Галицький жіночий маніфест всеукраїнському патріархату.
У п'ятницю, 28 вересня, у Львові відбувся Український Жіночий Конгрес. Ініціаторами феміністичного з'їзду стало міжфракційне депутатське об'єднання у Верховній Раді "Рівні можливості".
Розбудовувати цитадель фемінізму у Львові організатори вирішили в готелі з особливою назвою Citadel Inn. Конгрес розпочався достатньо рано, як для сонного міста Лева, о 08:30 ранку, і минав у трьох етапах: дискусійній платформі, публічних лекціях та "живій бібліотеці".
Дискусійна плаформа
Честь відкривати свято жіночого духу мала представниця ООН-Жінки (організації, що координує роботу ООН з питань гендерної рівності) Анастасія Дівінська. Цікаво, що свій спіч Дівінська виголошувала англійською перед рідною аудиторією, яка на весь зал щебетала солов'їною. На жаль, таку прозахідну мовну позицію не можна назвати великим позитивом. Волелюбні українські пташки, які нещодавно змінили свій мовний профіль із російської на польську ще не особливо дотягують свої рівні до англійської. Учасники та учасниці не спромоглися навіть вдягнути навушники з синхронним перекладом та просто байдикували, розмальовуюючи подарункові блокноти подарунковими олівцями або перекидувались короткими фразами зі своїми товаришками.
Однак Варіанти почули основні вимоги дивовижної оонівки, а це, власне: скасування всіх дискримінаційних положень законодавства, які обмежують права жінок та створення гендерного законодавства. Дівінська похвалила український уряд за позитивні зміни в суспільстві: збільшення кількості жінок у військових структурах, поступове вирішення проблеми нерівності зарплат та покращення загальної картини з дотриманням прав людини. Проте, окрім цих позитивних меседжів, як це й притаманно всім західним радикальним феміністкам, спікерка вдалася до такого ганебного явища сучасного ліберального суспільства – "фашизму навпаки".
"Нам потрібно позбутися всіх голосів, які говорять про ксенофобію" – заявила вона. Рівність людей, важливість кожної думки та свобода слова – для усіх, але тільки не для ксенофобів.
Наступним слово мала не менш поважна особа, а саме, міський голова Львова Андрій Садовий, який запізнився на зустріч і здавалося зовсім не розумів, що він тут робить. Після своєї п'ятихвилинної промови в стилі "все буде добре" та короткої розмови зі своєю партійною соратницею Альоною Бабак, Андрій Іванович пішов кудись геть з дещо розгубленим виглядом.
Після такого англійського трюку зі зникненням до мікрофона вийшов заступник директора НДІ-Україна Ієн Вудвард зі своєю презентацією "Дезінформаційний напад на гендер". Однофамілець бізнес-леді з американського серіалу Melrose Place Аманди Вудворд наголосив, що основним деструктивним елементом у гендерних справах України і, взагалі, гнобителем меншин є агенти Росії, якими Кремль веде свою гібридну війну. І тут варто нарешті згадати львівських депутатів та депутаток від ВО "Свобода", а особливо пані Бабінську, яка кожної сесії Львівської ОДА на "розминці" зачитує маразматичні лекції зі шкоди збоченого європейського гендеру, який руйнує українську культуру та суспільство. Агенти Кремля, вас нарешті викрили.
Окрім нарікань на всюдисуще зло у вигляді Російської Федерації Ієн Вудвард також виголосив цікаві тези щодо можливих наслідків недостатнього представництва жінок у владних та керівних структурах. На його приватну думку збільшення представництва жінок в органах влади невпинно б помножувало світовий добробут. А, властиво, тому, що жінки на керівних посадах у великих компаніях приймають кращі рішення та продуктивніше вирішують різного роду проблеми. Джерела такої статистики спікер чомусь назвати забув.
Далі за сценарієм шановні пані та пані перейшли до дискусії "Як впливає гендерна рівність на суспільний розвиток?" Модераторкою дискусії виступила секретарка комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики Олена Кондратюк. Учасницями обговорення стали: нардепка Марія Іонова, заступниця Міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції Олена Зеркаль, експертка у галузі жіночої історії Оксана Кісь, голова ГО "ЮрФем" Христина Кіт, а також: заступник Міністра регіонального розвитку Тарас Токарський та голова Львівської ОДА Олег Синютка.
Зі своїх зручних крісел спікерки (а також спікери) зауважили одну шокуючу річ: один із учасників дискусії кудись зник. Цим загубленим учасником дискусії був саме Андрій Садовий (Фінчер би назвав цю медійну історію – Gone Girl), який після свого президентського туру став вже зовсім неуважним. Олену Кондратюк дуже обурив цей факт мачистського альфа-щезання, бо вона та її коліжанки мали чимало запитань до діяльності Садового. Відчувши нагле наближення свого золотого часу, голова Львівської ОДА, який протягом попередніх обговорень не вимовив жодного слова, взяв ініціативу у свої чоловічі руки.
У своєму виступі Олег Синютка, як істинний джентльмен (а не селфмейд, який втікає по-скотландськи), осипав компліментами панночок зі своєї коханої облдержадміністрації та особисто подякував Дамі свого серця, прекрасній Дульсінеї, за ту невидиму хатню роботу, яку вона робить щодня поки він займається важливими державотворчими справами на благо своєї родини та країни.
Очільник Львівської ОДА гордо заявив, що інтеграція жінок у політику – це тренд завтрашнього дня, і десь майже відразу, паралельно, спромігся жартівливо понарікати на жінок з Львівської обласної ради. Мовляв, велика частка жіночого колективу в раді не доводить до добра, бо вони змушують депутатів більше працювати.
Після такого вдалого стенд-апу до слова запросили нардепку Марію Іонову, яка серйозніше підійшла до феміністичної справи та відразу закликала накласти санкції на партії, які не дотрималися гендерних квот. "Такі квоти – це не дискримінація чоловіків, а справедливість. Треба запроваджувати їх поки українська суспільство не відчує, що досить" – зазначила Іонова.
Також нардепка не змогла оминути релігійної теми, де обережно сказала, що Церква зі своїм надмірним традиціоналізмом затримує зміни в суспільстві. Не обійшлося у її промові і без конфузів. Феміністка вкотре власноруч підтвердила той ганебний міф, що жінки зовсім не розуміються на спорті. За її словами, чоловіки, як у футболі стоять стіною на пенальті, і не хочуть пускати жінок на керівні посади.
Далі поважне жіноцтво особливо не вирізнялося модною креативністю та продовжувало товкти воду в ступі стосовно зміни законодавства, трудового кодексу і подібних речей. І тому поміж них можна виокремити лише найбільш радикальну історикиню, яку мені доводилось бачити – Оксану Кісь. Кісь закликала посполитий галицький люд до знищення традицій та до навмисного знецінювання історії.
"Я пропоную не оплакувати і не оспівувати українську історію. Це історія патріархального суспільства, історія не про жінок. А до деяких традицій треба ставитись із повагою, але більшість із них не заслуговують на подальше відтворення" – продекламувала ця докорінна історикесса. На такій, без перебільшення революційній ноті, публіку й закликали до 30-тихвилинної перерви на каву, після якої учасниць буквально довелося заганяти назад ледве не батогами.
Публічні лекції
На другому етапі усі охочі феміни могли послухати виступи лекторок (та лекторів) на тему "Гендерні розриви в соціально-економічній сфері та гендерно орієнтоване бюджетування". За модерацію цього нескінченного питання взялася нардепка від Самопомічі Альона Бабак. Першою лекторкою стала кандидатка економічних наук Ганна Герасименко, яка не вирізнялася оригінальністю та майже дослівно повторювала все, що виголошували її колежанки до неї. Чи не єдине, що можна було зауважити в її виступі, так це назви двох модерних термінів з феміністичного середовища.
"Липка підлога" – ситуація за якої жінка не може вільно пересуватися кар'єрними сходинками.
"Скляна стеля" – невидимі патріархальні перепони, які в певний момент не дають жінці добитися більшого успіху в своїй справі.
Єдиним чоловіком на цих жіночих теренах був пан Юрій, чи то майстерний троль, чи то зовсім далекий від цього питання муж. У його доповіді йшлося про гендерний поділ ринку праці, де він якось зауважив, що на такій жіночій парафії, як вихователь у дитячому садку, в Україні є чимало кваліфікованих чоловічих кадрів. Коли одна невідома пані з залу поцікавилася у нього, а як же збільшити частку чоловіків-педагогів, то пан Юрій відповів, що для того, щоб чоловіки йшли працювати на таку професію треба підняти зарплати.
Останньою виступала членкиня ради директорів Спілки Українских Підприємців Соломія Марчук, яка дала багато цікавої, але сухої статистики щодо положення жінки в українському бізнесі. До прикладу:
– керівні посади на українських підпиємствах займає лише 30% жінок.
– відсоткова чатка жінок серед ФОП займає 46%.
– серед найбагатших людей України знаходиться лише дві жінки (одна з яких не українського походження), а в світовому рейтингу жінки відсутні зовсім.
Але навіть в кінці такого цікавого виступу пані Марчук вдалася до зворотнього сексизму та заявила, що чоловіки, як не крути, значно поступаються жінкам у креативності та витривалості. Після серії лекцій слухачів відпустили на обід після якого повернулися лише найбільш витривалі жінки та декілька чоловіків, яких зобов'язувала нелегка щоденна праця.
Жива біблітека
Для третього етапу Українського Жіночого Конгресу організатори повністю переформатували облаштування конференц-зали, створивши шість круглих столів. Формат "жива бібліотека" полягав у тому, що декілька жінок тісно гуртуються довкола своєї менторки, цієї скарбнички знань, і слухають її мотиваційні історії про становлення кар'єри та полум'яні настанови, які мусять мотивувати їх на подальший саморозвиток у своєму руслі. Такими менторками своєї справи для відвідувачок конгресу стали: Марія Іонова, народні депутатки Оксана Юринець та Ірина Подоляк, міська голова міста Заліщики Тернопільської області Алла Квач, голова ГО "Центр "Жіночі перспективи" Любов Максимович та голова Фундації "Відкрите суспільство" Світлана Ходакович.
І тут як ніколи влучно підійде вираз "почали за здравіє, закінчили за упокій". Хоча спочатку ніщо не передвіщало біди. Статусні пані розказували менш успішним паннам про те, як вони добилися своїх звершень та про світле майбутнє за умови поваги до себе та твердої принциповості. Однак після завершення заготовлених промов від солідних научительок та в часі переходу до обговорень в форматі круглого столу усе банально скотилося, нехай вже пробачать всі ікони фемінізму, до тривіального трьопу. Феміни у дружньому колі почали обговорювати чоловіків, подруг, нелегку жіночу долю та буденні домашні справи.
На такій канонічній квітці й скінчився Український Жіночий Конгрес.
