Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.
Минув місяць від початку повномасштабної повітряної війни на Близькому сході, яка мимоволі втягує Україну. Попри всі бравурні запевнення щодо втрат Ірану видається, що війна завдала значно більших руйнувань країнам Затоки, Сполученим Штатам та й світовій економіці також. При цьому кінця завершення цій американо-ізраїльській авантюрі, приправленій виборами і судовими процесами, не видно, хіба що в голові президента США, який аналогічно до путіна захотів стати видатним полководцем і збирачем земель та нафти.
Якщо ж США втягнуться в наземну операцію, то можна спрогнозувати, що це на тривалий час і результат буде подібний до В’єтнаму, Афганістану чи Іраку, особливо, якщо врахувати, що після Другої світової американці не виграли жодної війни. Битви армія вигравала постійно, а війни політично були програні. Оскільки ставка на масований залякуючий удар і вбивство верхнього ешелону керівництва не спрацювали, народ на повстання не вийшов, збагачений уран не знайдений, то можна констатувати провал політичної мети операції. Радикалізація нового керівництва Ірану, жорстка позиція, контрультиматуми на ультиматуми США та небажання припиняти війну і, найголовніше, сильні можливості для цього у вигляді перекриття Ормузької протоки та ракетно-дронові удари дають Ірану можливість диктувати умови. Такі факти, як знищення американських радарів і останнє руйнування літака АВАКС вартістю кілька сотень мільйонів доларів на базі поблизу Ер-Ріяда, придають аятолам впевненості. Ото ж США в Ірані, як і росія в Україні, крім масових руйнувань і велетенських воєнних витрат, основного не досягли. Навпаки, силовий вплив Ірану на регіон посилився і надалі країни Перської затоки будуть під збільшеною загрозою. Найгірше, світ переконується у неадекватності американського лідера і некомпетентності його адміністрації, що показує нервозність і хаотичність у їх діях та нерозуміння як виборсатись з ситуації. В результаті може скластись типова ситуація, що США втечуть, Ізраїль постане сам на сам зі ще агресивнішим Іраном, а сусідні країни залишаться біля розбитого корита. І все це при підтримці Китаю і росії, чого ні США ні Ізраїль ніяк не хочуть визнати. До речі ці всі події показують чого вартують американські гарантії безпеки, навіть якщо їхні бази є на вашій території. Вам просто можуть запропонувати поцілувати їх в ду.., як відверто висловився Трамп щодо наслідного принца Саудівської Аравії Ібн Салмана.
Як результат, наступила епоха високих цін на нафту і газ, що безпосередньо впливатиме на нашу державу та сприятиме продовженню війни, що ми вже бачимо по заявах путіна. Ріст щоденних втрат противника від 800-900 до 1200-1400 солдат та масовані ракетно-дронові повітряні атаки говорять про інтенсифікацію бойових дій в надії зламати українців. Приліт дронів в центр Львова та на Сихів – нагадування нам, що війна триває.
Проте криза, окрім проблем дає шанси і можливості. Нездатність американців захистити країни Затоки від повітряно-дронових атак, величезні витрати дорогих боєприпасів і вичерпання їх запасів змусила ці держави звернутись до України за допомогою, що викликало приступ ревнощів у Трампа і новий потік звинувачень в сторону нашої держави. Мало того, що ми не хочемо здаватися і перешкоджаємо бізнесу з путіним, так ще і вторгаємося на їхню канонічну територію озброєнь. І якщо політично вдалий візит Зеленського на Близький схід виллється в конкретні угоди і контракти, то це буде безперечним проривом. Плюс політичне реноме, плюс повернення на шпальти світової преси. Схід – справа тонка!
Ну і звичайно всі віддають належне нашим ударам по російській нафтовій промисловості і військовим заводам. Несподівані щоденні ураження портів Приморськ і Усть-Луга на Балтиці, нафтопереробних заводів в Кіришах і Ярославлі а також атаки на танкери в Чорному морі обвалили російський експорт нафти, що знецінює ріст цін і трампівську відміну санкцій на продаж російської нафти. Важливо тепер не зупиняти темпи. Тим більше, що з російським бюджетом не все так покращилося, як видається з першого погляду, адже недаремно путін збирав олігархів і закликав скинутися на війну до «звільнення» Донбасу. Зауважмо, що тільки до «звільнення», а не до досягнення всіх цілей СВО. Додаймо, що дефіцит бюджету РФ за перші два місяці складав 3,4 трлн. руб., або $56 млрд., що навряд чи компенсується ростом доходів від продажу нафти. І якщо Україна і надалі подовжуватиме «нафтові санкції», то справи виглядатимуть «не так однозначно». Хоча високі ціни на пальне додатково навантажать наші видатки і приведуть до підвищення цін на все.
В той же час українська ППО успішно відбиває повітряні напади, на півдні, в ході контрударів відбито 470 км2 території, а наступ росіян особливого успіху не має. Хоча зрозуміло, що такі атаки продовжуватимуться, особливо до 9 травня, щоб показати побєду.
Загалом наше політичне керівництво, видається, почало розуміти, що війні далеко до кінця і вибори не скоро, і це додає позитиву. Якби ще такі дії були на внутрішньому фронті, тобто активна участь у врегулюванні урядово-парламентської кризи, припиненні конфлікту з опозицією, відміна незрозумілих санкцій проти П. Порошенка, повернення в ефір неугодних телеканалів та інших подібних речей, тобто наслідків єрмаківщини, то ситуація стала б значно кращою і для держави, і для президента, і для всіх.