Наступного року Україна на офіційному рівні відзначатиме 100 років від дня народження видатного українського поета, громадського і політичного діяча Ростислава Братуня (1927–1995). 20 вересня Львівська обласна рада ухвалила звернення до Президента України про нагородження Ростислава Братуня орденом Ярослава Мудрого (посмертно). Донька поета Наталія Колесніченко-Братунь люб’язна надала нашій редакції свої спогади, в яких оживає постать Батька — поета, політика, людини, що вміла бути простою серед людей і непохитною у головному.
У моїх спогадах Батько виринає в різних вимірах. На перший план виходить трішки сумна, трішки замислена людина. Він був надзвичайно тактовний і скромний. І це при всій харизматичності його особи. Від батьків Ростислав перейняв любов до людей. Він не вмів та й не хотів тримати дистанцію. Навіть депутатський статус не вплинув на простоту у його спілкуванні з людьми. Ще й сьогодні дехто згадує, як народний депутат Братунь вболівав за кожного свого виборця, як до п’ятої ранку! стояла черга в його приймальній. Штрихи до портрету Батька — це і його молодече сприйняття світу. Не випадково Братуня завжди оточувала молодь. Це і вірність дружбі.
Ще одна риса – довірливість і прагнення віднайти краще в кожному. Адже в першу чергу Ростислав Братунь був поет, який на стику світу ірраціональних відчуттів та реальних символів - слів творив, та й жив, у своєму власному поетичному світі ілюзій.
Поет, лірик – це справжній Братунь. Ні в кого не виникає сумнівів щодо органічності романтично-метафоричного світу віршованого слова Ростислава Братуня. Багатогранний творчий спадок митця.
Поет-експериментатор, автор модерної поеми «Зачарований трамвай» — класики шестидесятих, поет-лірик, що вкарбував в українську любовну лірику свої неповторні експресивні медитації про «Золоту дівчину», про «незвану жінку з дзвінкими очима», «земну і жагучу, як спалах, незриму», поет-урбаніст, співець древнього Львова з його вулицями, що «захлинаються в тополиному крику», з Високим замком – «сторожем віків», поет втраченої Батьківщини з канадською збіркою емігрантської лірики про колючу, злу «стерню чужини».
Поет-патріот, який залишив онукам і правнукам полум’яні рядки громадянської лірики: "Воля — борг, якого не сплатити, доки будеш мріяти і жити..."
Поет-пісняр Ростислав Братунь - автор понад 130 текстів до пісень на музику визначних українських композиторів: Є.Козака, А.Кос-Анатольського, М.Скорика, В.Івасюка, В.Камінського, Б.Янівського, П.Дворського та ін.
Та найкраще про митця-Братуня скаже його поетична спадщина.
Про Ростислава Братуня в історії боротьби України за свою незалежність, мабуть, варто комусь нагадати, а комусь може і вперше розповісти.
Романтизація історії – невдячна справа. Не кажучи вже про історію, в контекст якої вписана близька і рідна тобі людина. В'ячеслав Чорновіл на моє запитання, чому він так нагадує батька, відповів: "Мабуть, тим, що ми зі Славком залишалися завжди романтиками".
Політик-романтик – парадокс, анахронізм, данина минулих епох. Але такими вони були, борці за вільну соборну Україну. З плином часу монументальна постать Братуня – громадського діяча стала однією із тих, які загубились (випадково чи ні?) серед перегорнутих сторінок української історії.
Ростислава Братуня завжди називали націонал-демократом, одним із тих інтелігентів, яких об’єднувало одне – понад усе права людини, свобода слова, патріотизм і любов до України.
Біографія Ростислава Братуня руйнує ще один міф — про відсутність української еліти. В ній переплелися і славний родовід, і відомі імена, і видатні історичні постаті.
Він народився у містечку Любомлі на Волині. Батько Ростислава Андрій вибрав для себе вчительську професію й активну політичну позицію. В двадцятих роках минулого століття Андрія Лукіча обирають послом до польського Сейму від українського селянства Волині. Хресним батьком Ростислава був Митрополит Мстислав (Скрипник), тоді світська людина і просто друг молодості Андрія Братуня, а хресною матір'ю – видатна драматична актриса Наталія Ужвій (рідна тітка).
Переїзд з Волині до Галичини співпав у біографії Братуня зі вступом до Львівського університету. І вже тоді в його житті починає з’являтися слово ВПЕРШЕ. Після появи в 50-х роках збірок поезій він стає наймолодшим членом Спілки письменників СРСР. Тоді ж приходить слава, популярність. Тоді ж зустрічається на його життєвому шляху і чарівна юна киянка – майбутня дружина Неоніла Шпак.
У 60-х роках Ростислав Братунь стає головним редактором журналу "Жовтень", де вперше друкує твори заборонених, "небажаних" авторів: Б.-І. Антонича, В. Гжицького, шестидесятників. У 1966 р. з’являється перша "журнальна" постанова ЦК КПУ про "неблагодійний "журнал" і надто "незалежну" позицію головного редактора Ростислава Братуня. У доповідній записці львівського обкому партії до ЦК КПУ читаємо: "т. Братунь Р. А. все більше намагається вийти з-під впливу обкому партії, ігнорує критику, зосереджуючи основну увагу на літературно-мистецьких явищах".
А далі – роки безробіття, і те, що, мабуть, відчули і відчувають багато з тих, хто стає неугодним владі: звільнення з посади, негласна заборона друкуватися, безробіття, і те, що ще не раз довелося відчути йому у своєму житті, – деякі колишні друзі перестають тебе раптом помічати, телефонні дзвінки стають все рідшими.
У 1971-му році Ростислав Братунь разом із В’ячеславом Чорноволом, Іриною Калинець, молоддю з Товариства Лева (юнацьким об’єднанням часів національного відродження) стає на захист стрілецького меморіалу на львівському Янівському цвинтарі, і 1 листопада 1988 року проводить мітинг, де вперше виступає на захист світлої пам‘яті героїв ЗУНРу й УГА.
Першим політичним мітингом, де львівська, та не лише львівська громада позбулася страху, став похорон видатного українського композитора Володимира Івасюка (1949-1979).
Тодішній голова Спілки письменників Львівської області Ростислав Братунь прекрасно усвідомлював, що означає для нього, єдиного представника від влади, піти на похорон друга, з яким разом було написано біля тридцяти пісень. "Ти знову залишишся без роботи…", - попереджував батько. Але вірність дружбі була для Ростислава понад усе. Саме він був тим, хто над могилою проголосив своє знамените слово непокори, змусив натовп задуматися над питанням: "Кому ти перейшов дорогу, Володю, кому заважала твоя пісня?".
Такий вчинок не був несподіванкою для тих, хто знав поета. Самозбереження і компроміс із совістю не були йому притаманні. Про це свідчили і його відмови бути "закритим цензором" творів В. Чорновола, І. Калинця, Б.Гориня, Ліни Костенко, і те, що він привселюдно вітав дисидентів після повернення з ув’язнення, в той час коли більшість, як свідчать вони самі, уникала зустрічі з ними.
І знову роки безробіття, ізоляція, позбавлення можливості друкуватися.
Прийшли вісімдесяті роки. Наближався час перебудови…
Невипадково художня проза бере своє коріння з історіографії. Сьогодні легко дописувати, переписувати сторінки минулого, ніби випадково засилати в забуття тих, хто може применшити значимість новостворених героїв. Але документи є найкращими доказами. Таким доказом є стаття Ростислава Братуня "Западная Украина: сентябрь - горячий месяц" (газета "Московские новости. №48, 1 жовтня 1989 р.), перша в тодішньому СРСР публікація, де давалась об’єктивна оцінка ролі ОУН-УПА в історії українського національно-визвольного руху.
Документальні кіноматеріали та й пам’ять старшої генерації назавжди вкарбували в історію духовного відродження України сміливий на той час заклик поета зі столичної сцени палацу "Україна": "Нехай вертепи і колядники підуть вулицями наших міст, сіл, заглянуть в оселі кожного з нас. Колядуй, щедруй, Україно!". Завдяки телевізійній трансляції він увірвався в домівки мешканців усіх регіонів тодішньої радянської України. І це теж було вперше.
Мабуть, особиста енергетика та впевненість, що ця людина ніколи не зрадить, були однією з причин того, що саме до Ростислава Братуня прийшли члени Товариства Лева, молоді та енергійні Орест Шейка, Ігор Гринів, Тарас Стецьків, Ігор Коліушко, Сашко Кривенко з пропозицією: "Ми хочемо Вас висунути в народні депутати СРСР". "Я далеко не святий", — усміхнувся Братунь. "Але такому ми Вам і довіряємо".
Позиція Ростислава Братуня була тоді вже добре відома. Це і кропітка робота по створенню Просвіти, об’єднання "Меморіал", Народного Руху, культурно-просвітницьких товариств національних меншин, легалізації Української греко-католицької церкви.
Вибори 1989 року були для українського народу революцією політичної самосвідомості. Вперше в часи перебудови політика буквально увірвалась в оселі українців. "Люди, залиште свій страх!" – звертався Ростислав Братунь до багатотисячного натовпу на передвиборчих мітингах, і люди плакали.
Попри зняття владою Братуня з виборчих перегонів, вперше в історії радянського Львова громада зірвала вибори по одному з львівських виборчих округів, не проголосувавши за провладного кандидата. І на повторних виборах Львів обирав свого першого демократично обраного народного депутата — Ростислава Братуня.
Тоді, мабуть, вперше в Україні агітаційні плакати за кандидата були написані не лише українською, російською, але й польською, вірменською та єврейською мовами, тим самим підтверджуючи одностайний вибір усіх львів’ян.
Вперше групою робітників було оголошено голодування (тут хочу згадати вже покійного Олега Вітовича), якому передувала вимога – зареєструвати кандидатом у народні депутати Ростислава Братуня. Вперше музиканти вийшли до людей з пісенною агітацією (гурт «Не журись», хорова капела «Дударик» та інш.). Школою політики стали ці вибори для майбутніх депутатів України: Ігоря Гриніва, Михайла Косіва, Михайла Батога, Тараса Стецьківа, Ігоря Коліушка та ін.
У травні 1989 року на демократичних засадах, на альтернативній основі, всупереч шаленому тиску комуністичного апарату (залякуванням, компроматам), Ростислава Братуня обрано народним депутатом СРСР.
Історичним місцем став будинок, де мешкав Братунь у Львові. Саме там у день реєстрації депутата, в червні 1989 року чи не вперше "офіційно" замайорів "націоналістичний" синьо-жовтий прапор, встановлений Сашком Кривенком (в майбутньому одним із метрів української журналістики) та політологом Ігорем Марковим.
Попереду була Москва, робота в регіональній групі, куди ввійшли всі демократично налаштовані депутати, зокрема, Юрій Щербак, Володимир Яворівський, Іван Вакарчук, Іван Федорів, Дмитро Павличко.
У Палаці з‘їздів Ростислав Братунь виголосив вперше "на офіційному рівні" не одну промову. Коли тодішній керівник парламенту УРСР з трибуни 2-го з’їзду спаплюжила історичну символіку, Братунь підвівся і заявив: "Це національна святиня, і цей прапор ще підніметься над вільною Україною". "Я вперше тоді почув голос нової України", - скаже Андрій Сахаров.
Саме Братунь на першому засіданні Верховної ради СРСР після серпневого путчу 1991 року заперечить Горбачову щодо ідеї "оновленого Союзного договору": "Это мы, бандеровцы, экстремисты, националисты… первые поддержали Россию, Ельцина Бориса Николаевича… и что же мы получили… антиукраинская истерия по пересмотру границ. Есть же двусторонние договора о незыблемости границ. Где националисты? У нас, или возможно здесь, в Москве? Мы стоим и стояли на позициях державности, на позициях своего суверенитета и мы не отступим. Нужно считаться с этими реалиями… говорить о каком-то модифицированном союзном договоре это вчерашний день. Империи не быть!" (зі стенограми засідання).
Сприяння легалізації УГКЦ, прикриття депутатським мандатом маніфестації на захист суверенітету Прибалтійських республік, припинення побоїщ львівських демонстрантів міліцією, … а ще участь (незважаючи на прогнози з боку "Пам’яті") єдиного народного депутата не єврея в роботі першого з‘їзду єврейських громад Союзу. Він був всюди, де відстоювались права і свободи людини.
Все пережите не пройшло для Ростислава Братуня безслідно. Чотири інфаркти, з них останній перенесено на ногах під час путчу в Москві. "Ростик, я не візьмусь тебе оперувати, у нас немає необхідних умов, — чесно признався другу академік Амосов. — Спробуй у Литві". Операція в кардіологічному центрі Вільнюса коштувала дуже дорого. Але коли лікарі довідались у Саюдісі (литовський народний рух), хто такий Ростислав Братунь, було прийнято рішення: "Ця людина стільки зробила для незалежності Литви, що всі витрати до і після операційні ми беремо на себе".
Дозволю собі завершити ці нотатки-спогади про Ростислава Братуня -політика словами з його виступу на телебаченні у 1993 році: "Ми пройшли важкий шлях боротьби за незалежність, за утвердження своєї влади. Можливо, тому (не забуваймо і за економічні труднощі) багато хто знесилив, знемігся, багато хто – і це найстрашніше – втратив віру. Однак, це не означає, що байдужість охопила всіх… Головна небезпека для нашого суспільства – можливість всіляких проявів деспотизму".
Минуло понад двадцять років, як перестало битися серце мого Батька. Він спить серед віковічних дубів та кленів львівського Личаківського цвинтаря. Бронзовий Пегас на його могилі застиг на гранітній колоні у вічному пориві. У древньому грецькому міфі чарівний кінь не лише вірний супутник поетичної музи. Він той, хто приносить Зевсу блискавиці, які, нехай лише на мить, але прорізають темряву хмар, освітлюють своїм спалахом землю. Ці спалахи, як і прозріння митця, громадянський подвиг – вічні.