитись. Я часто не читаю назви роботи, бо бачу в ній своє наповнення. Інколи те, що в концепції і назві автора не співпадає з моїм поглядом.
Що повинен вміти у першу чергу медіа-художник?
Думати.
А як часто Ти зараз малюєш?
Інколи повертаюсь до цього і отримую кайф, що малюю. Але швидко видихаюсь від живопису. Це для мене джерело внутрішньої енергії, помалюю, а потім маю сили робити медійні проекти.
Можеш розказати про Свою першу виставку?
Це було у 10 класі, я виставився в маленькій галерейці в Івано-Франківську. На відкриття навіть прийшла моя математичка, яку я просто ненавидів, після цього у нас склалися прекрасні стосунки.
Що це було?
Пейзажі. Я вже знав, що хочу стати художником, дуже багато малював і займався приватно з вчителями. Назбиралось багато малюнків, які вирішив виставити. Тоді я на тиждень став суперзіркою.
Хто для тебе є авторитетом серед художників?
Для мене є великим авторитетом польський художник Леон Тарасєвіч. Це людина в якої я вчився і продовжую вчитися. У нових медіа я не можу назвати фаворита.
Можна очікувати виставки твого живопису?
Живописну виставку останній раз я презентував два роки тому у Польщі і зарікався тоді, що це буде мій останній живописний проект, але насправді, хто його знає, можливо, через рік мене знову потягне щось зробити.
В Україні медіа-мистецтво ще не продається, а проекти досить коштовні, як вдається їх реалізовувати?
Бієнале і арт-проекти – це один зі способів, як можна себе реалізувати. Ти маєш можливість створити проект, тобі дають всі засоби і фінансування.
Арт-фестиваль – це величезний майданчик, де збираються, спілкуються і обмінюються досвідом художники, щось запозичають, крадуть. Це живий процес і без таких речей не уявляю сучасного мистецтва.
Медіа-мистецтво в Україні, це не робота, а швидше хобі, не жалієш?
Не жалію, що пішов тим шляхом. Я все ж таки щиро вірю в те, що роблю і вірю, що колись якось воно зміниться і не буде так зле.
Що потрібно для розвитку сучасного мистецтва в Україні?
Потрібно більше незалежних галерей. Якщо їх буде більше, тим буде більше зацікавленості у глядача, він буде більш звикати до того, що є сучасне мистецтво в Україні, буде менш агресивний.
У тому самому Києві люди вже звикають, а у Львові у людей нерозуміння сучасного мистецтва поєднано з агресією, якщо ти чогось не розумієш, щось не вкладається у твій кругозір, то це значить, що це якесь гівно і треба агресивно до нього поставитись.
Де вчитися медіа-мистецтву?
В Україні немає освіти взагалі, якщо людина хоче повчитися, то краще поїхати у сусідню Польщу. В Познанській академії є цілий відділ медіа-мистецтв. А якщо немає можливості за кордоном вчитися, то є інтернет. Я продовжую так вчитися.
Сам викладати не плануєш?
Це буде забирати всю мою енергію. Треба бути в цьому і нічим не займатись. Може, коли буду старим пердуном і мені буде що розказати юним студентам і студенткам, то можливо.
Що тебе найбільше дратує у культурному просторі України?
Мене нервує найбільше агресія і хамство. У нас надзвичайно агресивне суспільство, яке не сприймає, те що не вкладається у якісь рамки. І цю агресію можна побачити всюди і це мене найбільше збиває з ніг.
Розкажи як Ти потрапив до Львівського Природознавчого музею, який сьогодні на слуху?
Мене запросили туди кілька місяців тому, там я працюю художником. І пішов туди не для трудової книжки і зарплати, а тому, що мені цікаво щось вкласти.
У мене є якийсь досвід і інше мислення, сподіваюсь, до мене також будуть прислуховуватися і з того щось вийде. По-друге, я оптиміст і сподіваюся, що група активістів, які є в музеї зможуть щось змінити. Це Андрій Бокотей, Наталя Дзюбенко, Євген Червоний.
Сьогодні багато розмов, про гроші Ахметова, які отримав музей, але їх ще не використовували. Виставку, яку відкрили було зроблено силами музею. Чи вдасться там щось змінити? Думаю, вдасться.
Чим живеш поза мистецтвом?
Заробляю гроші на ремонт хати.
Як Ти відпочиваєш від проектів?
Я просто нічого не роблю. Коли приїхав з Америки, у мене було таке пересичення інформацією, що уже кілька місяців після того нічого не робив. Якщо мені щось приходить в голову, я це собі записую у блокнот і не переймаюсь. А пройде ця зимова моя пасивність і на весну я почну щось робити.
Що зараз читаєш?
Бойченка. З захопленням читаю його збірку «Мої серед чужих». Він так гарно зазначив, з притаманним йому гумором, що ця книжка для старшого шкільного або молодшого студентського віку. Читаю і відчуваю себе старшого шкільного віку.
Серіали, фільми дивишся?
Ні, не дивлюсь. Я взагалі не є кіноманом, мені приємніше почитати. Я сам собі в голові таке кіно видумую, що найкрутіший режисер не зможе.
А самому зняти?
Це занадто складно. Режисери для мене – це люди не від світу цього.
Яка виставка тебе вразила останнім часом?
Виставка Ай Вейвея у Вашингтоні. Я скептично був налаштований, бо він з топових художників, але його ретроспектива мене вразила.
Ти глянь у вікно, ще один кічовий генделик відкрили...
Це спроба перетворити Львів на велику дешеву китайську іграшку для недолугого туриста. Жах.