Снохода "Опівнічне рандеву" (2025)
Романтичний мученик зі Львова на хвилі синтвейвової ейфорії.
Дебютний мініальбом львів'янина Миколи Кулика зі сновидною мандрівкою ретровим періодом.
Любов Миколи Кулика до звуків 80-х плекає приватну наївність зі всією щирістю романтичного оспівувача. Він є загубленим дитям часу у своєму синтвейвовому патосі та спробах готичної героїки.
Загалом у його проєкту Снохода все чудово до того моменту, де він навіщось намагається зіпсувати свою мандрівну романтику рефреновими маніфестами на кшталт "вірити не припиняй" ("Зірка у долоні").
Там його пещений наїв набуває вже певних хворобливих рис, де відразу можна згадати атмосферу Василя Васильціва. Васильців якось наголошував на тому, що стібеться зі сушених кальмарів (як там було насправді, знає лише його внутрішня дитина), от і фрагменти легкого глуму Сноході не завадили.
Звісно, що з якогось боку весь цей проєкт можна вважати таким тонким та аж таким іронічним, проте, здається, що не настільки. Там, де його романтичний мученик ("Кожен день коли тебе немає я кричу. Кожну ніч сльозами я вмиваюся дощу. Не вернути вже часи коли були разом. Це був сон, тільки сон") міксує Леді Гагу зі Степаном Гігою вже виникає подібний ефект ("Коли тебе немає"). І добре, звісно, що у тому його сирітському прагненні нема жодних згадок про Юру Шатунова.
Щось комічне у його прагненні готичної героїки обабіч екзистенційних питань виникає, певне, мимоволі ("Сонце світить їм теж"). Точність інтонацій у чомусь подібному завше необхідна, щоб не перетворитися на Дон Кіхота.
Може Снохода й фанат фільмів Гері Ньюмана, однак львівський гурт пуленбір біля нього краще не згадувати. Львів'янин Remy Lights деякі подібні речі робить таки краще.
Його коником на прикладі стартового треку "Опівнічне рандеву" можна назвати певний пограничний, сновидний, непевний стан. Це 90-ті про 80-ті у 2020-х. Суміш Ірини Білик (між "Так просто" та "Хочу") з гуртом Соколи (там, де про "благозвучну таїну"), де ще не варто забувати про Василя Васильціва з нульових.
Той його синтвейвовий патос вселенського оптимізму ще від сотворення має у собі щось підозріле у холодному, безмежному просторі.