Рекламна кампанія посібника І. Танчина "Вступ до теорії революції" під гаслом "Дуже потрібна і своєчасна книга".
Рекламна кампанія посібника львівського історика, політолога та соціолога Ігоря Танчина "Вступ до теорії революції". Частина перша.
1. На пиві
Ми пили пиво і я розповідав історію, яку він, здається, вже чув. Я її всім розказую.
Колись у студентські часи, очікуючи свого приятеля, який жив неподалік пивбару на Грюнвальдській, я зайшов у цю пивну й став свідком дискусії коли ж саме відбулася ота Грюнвальдська битва.
Позаяк в цьому закладі збиралися в основному студенти Політехніки в яких гуманітаристика шкутильгає на обидві ноги, то припущення щодо її датування блукали в діапазоні від 12 до 16 століття. Раптом якийсь забулдига з-за сусіднього столика втрутився в суперечку студентів: "Хлопці, Грюнвальдська битва відбулася в 1410 році".
- Ні фіга собі! - здивувалися студенти, - А ти звідки знаєш?
- Та так, - пояснив забулдига, - бухав колись з одним поляком і він мені рецепт самогонки видав: "1 кг родзинок, 4 кг цукру на 10 літрів води. 1-4-10 - запам'ятав? Як Грюнвальдська битва".
Над нами хтось кашлянув. З-за сусіднього столика підійшов надзвичайно високий, худий молодик у старомодному пенсне.
- Прислухався до вашої розмови, вибачайте.
- Та нічого, - відповів приятель, - у нас секретів нема. Ми тут ввічливі гості. Не смітимо, не кричимо, чинно бесідуємо. Приєднуйтесь якшошо, адже правильна кількість для розмови – три особи. Про це навіть у Писанні сказано
- Це добре, що шануєте Писання. Євангеліє від Матвія, глава 18, вірш 20.
Я придивився: його довге, худе обличчя мало глумливий вираз, а одне скельце в пенсне було надтріснуте. Хоча це нічого не означає, любі друзі, у мене й самого в окулярах пластикова лінза з подряпинкою.
Молодик присів за наш столик.
- Стидаюся спитати, — промовив він неголосно, - як ви ставитеся до чинної влади?
Ми переглянулися. Ще того нам бракувало. – Нормально ставимося, підтримуємо, – сказав приятель. А я знічев'я бовкнув: - Монархісти ми.
- Монархісти? Це чудово. І кого збираєтеся на королівський трон кликати?
- А от з цим у нас проблеми. Якось граф Орест Карелін-Романишин підшукав нам короля Олелька II, але той виявився пройдисвітом. Ще ніби то якась внучка Василя Вишиваного об'явилася, але вона за ЛГБТ топить. Криза жанру. Та й із самими монархіями не все так просто.
Є монархії абсолютні, як у Саудівській Аравії, є декоративні, є монарші двори ніби колективні домашні улюбленці якими заведено пишатися і зворушуватися, а є чесні африканські царі, які поїдають підданих не в переносному, а в прямому значенні. Обивателі в усе це намагаються не вникати – добрий цар для них якась вища сила, яка втрутиться і відновить справедливість, а справедливо, само-собою, це тому, що найліпше пасує цим обивателям.
Довготелесий стрепенувся:
- А якщо не так, тоді – революція! Я правильно розумію!? Адже ви й посібника уже на дану тему написали, чи не так? – і ткнув у мене довгим вказівним пальцем.
Признатися, я оторопів. Звідки він знає? Ага, Фейсбук…
- Та який там посібник. Наразі продано заледве чотири примірники. З такими темпами у нас революції ще довго не буде.
2. Відьма.
Влітку з новинами проблема. Немає нічого гіршого за літні редакційні наради на яких вигадують, що б такого обговорити в етері. Так що ця зам'ятня в Бібрці виявилася дуже доречною. Якийсь протест – чи то проти забудови, чи проти шкідливих викидів – не суть важливо, головне буде чим заповнити етер. І з розпеченого Львова також добре вирватися. Гарно було б іще на зворотному шляху десь скупнутися.
- Там поблизу є якась водойма? – запитала вона оператора.
Але той не відгукнувся, сидів, уткнувшись у книгу, не реагуючи на зовнішні подразники.
- Ей, ти що заснув?
- Та ні, зачитався. Посібник Ігоря Танчина про революції. Дуже корисна і своєчасна книга!
- Нащо воно тобі, ліпше на карту глянь щодо озера, а то літо минає, а я жодного разу не купалася – буркнула вона й зосередилася на дорозі.
Довго шукати не довелося, натовп скупчився при в’їзді в містечко. Людей зібралося багато, але не було ні гасел, ні транспарантів. Усі мовчали й щось загрозливе було в цьому мовчанні.
– Що за фігня? З якого приводу зійшлися? – пробурмотала вона, думаючи яку ж підводку зробити до репортажу.
– Лідера чекають, – пояснив очитаний оператор. – Лідери – мотор і мозок революції.
Вона стала перед юрбою і взяла мікрофон у руку:
- Ми з вами знаходимося...
Але оператор жестом зупинив її.
- Знаєш, це не подібно на революцію, по-моєму це якась херня!
- Багато ти знаєш! Прочитав одну книжку і думаєш уже розбираєшся!
- Так яку ж книжку! – почав було оператор і раптом замовк.
З натовпом коїлося щось дивне, наче нічого не відбувалося, але все ставало іншим, серед людей піднялося дивне, ледь чутне ремствування. Раптом якась жінка в білій хустці зробила крок із юрби й показала рукою на неї.
- Відьма! — гукнула жінка в білій хустці.
Натовп зробив крок уперед.
Оператор відскочив убік і почав знімати.
- Відьма! — підхопив безладний хор, кільце зімкнулося і вона відчула перший болючий удар. Ще встигла подумати: "Оце попала! Треба було й собі прочитати цю книжку".
Але було вже пізно.
3.Апокаліпсис сьогодні.
Майбутнє залишалося за спиною, а те, що чекало попереду, було минулим. Володимирів катер піднімався проти течії, ніби повертаючись у часі назад, в епоху, коли ще не винайшли ні гуманізму, ні цивілізації.
Генерал Ґодо наказав знайти й знешкодити Естраґона.
– Полковник став небезпечним. Ти маєш розуміти, він воїн-поет, тобто божевільний у буквальному сенсі. Ні командира, ні ворога, ні прапора – тільки нестримне бажання перманентної світової революції. Тому ти попливеш на катері...
- К єбені матері, - мимоволі ляпнув Володимир.
Генерал Ґодо зміряв його важким поглядом, зітхнув і мляво вказав на двері. - Виконуйте!
Проминувши останній блок-пост, матроси зняли брезент, під яким був закріплений кулемет Браунінг, потворний і важкий. Його ствол стирчав, як великий чорний палець, що показував на місце призначення. Кулеметом вони згодом скористалися лише раз або двічі, але добре, що він у них був.
Зі страхом і тугою вони спостерігали як пейзаж на обох берегах все більше нагадував рукотворну пустелю. Зрідка з'являлися мертві села. Порожні хати дивилися на ріку вибитими вікнами. Якщо у цих руїнах і жили якісь люди, вони ховалися, ледве зачувши мотор їхнього катера.
Якось із берега по них відкрили вогонь. Володимир лежав на палубі, а кулі свистіли над головою ніби потворні комахи. Коли катер виплив із зони обстрілу, Володимир підняв голову і глянув на ріку, вона була красива й спокійна, наче нічого не трапилось.
З кожним днем береги підступали ближче і Володимир відчував як його душа звужується, ніби річище ріки. Він перестав бачити майбутнє, або як кажуть штабні розумники, його горизонт планування скоротився. Скоротився приблизно до нуля. Майбутнє розпливлося, як туман на воді, й він переставав розуміти, що має робити. Тільки й знав, що повинен знайти Естраґона. Знайти й знешкодити.
Уже стемніло коли вони прибули в місто, таке ж мертве й запустіле як і решта населених пунктів вздовж річища ріки. Озброєні люди появилися так раптово, що боронитися не було жодних шансів. Володимира зв'язали й привели до Естраґона.
Полковник сидів біля столу ледь освітлений тьмяною лампою. Він заговорив розмірено, без поспіху. Хрипкий голос звучав майже пошепки, але ця негучність, цей тембр, наганяли жаху.
- Бонасера, любий друже. Ти приїхав заарештувати мене, але ти зробив це без поваги. Ти не підготувався належним чином, навіть не запросив допомоги з неба. Ти напрочуд нетямущий, любий друже. Знаєш тільки те, що бачиш і те, що наплів тобі той пришелепуватий Ґодо. А от я шукаю.
Колись читав, надто багато читав. Тепер не читаю зовсім, особливо белетристику. Яка користь від вигадок? Треба бути реалістом, читати військові карти та навчальні посібники. Ось цей посібник - полковник узяв зі столу червоно-чорну книжку - Я прочитав його вздовж і впоперек! Я побачив світло, яке ти не можеш бачити. Я пізнав істину, вона - в революції!
Володимир придивися: Естраґон розмахував посібником Ігоря Танчина "Вступ до теорії революції". Обкладинка була затертою, а сторінки покреслені як мапи бойових дій.
4. Кримінальне чтиво.
– Значить так, усе робимо чітко й швидко: підходимо, стріляємо, рвемо кігті. І я тебе прошу: без оцього твого релігійного репу.
– Якого ще репу?
– Як то якого? Твого коронного речитативу, я його вже й сам коло тебе напам'ять вивчив: "І ужарю великою помстою і лютою карою тих, хто наважиться труїти та нищити братів моїх. І знатимеш ти, що ім'я моє - Господь, коли я звершу свою помсту над тобою".
– Це не реп, а Святе письмо, Єзекіїля 25, вірш 17.
– Слухай, я тебе благаю, давай хоч сьогодні обійдемося без Святого письма. Мусимо діяти максимально швидко, бо тут такий народ, що ніхто віршів слухати не буде. Це тобі не Америка.
– Як ти дізнався, що я з Америки?
– Елементарно, Ватсоне. Тут метрична система, а ти замовив чвертьфунтовий чизбургер.
– То як буде по-місцевому чвертьфунтовий чизбургер?
– Канапка з сиром.
– Канапка з сиром?
– Точно, чувак. Канапка з сиром. Окей, треба рухатися. З тебе 600 гривень. І накинь ще трохи дівчині на чай.
– Може я маю їй зробити ще й масаж стоп?
– Ні, масаж стоп робити не треба, але грошей, будь ласка, накинь. Масаж стоп – це щось інтимне, ти ж чув, що Марселлас Воллес зробив з Ентоном Рокаморою? Не треба масажу, просто залиш кілька гривень дівчині на чай, тут так заведено.
– Я не даю чайових. Якщо хтось робить свою роботу, то чому я маю платити йому зайве? Їм і так платять зарплату.
– Ти що, серйозно? Ти не залишаєш чайових? Чувак, ти дістав. Просто кидай сотню і закриємо тему!
– Я не платитиму. Це справа принципу!
– Принцип? Та ти просто дешевий сучий син! Нащо тобі стільки грошей? Як ти збираєшся їх потратити?
– Я збираюся купити книгу. Посібник Ігоря Танчина "Вступ до теорії революції"!
– Нащо вона тобі здалася!? Це ж навіть не наша тема!
– Е-е, не скажи. Зрозумій, що цей посібник нині є архіважливим, це надзвичайно потрібна і своєчасна книга!
– Як "Мать"?
– Як "Мать".
5. Карлсон і Малюк.
Коли варення було з'їдене, а віскі випите, Малюк натиснув кнопки пульта й зробив музику гучнішою, а світло тьмянішим. Так само пригас голос Малюка.
– Я бачу, ти мене поважаєш. Як і я тебе. Тому розкажу тобі як рідному, – зашепотів він. – Там нагорі, на даху, є хатинка в якій здійснюються бажання. Але ліфти й сходи нагору заміновані, не доберешся. Один альпініст пробував залізти по зовнішній стіні, та зірвався вниз і загинув.
Якби нам вдалося якось дістатися на дах… Ти ж розумієш що я маю на увазі? Все - усім і ніхто з наших не залишиться скривдженим… Ми ж обидва культивуємо велич арійської раси, чи не так? – гарячково мурмотів Малюк, нахиляючись все ближче, так, що Карлсона занудило від його несвіжого подиху.
– Добре, добре, зробимо це. Сядеш мені на плечі та спробуємо злетіти. Тільки мені потрібно підкріпитися. Плюшками, розумієш?
– Ти які плюшки маєш на увазі? Плюшки як пундики?
– Не верзи дурниць. Я мужчина в розквіті сил, мені потрібні нормальні мотиваційні плюшки.
– Ну, якраз цього добра в нас достатньо, переведемо в крипті, так простіше. ― криво осміхнувся Малюк і задоволено потер долоні
Вони вилетіли, як тільки бринькнув Карлсонів смартфон, повідомивши про надходження певної суми.
– На дах, на дах, мені конче треба туди, нагору, – бурмотів Малюк, вмощуючись на плечах Карлсона.
– Вважай, що ти вже там. На шию не тисни! Злітаємо!
На рівні п'ятого поверху мотор став затинатися.
– Вибач, Малюче, але пропелер не витягне двох. Ти не уявляєш як мені прикро, ти був з біса хвацьким парубком.
***
Карлсон дуже довго запалював сигару, але старий, який сидів навпроти, його не квапив, терпляче очікуючи доки той заговорить.
– Там, на даху, справді був будиночок, – нарешті озвався Карлсон, випустивши довгий струмінь диму. – Але звісно, жодної кімнати в якій здійснюються бажання, не існує. Малюк ошукував нас, як ви й передбачали.
– А знімки, мапи, документи ти від нього забрав? – запитав старий.
– Не було ніяких документів, схем ані інструкцій. Хіба ось це. Він кинув на стіл червоно-чорну книгу.
– Що це?
– Посібник Ігоря Танчина "Вступ до теорії революції". Дуже потрібна та своєчасна книга.
6. Крістофер Робін і Паць.
Постріли затихли, дим розвіявся. Крістофер Робін ще деякий час зачекав, а потому обережно вийшов у сад. Картина, яка відкрилася його очам, була жахливою. Скрізь лежали мертві тіла друзів: ученого Кролика, розумної Сови, вічно сумного віслючка Іа. Не вдалося заховатися й Тигрі, яка була настільки спритною, що ніхто не знав навіть її гендеру. Дві кулі поцілили в неї (нього) на дальньому боці галявини, одна розтрощила лікоть, інша влучила в голову і проорала на черепі вогняну борозну.
Біля мертвого слоненяти в окулярах лежав обліплений мухами удав. "Хто вони такі? - подумав Крістофер Робін, - їх тут взагалі не повинно бути. Втім, їх уже нема". Наймертвішим з усіх був Вінні Пух. Вічно позитивний, кумедний, товариський – його смерть руйнувала саму концепцію Самшитового Лісу як місця де трагедій не існує, а всі проблеми вирішуються з гумором і добротою.
Стояла тиша, яку також можна було назвати мертвою, якби не монотонне дзижчання. Крістофер Робін подумав, що так гудуть бджоли, але це не були бджоли, це огидні мухи злетілися на запах смерти.
Хлопчик заплющив очі й довго не відважувався їх розтулити. Йому хотілося, щоб усе це було сном, нічним кошмаром. Щоб коли він розплющить очі, жахлива картина кудись поділася, виявилася галюцинацією, грою уяви, маною. Але запах крови вкупі з дзижчанням мух не давали втекти від реальності.
Врешті-решт Крістофер Робін примусив себе глянути правді в очі. Тремтячи від жаху, він ще раз озирнув галявину і раптом побачив живу істоту.
– Пацю, це ти! Що тут сталося? Вінні Пух мертвий, Кролик мертвий, усі мертві!
– Це життя, Крісті.
– Чому ти з рушницею? Пацю... Пацю, що ти накоїв!?
– Навіщо ти питаєш? Адже ти сам казав, що наше суспільство прогнило і треба його очистити, що деградована й корумпована еліта веде країну до краху, що світ потребує оновлення, революції. От я вирішив взяти справу у свої руки… тобто в ратички. До того ж тільки в мене є рушниця...
– Дурна свиня, я тебе цього не учив! - верескнув Крістофер Робін, збиваючись на поросячий регістр.
– Не вчив? А як же книги, які ти мені переказував? Про шляхетного Робесп'єра, розумного Маркса, доброго Леніна, мудрого Мао, романтичного Че Гевару. Навіть про цього затюрбаненого Хомейні ти знайшов добрі слова, хоча й знав, що я його ненавиджу. Хіба всі ці розмови не підводили до думки що настав час робити революцію? Хіба ти не це мав на увазі, Учителю?
Здалеку почулося виття поліційних сирен. Вони наближалися.
– Не смій називати мене учителем!
О, любий Пацю, якби я знав, якби я тільки знав! Я мусив краще пояснити що таке революція, мусив купити навчальний посібник Ігоря Танчина "Вступ до теорії революції" та ретельно проштудіювати його з вами від першої до останньої сторінки! Якби ж то я знав!
7. Скажені пси.
П'ятеро чоловіків у ділових костюмах сиділи в колі, як на сеансі групової терапії. Порожній стілець чекав на шостого. Мовчання висіло в повітрі, важке, як свинець. Сивий міцний чоловік із грубими рисами обличчя порушив тишу. Він говорив повільно, кожне слово падало як камінь.
- Оскільки наша організація називається Червона бригада, позивні у нас будуть за кольорами. Я буду Білий.
Він подивився на чоловіка навпроти.
- Ти будеш Помаранчевий.
Помаранчевий мовчки кивнув.
- Ти – перевів погляд на наступного - будеш Синьйор Рожевий.
- Чекай, чому я Рожевий? Це що, якесь гейське ім’я чи що?
- Це твоє ім'я, і крапка, - сказав Білий і подивився йому у вічі. Рожевий відвів погляд убік і попустив вузол краватки. Стало душно.
- Ти – Синьйор Зелений.
- Дякую, брат. Іншалла.
- Воістину Алла, брате.
Сивий мужчина перевів погляд на наступного.
- Ти будеш Синьйор Синій.
- Чому це я Синій? Мені взагалі не подобається ця концепція. Давайте обирати позивні за містами. Я буду Токіо!
- Піноккіо! Ніхто не сперечається, ясно? Буде так, як я сказав, а ти ще трохи поговориш – взагалі будеш Коричневий, ясно!?
Двері відчинились. До кімнати вбіг чоловік. Він захекався і спітнів, видно, що дуже поспішав.
- Де ти був? - запитав Білий. Його голос був рівним.
- У книгарні. Переглядав посібник "Вступ до теорії революції" того, як його, Ігоря Танчина. Він пише, що те, чим ми з вами займаємося – це фокізм!
Усі на мить завмерли, а потому буквально сказилися. Лють і гнів заповнили кімнату. Помаранчевий схопився з місця, Рожевий стиснув кулаки, а Синій вищирився, ніби хижий звір.
- Шакал, заріжу білят! – гарчав Зелений. Тільки Білий зберігав крижаний спокій. Він підняв руку й усі негайно стихли.
- Фільтруй базар, навіщо такі слова говориш?
"Читач" розгублено обвів поглядом присутніх. Він явно не сподівався такої бурхливої реакції.
- Цейво, хлопці, це не те що ви подумали. Фокізм - це від іспанського foco — вогнище. Ось уривок з тієї книжки – витягнув з кишені складену увосьмеро сторінку, розгорнув і зачитав: "Це волюнтаристська теорія, яка вважає, що революційний рух може бути привнесений у суспільство осередком рішучих революціонерів ("вогнищем"), а відтак революція може бути поширена на загал народних мас".
Повисла напружена тиша.
- А хіба не так? - запитав Білий.
- Зовсім не так! Для революції повинна визріти революційна ситуація! Дивіться, я маю ще один уривок з цієї книги, - "Читач" витягнув з іншої кишені складену сторінку і похапцем став її розгортати.
Синьйор Білий скривився й запитав з погано прихованим роздратуванням:
- Чому ти не купив цілої книги?
- Вона дуже дорога, - відповів "Читач". Сонце світило йому в очі, він мружився, але не відводив погляду.
- Вай, ці капіталістичні глотаї, білят, - обурено вигукнув Зелений.
- Не "глотаї", а "глитаї", - поправив його Синій.
- Вибач, брат, не дуже добре знаю твого прекрасного язика.
Синьйор Білий підняв руку й усі затихли.
- Закінчили базар! Скидаємося в кого скільки є. Побіжиш у книгарню і купиш нормальну цілу книгу, а не оці твої уривки. Нам треба її ретельно проштудіювати. Як ти кажеш вона називається?
- Посібник Ігоря Танчина "Вступ до теорії революції".
- Дуже потрібна і своєчасна книга. Купи дві. Тільки дивися, що тобі дали нормальні примірники, з усіма сторінками. А то спалимо їхню книгарню нахер! Так і передай.
8. Вій.
За вікном проносилися вицвілі поля, ніби старі, зіпрані рушники. Сонце ховалося за обрій. Ковбойський поїзд котився, хитаючись і поскрипуючи. Пасажири вели тихі дорожні розмови. Раптом у проході появився високий пан у темних окулярах. Він заговорив ніби й не голосно, але щось у його речитативі притягувало й заворожувало, за хвилю його слухав увесь вагон.
– Послухайте, добрі люди, як у радянські часи послали молоденьких студентів у колгосп збирати картоплю. І якось пішов один з них уночі до села на блятки, та й заблукав. Чи то ману хто наслав, чи блуд учепився, але ніяк не знайде дороги до табору, хоч плач. Аж бачить хатину. Нема ради, попросився на нічліг.
А в тій хаті жила самотня стара і звали її Агафія Панночка. Таке чудне прізвище. Та й сама вона була наче трохи дивна. Замість дати повечеряти, почала щось чесати про Кропоткіна і Прудона. Мама анархія, коротше. А тоді студентів як учили? Ну, він і врізав їй з усією прямотою цитатою з Леніна. Мовляв, анархізм – це продукт відчаю дрібного буржуа або люмпена, який вагається між капіталізмом і революцією. Слово за слово, розхвилювалася старенька та й померла.
Ледве перечекав він ту ніч і як тільки засіріло – городами, городами – і до своїх. Ніхто й не зауважив, що його в таборі не було. Але наступного дня викликають того студента в комітет комсомолу і кажуть: "У нас для тебе є невелике, але дуже відповідальне доручення. Треба в сусідньому селі постояти в почесній варті над тілом старої більшовички". Іди, за тобою вже приїхали.
Коли він побачив міліцейський бобик, ледь серце не зупинилося. Але діватись нікуди, посадили його поміж двох ментів так що й не ворухнешся. Щоправда, кайданків не одягнули й до міста не везуть - значить є надія.
Привезли його в сусіднє село до клубу. В тому клубі як годиться була ленінська кімната, в ній – труна, а в труні – та сама Панночка! Тут студент уже вдруге ледь не помер. Але місцевий актив його заспокоїв. Напоїв чаєм з цукром і каже: "Будеш усю ніч читати над Панночкою посібник Ігоря Танчина "Вступ до теорії революції" - дуже потрібну і своєчасну книгу. Такий, мовляв, у покійної заповіт.
Як стемніло, став студент ту книгу над гробом читати. Голос тремтить, відчуває, що назріває щось недобре, але читає, бо свідомий, що має перед старою певну провину. Раптом рівно опівночі двері з гуркотом розчинилися, і до клубу увірвалася кодла анархістів. Усі в чорному, а їхній головний – із портретом Махна.
– Де він, батьку!? – кричать – Покажи нам його!
І тоді отой Махно, що на портреті, очима завернув, страшно завив і тицьнув пальцем у бік студента. Тут уся нечисть на нього й накинулася, і в тій хвилі клуб, з усіма хто в нім був, провалився крізь землю ніби його ніколи не існувало.
Але знайте, люди добрі, що той студент не помер, тільки зрєніє потеряв. Бо той студент то був я! Вибачте, що звертаюся нині до вас за допомогою, але споможіть хто скільки може, бо самі бачите якою гіркою є моя доля.
Високий пан прочовгав вздовж проходу з капелюхом, а за хвилю вже розповідав щось у сусідньому вагоні. Може, цю саму бувальщину, а може і яку іншу, веселішу історію. А пасажири все сиділи в задумі, розмірковуючи як люди у старовину жили й ніби бачили наяву давно минулі часи.
9. Шерлок Холмс і Таємне товариство.
Холмс заклав кривим турецьким кинджалом книгу в червоно-чорній обкладинці, відклав її убік, відтак кивнув у бік фотеля й підсунув гостю коробку з сигарами.
– Пригощайтеся, любий Ватсоне. Одруження пішло вам на користь, – зауважив він. – Гадаю, ви додали у вазі сім з половиною фунтів відколи я бачив вас востаннє.
– Сім, – відповів Ватсон і всівся в фотель.
– Що ж, не буду сперечатися, мій дорогий Ватсоне. Ви, напевне, губитеся в здогадках навіщо я вас закликав?
– Ніскільки, Шерлоку. Я ж бо практикуючий лікар, а тому звик до несподіваних викликів.
– Любий Джоне, сьогодні ви мені потрібні в іншій іпостасі. Адже я шанувальник вашого літературного таланту, хоча, як на мій смак, ви додаєте драматизму там, де достатньо було б сухої логіки. Ваші оповідання нагадують барвисті балканські килими – яскраві, але часом надто перевантажені узорами.
Мені ж подобається література іншого штибу, як оця, – Холмс узяв зі столу червоно-чорну книгу, яку перед тим уважно читав, і показав її доктору Ватсону. – Посібник Ігоря Танчина "Вступ до теорії революції". У ній усе як я люблю: чітка логіка, сухі факти та жодних вигадок. Дуже потрібна і своєчасна книга.
– Але ж, Шерлоку, публіка жадає емоцій! Люди хочуть відчувати напругу, а не тільки спостерігати за вашими дедуктивними ланцюжками, – трохи образився доктор.
– Саме тому вони й читають усіляку белетристику, а не наукові трактати, – зітхнув Холмс. – Проте ваш стиль має один незаперечний плюс: він робить мене знаменитим у колі домогосподарок і служниць. Що ж, кожен служить правді, як може. Перейдімо до справи.
Я закликав вас, Джоне, бо саме сьогодні закінчився термін нерозголошення по одній моїй давній справі і я хотів би, щоб світ дізнався про неї. - Холмс усівся навпроти Ватсона, склавши докупи кінчики пальців, як це він робив у хвилини максимальної концентрації, й почав розповідь.
– Ви, Ватсоне, звичайно ж, знаєте, що найвідомішим таємним товариством є масони. За ними йдуть тамплієри, далі – Пріорат Сіону, розенкрейцери та ілюмінати. Проте навряд чи щось чули про "Фронт визволення садових гномів". Про нього не знає майже ніхто. Втім, нічого дивного, адже це таємне товариство.
Воно було засноване в червні 1996 року в Франції. Члени Front de libération des nains de jardin (FLNJ) викрадали садових гномів, залишаючи в поштовій скриньці їхніх господарів листи з повідомленнями куди поділася прикраса їхнього саду.
Владі вдалося знешкодити засновників, але цілком позбутися цієї зарази було завданням не з простих, оскільки ця організація збудована за мережевим принципом і не має єдиного центру управління. Відтак Фронт не лише вцілів, але й поширив діяльність на решту Європи та на Американський континент.
Ось список, опублікований на вебсайті www.flnjfrance.org у 2006 році, – Шерлок Холмс підштовхнув до Ватсона картонну течку з чорним написом "Папка для паперів". – Тут згадано про сотні підпільних груп у Франції, Бельгії, Квебеку, Іспанії, Німеччині та Швейцарії в яких нараховується понад 1100 зареєстрованих членів. За неофіційними даними її чисельність доходить до 25 тисяч осіб зайнятих різною діяльністю, як терористичною, так і напівлегальною, що забезпечує функціонування груп викрадачів.
Її акції відзначаються неабиякою зухвалістю, наприклад, у 2011 році в покинутому ангарі в Сен-Жермен-дю-Корбе було виявлено 71 садового гнома, а якось вони викрали навіть пінгвіна, щоправда, також садового. Загалом, на сьогодні зловмисники "випустили на волю" понад 5 тисяч гномів.
Мацаки цього спрута добралися навіть Сходу Европи. Деякі активісти Фронту визволення садових гномів планували провести масштабну акцію "визволення гномів"у Вроцлаві. Однак, в результаті запеклих внутрішніх дискусій, було вирішено, що місцеві краснолюдки не можуть вважатися садовими гномами.
Це расистське за своєю суттю твердження мало цілком прагматичну підоснову: вроцлавські гноми надто міцно зафіксовані, їх викрадення передбачало застосування вибухівки, що могло б призвести до людських жертв і тим відвернути від організації симпатиків з-поміж мистців і ліберально налаштованих інтелігентів.
Так от, Ватсоне, – десять років тому вашого покірного слугу найняли аби запобігти терористичній акції Фронту на теренах України. Тоді мер Львова різко активізував політичну діяльність і його ім'я стало відомим далеко за межами міста. Це призвело до певного непорозуміння: Фронт визволення садових гномів постановив "визволити" Садового.
Через таємні канали я зумів пояснити представникам FLNJ, що в тих краях словосполучення "Садовий – карлик" означає зовсім не те саме, що "садовий карлик" і тим більше не "садовий гном", а є радше ближчим до поняття "Садовий – політичний пігмей" і може вважатися не більше ніж оцінковим судженням з боку мерських політичних опонентів.
Думаю, якби не моє вчасне роз'яснення, славного мера Львова могли б викрасти й залишити в якомусь гаражі. Я б собі того не пробачив. Ба, більше - історія мені б цього не пробачила!
10. Молодик на Ніссані і якісна книжка.
Рано-вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана на однойменному авті з південного сходу, зі сторони населеного пункту Винники, до міста в'їхав молодик років двадцяти восьми.
В'їзд його не зробив у місті зовсім ніякого шуму і не супроводжувався нічим особливим: тільки двоє осіб, які стояли біля шинку напроти "Ензиму", зробили певні зауваження, котрі, втім, стосувалися більше авта, ніж того, хто сидів у ньому. "Бач", сказав один другому: "он яке колесо! як ти думаєш, доїде те колесо, якби трапилося, до Варшави, чи не доїде?" – "Доїде", – відповідав другий. "А от до Берліна, я думаю, не доїде?" – "До Берліна не доїде", відповів другий. На цьому розмова й скінчилася.
Біля готелю "Жорж" Ніссан зупинився, водій підійшов до швейцара.
– А що, брате, книгарні у вашому місті є?
– Кому й привокзальний кіоск книгарня. Ви хоч гроші маєте?
– Ну, нащот грошей, дак, слава богу, не сумнівайся, у мене той грошви непереводно: целий Хрещатик минє винен, – відповів молодик і пригостив швейцара цигаркою.
Швейцар охоче почастувався і з надзвичайною точністю окреслив диспозицію. "Якщо піти праворуч, у бік трамвайної колії, там є книгарня Є, а ліворуч – там також книгарня є, а якщо прямо піти – там ще донедавна також була книгарня, але вже не є".
Молодик хвилю поміркував, розбираючись у всіх оцих "є – не є", відтак подякував швейцарові та вирушив праворуч. За кільканадцять метрів його перестрів дивний чоловік, очі у нього були яскраво-жовті, наче в кота, і горіли невгасимим полум'ям.
– Я бачу, молодий чоловіче, ви до книгарні зібралися? Категорично не раджу. Нині книгарні хіба товар дають? Папір газетний, обкладинки не проклеєні, такою книжкою замахнешся, наприклад, на кота або на контролера, а вона візьме й розлетиться! Нема за що гроші платити. Ви краще сюди подивіться – я вам продам книгу перший сорт, прима, не книжка - золото! Тверда обкладинка, папір офсетний, гарнітура Times - така книжка вік на сонці лежатиме, шрифт не вигорить і сторінки не пожовкнуть!
Дивний тип вихопив з-під поли кургузої маринарки червоно-чорну книжку і тицьнув її молодикові з Ніссана. Той погортав, навіщось понюхав, кілька разів розігнув, пробуючи на міцність, відтак подивився на обкладинку й уголос прочитав: Ігор Танчин "Вступ до теорії революції".
– Кажеш варто придбати?
– Категорично раджу, навіть не сумнівайтесь! Потужна книга, якісна, міцна – заливався дивний тип. – А який у ній текст! Тут про все-усе написано, як було і як буде. Надзвичайно корисна і своєчасна книга!
– То кажеш і текст у неї добрий? - все ще вагався молодик.
– Не те слово! Нелюдської сили текст! - перехрестився дивний чоловік. – Запевняю, як тільки почнете читати - не зупинитесь! Останню сорочку з себе продасте, аби її купити!
– Ех, і вмієш ти, добрий чоловіче, переконувати! Дідько з тобою! Давай дві!
І чоловіки вдарили по руках.
Далі буде...
