Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня, що минув, в Україні та світі.
Серпень багатий на різноманітні дати. Так, 15 серпня було оголошено про вибиття російських військ з Дніпропетровщини, сповнилося 106 років з Дня перемоги у Варшавській битві у 1920 році, і минув рік від зустрічі в Анкориджі.
15 серпня було оголошено про успішну військову операцію, яка тривала з січня цього року і в результаті якої росіян було повністю вибито з Дніпропетровської та частини Запорізької областей, звільнено 26 сіл і 745 кв. км території. Щоб хто не говорив, але ця операція проходила під командуванням Олександра Сирського і стала достойним завершенням його активної військової кар’єри в ролі головкома, що тривала 2,5 роки. Побажаємо йому здоров’я, а новому головкому Михайлові Драпатому - проявити себе якнайкраще і поставити переможну крапку в цій війні, не зважаючи на той нікому не зрозумілий балаган, який був затіяний з Міністерством оборони України.
В Україну через 88 років повернулась легендарна особистість – засновник ОУН Євген Коновалець. Символічно, що його – полковника УНР і засновника УВО зустрічали і віддавали шану військові – представники третього армійського корпусу. Про роль цієї людини у гартуванні національного духу та збереженні української державності ще буде сказано і написано багато, як приклад торжества ідеї, жертовності та здібностей досягати успіху.
Польща відзначила день Війська польського грандіозним парадом і заявою голови МЗС Ралослава Сікорського про те, що росія вже почала війну проти Європи, але поки що без танків а в гібридному варіанті, тобто порушення повітряного простору, провокацій в інформаційному просторі, спроби диверсій та роздмухування конфліктів у європейських країнах. Також пролунали слова Дональда Туска, що чисельність польської армії досягне 500 тис. солдат, матиме сучасне озброєння і вирішальний вплив у регіоні. Звичайно ж надія на союзників, представники армій яких марширували на параді. Нарешті патетична промова президента Навроцького, де було вказано про загрозу від росії і те, що ключі від безпеки Польщі лежать у Варшаві і ніде інде. Обоє закликали до внутрішньої єдності, але той факт, що президент приймав парад у Варшаві, а прем’єр - у Гданську та тональності виступів з взаємними шпильками свідчать зовсім про протилежне. Присутність на параді у Варшаві великої кількості танків і старого корабельного складу в Гданську лише підтверджує той факт, що наша сусідка не зробила жодних висновків ні з війни в Україні, ні в Ірані, ні в Чорному морі та вперто мислить категоріями минулого. Якось згадуються самовпевнені слова перед другою світовою про те, що «Ni guzika nje oddamy…» і «Wojsko polskje wczystko motoryzowane…» та тодішні сподівання на західних союзників. Проте історія розпорядилась інакше. А фанатична віра в те, що США захистять, на фоні того, як себе веде Трамп в Ірані і у відносинах з росією, взагалі видається ірраціональною. Не кажемо вже про поведінку під час атаки безпілотниками і одиничними ракетами. Про запеклу політичну боротьбу, яка навіть заважає скористатися спільними європейськими коштами на оборону і говорити нічого. Про участь бійців армії УНР під командуванням Марка Безручка не було сказано жодного слова, адже це нагадувало б про зрадливий Ризький договір 1922 року з більшовиками. Була лише загальна подяка українцям, білорусам і особливо литовцям, у яких восени 1920 року Польща відтяпала Віленський край. Це була перша промова, в якій Навроцький не згадав про Волинь і ексгумацію.
Пройшов рівно рік від вікопомної зустрічі в Анкориджі, дух якого згадується до цього часу. Рік, який показав провал всіх намагань Трампа щось вирішити з війною. Оскільки путіна ні на які поступки вмовити не вдалося, то США вдалися до спроб жорстко натиснути на Україну. Оскільки і це не вийшло, то Трамп з’ясував, що вплинути на щось без сварки з путіним він не може. А повний провал іранської авантюри показав, що крім погроз американці нічого то дуже зробити не можуть, особливо витративши майже всі ракети для ППО і ударні Томагавки на війну з явно слабшим супротивником. Таким чином вже рік продовжуються ритуальні танці щодо різних мирних ініціатив, які не мають і не можуть мати жодних наслідків, оскільки Трамп нездатний на жорсткі дії щодо росії. Обіцянки то Томагавків, то ракет PAC-3, то ліцензії на їх виготовлення і розмови про чергові вікна можливостей. А як достойну заміну ракетам обіцяно приїзд Віткофа, Кушнера на День незалежності України з черговими пропозиціями та переговорами.
Погано американці вивчали особистість путіна, яка вперше проявилася після загибелі підводного човна «Курськ» 12 серпня 2000 року, коли він спокійно сказав свою відому фразу «Она утонула!», коли підводники були ще живі. Це була точна характеристика новообраного президента, його відношення до життя своїх військових, що ми якраз спостерігаємо зараз. Що вже говорити про інших.
У нас протягом минулого тижня сили оборони продовжували завдавати успішних ракетно-дронових ударів по логістиці, оборонних підприємствах і військових об’єктах. Так, 12 серпня в результаті комбінованої атаки на Новоросійськ були спалені причали, елеватори і уражені чотири кораблі, 15 серпня завдано удар ракетами «Фламінго» по провідному підприємству ракетно-космічної галузі в Самарі, а 16 серпня був спалений найбільший за площею склад Wildberries площею 250 тисяч м² – найкрупнішої логістичної фірми росії, яка, очевидно, буде знищена повністю. Після ударів по нафтопереробних заводах відновилася бензинова криза у 16 регіонах. Це все діє значно ефективніше, ніж візити Вітька і зятька та танці з бубном щодо переговорів.
