Солод життя. Історія братів Лагушів у Роздолі
На початку весни Варіантів відвідали підприємство, яке їх особливо вразило.
Ми прямували до Роздолу, щоб розповісти про бізнес, який розвивається в умовах війни, але натомість зустріли щось набагато глибше. Історію про повагу до людей та громади, про любов до рідного краю та відродження його традицій, про те, як важливо бути справжнім господарем на своїй землі.
Ще дорогою до Роздолу водій Ярослав, ветеран АТО та учасник бойових дій, поділився з нами своєю історією. Він розповів, що після повернення з війни йому пощастило знайти роботу, яку він називає справжнім щастям.
"Такі роботодавці, як брати Павло і Віктор Лагуші, є рідкістю", – сказав він. За його словами, вони поєднують у собі вимогливість і великодушність: завжди готові допомогти військовим або тим, хто опинився в скруті, навіть якщо особисто їх не знають.
У Роздолі наша подорож перетворилася на справжню екскурсію. Ярослав показував нам місця, де брати Лагуші залишили свій слід: меморіал полеглим воїнам з відреставрованим флагштоком, будинки, які вони викуповують та ремонтують для своїх працівників, і навіть техніку, яку вони надають комунальникам для прибирання вулиць. Ми також побачили річку Колодницю, річище якої розчистили за їхньої ініціативи, а також невеликий пам'ятний знак місцевому католицькому святому, який вони відновили.
Ця екскурсія завершилася біля воріт колишнього пивоварного заводу, а нині – підприємства з виробництва солоду компанії "Захід-Солод", яке й було нашою кінцевою метою. Саме тут Варіанти мали нагоду побачити, як любов до рідного краю та відповідальність перед громадою переплітаються з успішним бізнесом.
Солод майбутнього: сучасні технології та збереження традицій
Невелика територія колишньої броварні занурена у легкий, ненав'язливий аромат солоду, до якого швидко звикаєш та перестаєш помічати. Першим нас зустрів Павло Лагуш. Під час прогулянки до адміністративного офісу він почав розповідати про те, що можна побачити на подвір’ї броварні, яке сяє ідеальним порядком. З легкою посмішкою Павло назвав усі ці зміни "некомерційними проєктами".
Поміж них – відновлений старий фонтан та протипожежна водойма, що облицьована декоративним камінням. Ця водойма – не просто резервуар, а справжній басейн, де розводять форель. На невеликому пагорбі вишикувались у кілька рядів жовті вулики – пасіка для власних потреб, а трохи вище – акуратні вольєри для собак, які вночі охороняють територію.
Вдень ці симпатичні песики, яких врятувала дружина Павла, мирно блукають територією, дружньо вітаючи працівників. Опісля ми також дізнались, що Лагуші опікуються притулком для бездомних тварин у Новому Роздолі, купують для тварин корм та передають будівельні матеріали для ремонтів.
На відміну від спокою та порядку, який панує зовні, в адміністративному офісі – кипить робота та панує творчий безлад. Тут ми знайомимося з Віктором Лагушем, і вже в супроводі обох братів вирушаємо до будівлі старої броварні.
Уявіть наше здивування, коли, прибувши на завод з виробництва солоду, ми насамперед почули від його власників не про технології, клієнтів чи ринкові виклики, а про історію самої будівлі та важливість її реставрації для збереження спадщини для нащадків. Відновлюючи первісний вигляд приміщень, Лагуши запросили польських реставраторів та експертів ЮНЕСКО.
У найближчих планах – дослідити старовинну пивницю, вхід до якої виявили під час ремонтних робіт. Жодного разу брати не поскаржились на те, що ці дослідження та реставраційні роботи можуть гальмувати розвиток виробництва, що так часто чуєш від інших підприємців.
На першому поверсі колишньої броварні, у вже відреставрованих приміщеннях, сьогодні пророщують солод. Тут також розташовуються великі камери, де його піддають термічній обробці.
Під час огляду наша розмова з братами плавно переходить від теми збереження пам'ятки промислової архітектури до сучасних технологій та їхнього застосування у виробництві. Ми дізналися, що Лагуші багато років співпрацюють з провідними українськими науковими інститутами, зокрема з Київським політехнічним інститутом та Національним університетом харчових технологій, а також із німецькими інженерами-конструкторами.
Мета співпраці – автоматизувати процес виробництва солоду, зробивши його максимально ефективним та екологічно чистим.
За їхньої ініціативи розробили спеціальні великі камери для сушки солоду, які вже встановили на заводі. Незабаром змонтують нові потужні твердопаливні котли, екологічно чисті та призначені для подачі пари, необхідної для сушіння солоду. А в майстернях, що розташовані через дорогу, працюють над створенням та впровадженням повністю автоматизованих мобільних установок для виробництва солоду, які розробили інженери заводу під керівництвом братів Лагушів.
Завершуємо нашу екскурсію у заводській лабораторії. Вона розташована на території старої броварні, але має сучасний вигляд і високотехнологічне оснащення, включаючи автоматизовану систему управління виробничими процесами та контролю якості продукції. Нашу увагу привертають незвичайні вимірювальні прилади, які, як виявилося, також розробила команда братів Лагушів. Саме в цій лабораторії створюються різні сорти солоду, які принесли Роздолу славу у всій Україні та вивели компанію "Захід-Солод" у лідери галузі.
Другий шанс: соціальна реабілітація через працю
Роздільське підприємство має ще одну особливість, яка заслуговує окремої уваги. З 2018 року воно співпрацює з Міністерством юстиції, і на його території діє дільниця з соціальної реабілітації (ДСР). Наразі тут працює 33 засуджених до позбавлення волі. Це – майже третина всіх працівників підприємства.
Для учасників програми соціальної реабілітації в Роздолі створили комфортні та безпечні умови. Засуджені мешкають у спеціально відведеному будинку, можуть вільно пересуватися територією підприємства, а під час відвідування магазину чи церкви їх супроводжують охоронці. Харчування для них забезпечує підприємство, тому зарплату вони можуть витрачати на інші потреби.
Після завершення терміну ув'язнення працівники, які бажають залишитися на заводі, отримують безоплатне житло в Роздолі. Саме для цього брати Лагуші викуповують занедбані будинки, ремонтують їх і передають своїм працівникам. За словами Лагушів вже давно сформувалася черга охочих з-поміж засуджених, які хочуть працювати на їхньому підприємстві.
Ми поцікавилися, як місцева громада ставиться до того, що на підприємстві працюють ув'язнені. У відповідь нас запевнили, що жодних конфліктів чи образ на їхню адресу немає – місцеві мешканці ставляться до них із повагою та розумінням. Хоча брати й не заперечили, що спочатку траплялися дрібні непорозуміння, але їх швидко розв'язували, і з того часу подібне більше не повторювалося.
Солод майбутнього: сучасні технології та збереження традицій у Ходорові
Наше знайомство з компанією "Захід-Солод" та її власниками продовжилося у Ходорові, де брати Лагуші нещодавно придбали залишки комплексу будівель колишньої цукровні. Вони також планують викупити 27,7 гектара прилеглої землі, щоб не просто розширити виробництво, а створити сучасне автоматизоване підприємство з виробництва солоду, яке не матиме аналогів в Україні. Це амбітний та високоінвестиційний проєкт, реалізація якого розрахована на кілька років. Його втілення дозволить компанії збільшити обсяги виробництва солоду з 3,5 до 5,5 тисяч тонн на рік.
Для цього у Ходорові планують встановити шість автоматизованих екологічно безпечних установок з виробництва солоду, що зараз монтуються в Роздолі. Однак для реалізації цих планів потрібно провести масштабні роботи: повністю відновити будівлю промислового цеху колишньої цукровні, від якої залишилися лише напівзруйновані стіни, вкриті пліснявою, та похилений дірявий дах. Також необхідно облаштувати новий елеватор для зберігання сировини, відновити залізничну колію та дорожню інфраструктуру.
Всі ці роботи розпочнуть одразу після завершення процедури приватизації землі. Проте й зараз на території колишньої цукровні йдуть роботи: техніка розчищає руїни та вирівнює ґрунти. Також розпочалися реставраційні та ремонтні роботи в адміністративному будинку – майже єдиній будівлі, яка більш-менш збереглася з часів попередніх власників. Цей будинок, який є чудовим зразком архітектури польського дворкового стилю, планують облаштувати вже цього року.
Під час нашого огляду руїн до нас приєдналися представники компанії, яка займатиметься облаштуванням елеватора. На їхніх обличчях, як і на наших, можна помітити неприхований подив від усвідомлення масштабів робіт, які планують здійснити власники. І лише брати Лагуші випромінювали оптимізм та віру у те, що через декілька років усі їхні мрії стануть реальністю.
Брати Лагуші: між війною, бізнесом і любов'ю до рідного краю
Після завершення огляду в Ходорові настав час для спокійної розмови з Віктором і Павлом Лагушами про те, що ми побачили.
Віктор та Павло Лагуші – львів'яни. Вони виросли у родині викладача Львівської політехніки, архітектора Василя Лагуша, і саме від батька успадкували любов і повагу до культурної спадщини та рідного краю. Віктор за освітою біотехнолог, з 2003 року працював на Роздільській пивоварні.
Коли у 2007 році попередній власник вирішив продати виробництво, то брати вирішили придбати його. Однак на заваді стали рейдерські атаки та тривалі судові процеси. У 2012 році, подолавши всі випробування, Лагуші все ж стали власниками збанкрутілої броварні, викупивши її на торгах.
На той момент від пивоварні практично нічого не залишилося: обладнання знищив попередній власник, а сама будівля перетворилася на руїни. Брати поступово налагодили виробництво солоду, паралельно вкладаючи зароблені кошти у ремонти дахів, приміщень та інші проєкти, які тісно пов'язані з їхньою основною діяльністю.
У 2015 році Віктор вступив до лав ЗСУ. У 2022 році, як ветеран АТО, лейтенант і артилерист, він вдруге добровольцем вирушив на війну. У ТЦК він не став чекати у довгій черзі, побачивши запис у тероборону, і вступив до лав 125-ї бригади. Сьогодні Віктор служить у званні майора, і зустрітися з нами вдалося лише тому, що він перебував у Львові на лікуванні. На війні також 12 працівників компанії, зокрема й з-поміж засуджених, які проходять соціальну реабілітацію у Роздолі. Для всіх них компанія зберігає та регулярно виплачує заробітну плату.
Павло ж останні роки не лише керує заводом та втілює в життя проєкти, що розробив разом із братом, але й буквально живе на заводі. Він жартує, що в цьому є свої плюси – економить на комунальних послугах, адже його квартира на заводі повністю забезпечується електрикою та водою з відновлювальних джерел, що встановили для потреб виробництва.
Брати всі рішення ухвалюють разом попри те, що їх на довгі роки роз'єднала війна. Так у лютому 2024 року Віктор і Павло змушені були зупинити виробництво солоду. Весь готовий солод був відправили партнерам, а кошти з рахунків підприємства вони роздали своїм працівникам.
Коли ситуація прояснилася і можна було відновити виробництво, у них не залишилося ні сировини, ні коштів для її закупівлі. Виручили партнери, у яких на складах були залишки жита. За короткий час "Захід-Солоду" вдалося відновити виробництво та лідерські позиції на ринку солоду в Україні. Сьогодні роздільський солод використовують для виробництва практично 100% живого (не хімічного) квасу, а також 80% чорного (житнього) хлібу в Україні.
Паралельно брати Лагуші розвивають на своєму підприємстві металообробку, енергозбереження та транспортні послуги. Сьогодні підприємство володіє власним транспортним парком, що обслуговує потреби їхнього бізнесу.
Крафтове майбутнє: сидр, пиво та нові традиції
На завершення нашої зустрічі брати Лагуші поділилися з нами деталями ще одного нового проєкту, що тісно пов'язаний з історією Роздолу та його броварні. Невдовзі вони планують розпочати випуск сидру та пива, які будуть орієнтовані на місцевий ринок. На старій броварні вже монтують обладнання для виробництва цих напоїв.
Це буде невеликий цех, який задовольнятиме насамперед потреби місцевої громади. А в самому Роздолі завершуються ремонтні роботи в невеликому старому будиночку, де розміститься бар. Саме тут місцеві мешканці та гості міста зможуть скуштувати крафтовий сидр і пиво зі старої броварні.
Історія Роздільської броварні
Пивоваріння в Роздолі має глибоке коріння, яке сягає аж до XV століття – часу заснування міста. Однак перші письмові згадки про броварні у Роздолі та його околицях датуються початком XVIII століття. На той час пугарський збір (податок з пивоварів) приносив 1600 злотих щорічно. Відомо, що в середині XVIII століття в економії магната Михайла Жевуського, родині якого належав Розділ, був збудований великий бровар, де також працювали бондар, котляр та коваль.
Броварні здавалися в оренду місцевим міщанам, які, згідно з угодою, зобов'язувалися купувати сировину та дерево в орендодавця. Собівартість пива була вдвічі нижчою від гуртової ціни, за якою його реалізували шинкарям. Економія та місто зобов’язували шинкарів торгувати виключно своїм пивом. Пиво вироблялося кількох сортів: "ординарне" йшло на продаж у місті, а "дубельтове" та "напівдубельтове" – на ярмарки до Львова, Стрия, Дрогобича та інших міст. У 1768 році Жевуські з продажу бочки пива об'ємом 60 гарнців збирали податки: 1 злотий 10 грошів шележного та 1 злотий чопового.
У 20-х роках XIX століття містечко Розділ перейшло у власність графів Лянцкоронських. Нові власники у 1824 році замінили дерев'яну броварню Жевуського на муровану.
У 1892 році Лянцкоронські збудували в Роздолі, на березі річки Колодниці нову броварню з цегли. Це була перша броварня в цьому регіоні, де був встановлений водяний двигун. Вірогідно, Лянцкоронські замовили роботи з його монтажу в інженера Альбіна Коллороса зі Скавіни. Він вже мав досвід облаштування таких двигунів для пивоварень у Скавіні та Радзішуві під Краковом. Встановлення парового двигуна на броварні в Роздолі дозволило збільшити обсяги виробництва пива до 10 тисяч гектолітрів на рік. Отож всі сусідні броварні не витримали конкуренції та припинили існування.
В роки Першої світової війни броварня зупинила виробництво, яке було відновлено у 1920 році. На той час броварня Лянцкоронських залишалася єдиною в Роздолі. На заводі працювало 35 робітників, а обсяги виробництва зросли до понад 35 тисяч гектолітрів пива на рік.
Роботою броварні опікувався останній представник роду Лянцкоронських – Антоній (1893–1965), який був єдиним сином графа Кароля Лянцкоронського та зведеним братом Кароліни Лянцкоронської. Антоній Лянцкоронський був власником маєтку в Роздолі до 1939 року.
Наприкінці 1930-х років він також обіймав посаду заступника члена правління Товариства Вищої Школи Журналістики у Варшаві. Під час Другої світової війни Антоній брав активну участь у діяльності Міжнародного Червоного Хреста. Після війни разом із сестрами Кароліною та Аделаїдою він заснував Фонд Кароля Лянцкоронського (нині – Фонд Лянцкоронських).
