Тарас Стецьків: "Третя республіка" буде моделлю європейської держави, опертої на християнську традицію

Розмова із колишнім народним депутатом України Тарасом Стецьківим про створення нового руху під назвою "Третя українська республіка", а також про ситуацію в українському та львівському політикумі.

Чому для нового руху обрана назва "Третя республіка"? Політологи вже встигли розкритикувати її через потенційну незрозумілість для широкої аудиторії.

Вона дійсно є незрозумілою. Відверто кажучи, ця назва з'явилася випадково і не факт, що залишиться і надалі. Це передовсім метафора, що має вказувати на наступне: першою українською республікою вважається Українська народна республіка, яка виникла у 1917 році, другою – Українська радянська соціалістична республіка, що була колоніальним утворенням і квазідержавою, третя республіка – це нібито та, що є, а наступна мала б бути четвертою.

Дехто вважає, що та республіка, що існує в сучасній Україні є рудиментом, залишком української пострадянської держави. Тому і така метафора, і, відповідно, назва так і сприйматиметься. Це не має жодного значення і назва може змінитись ще двадцять разів.

Важливо, що ця назва вказує на потребу перезаснування держави, всієї системи державної влади, місцевого самоврядування і, взагалі, всіх суспільних відносин, побудови зовсім іншої моделі державної влади для заміни тієї, яка сьогодні відверто не функціонує.

В історії інших країн такі речі траплялись не раз – була перша, друга, третя, четверта Річ Посполита, п'ять республік у Франції. Тобто, це метафора, яка говорить про створення концепції моделі якщо не ідеальної, то, принаймні, оптимальної моделі майбутньої держави, яка працювала б в інтересах народу.

Мені ж найбільше в цьому подобається ідея створення сильного бачення майбутнього. Має бути утворений концепт держави, в якій би нам всім хотілося жити. Мова йде про докорінну перебудову всього нашого державного і суспільного укладу.

Хто стане лідером нової політичної сили?

Для чого нам один лідер? Ми всі лідери, їх може бути багато. Буде потреба визначити одного лідера – визначимо одного. Мова йде про самоорганізацію суспільства. При чому не тільки на протести, чого від нас усі чекають, а для спільного творення майбутнього. Спочатку це має бути образ, концепція.

Ми маємо стати лише виконавцями цієї роботи і здійнснити це на практиці. З настанням виборів ми, можливо, визначимося з якоюсь конкретною особистістю. Лідер не має принципового значення, принциповими є спільна ідея і спільне бачення майбутнього. А вже під це зберуться люди і вже на завершальному етапі за потреби визначається лідер.

Якщо говорити про форми боротьби, то які саме ви використовуватимете? Адже мітинги і збори давно вже всім набридли. Це буде щось нове і, якщо так, то що саме?

Так, це буде пошук нових форм, проте і проведення мітингів залишатиметься. Звісно, це не буде в такому варіанті, як це використовувала опозиція – малочисельно і невдало. Можна організовувати грандіозні маніфестації, як ми це робили у 2004 році. Але, окрім мітингів, буде використовуватись весь доступний світовій думці арсенал форм боротьби.

Соцмережі використовуватимете?

Соцмережі ми розглядаємо передовсім як засіб комунікації. В українських реаліях вони не відіграють роль організатора масових заходів – з тисячі людей, які підтримують акцію в інтернеті, на акцію виходить двоє, а в країнах арабського світу виходить двісті. Ось і вся різниця.

Тому соцмережі в нас – засіб комунікації, а не засіб організації. Шукатимемо інші засоби організації людей і українська практика тут демонструє що, без створення власної мережі, без створення власних структур і розуміння реальної, а не віртуальної організації, жодних серйозних масових протестів бути не може.

Якою буте позиція новоствореної політичної сили на президентських виборах: кого підтримуватимете, проти кого будете боротись?

Щодо об'єкту боротьби, то тут все зрозуміло, це – Янукович. На цьому етапі головна вимога, яку ми будемо ставити до опозиції – максимально швидко визначити єдиного кандидата на посаду президента, зробити це вже і зараз, не тягнути з часом.

Тому що це збиває одну з технологій Януковича організувати вибори в один тур, тому що один кандидат відразу ж відіграє мобілізаційну функцію, це дозволить значно легше мобілізувати людей і наявність одного кандидата вказуватиме на те, що опозиція домовилась. Не тільки щодо кандидата, а й щодо розподілу всіх інших посад.

Якщо ж опозиція до осені цього не зробить, нам доведеться з-поза меж парламенту підключати громадськість, інтелектуалів, моральних авторитетів, які будуть тепер вже без опозиції визначати цього єдиного кандидатата.

В 2013 році однозначно слід пройти точку неповернення в цивілізаційному вимірі: це, передовсім, Вільнюський саміт і приєднання України до Європи. Ну а 2014 рік має стати роком усунення головної перешкоди на шляху до Європи, прізвище якої – Янукович. Отакою буде тактика на найближчі два роки.

Вимоги до опозиції вже висунуті Юрієм Луценком, Романом Безсмертним, Володимиром Філенком та мною в наших персональних інтерв'ю. Ця вимога вже поставлена їм. Я можу запевнити Вас, що вона матиме підтримку мільйонів громадян України.

Тобто, самі громадяни тиснутимуть на наші три опозиційні сили, аби вони визначили кандидата. І жодні контраргументи тут не приймаються, зокрема і ті, які висловлює ВО "Свобода". Це дитячі аргументи, які навіть не варто коментувати.

На сьогодні в авангарді опозиційного руху стоять три опозиційні партії. На їх лідерах лежить відповідальність у визначенні єдиного кандидата. Ми їм про це нагадуємо і, водночас, цю можливість даємо. Вони ж повинні нею скористатись.

Юрій Луценко нещодавно заявив, що львівський політолог і культуролог Тарас Возняк став координатором підготовки круглого столу з розробки концепції Третьої республіки. Кого ще з інтелектуалів плануєте підключати до руху?

Тут Луценко дещо поквапився. Тарас Возняк не буде організатором, він увійде до складу тієї команди, яка організовуватиме інтелектуалів і розумних людей. Наразі ж ми хочемо провести непублічне обговорення в різних регіонах України з інтелектуалами, фахівцями, спеціалістами в різних галузях, з людьми, які вже мають свої варіанти вирішення тієї чи іншої проблеми в Україні.

І з них, вочевидь, буде сформоване перше коло того постійно діючого круглого столу, який розроблятиме модель майбутньої країни чи концепцію нової держави. Це може бути від 40-50 до декількох сотень людей у всій країні. Це відомі спеціалісти і, я можу Вас запевнити, що не йдеться навіть про написання чогось нового – все вже написано.

Біда України не в тому, що в неї немає концепції і детальних планів реформації – вони всі написані. Біда в тому, що, по-перше, політики того ніколи не читають і, відповідно, не хочуть виконувати і в тому, що суспільство про ці плани нічого не знає. Так ось наша місія полягає в тому, аби сконцентрувати все, що вже написано в якийсь один притомний документ, зійтись на тому, що реформувати Україну слід саме в такому напрямку, а не в такому, і провести широку роз'яснювальну роботу, аби люди зрозуміли, яку нову країну ми їм пропонуємо. Тобто ми є виконавцями, а не "писателями". Бо все вже написано.

Країна має величезний шмат добрих економічних доктрин, яким чином можна перебудувати економіку, аби ми мали не по 300 доларів у місяць середньої зарплати, а по три тисячі. Проте ми повинні зробити людей учасниками цього процесу, аби люди розуміли, що після усунення Януковича, цієї гидотної бандитської системи, ця група товаришів буде будувати ось таку державу, а не інакшу. На словах це досить просто, однак насправді зробити буде досить складно.

Власне, новину про Возняка нардеп від ВО "Свобода" Юрій Михальчишин на своїй сторінці в одній із соцмереж прокоментував таким чином "клістирна ліберальна інтелігенція поспішає на допомогу в боротьбі за політкоректність, европейські цінності та гей-паради". Як би Ви це прокоментували?

Такі дитячі вислови коментувати не хочеться. І Михальчишин, і ВО "Свобода" переоцінюють свою роль в історії. Ніхто не буде коментувати цих бздур, які народилися в буйній голові безумовно талановитого політика Юрія Михальчишина.

Ми будемо будувати модель майбутньої держави, будемо цю модель пропонувати людями і разом з людми доопрацьовувати її. І ця модель запрацює лише тоді, коли отримає підтримку мільйонів людей. Я так смію припустити, що це буде модель європейської держави, опертої на християнську традицію.

Тому ніякі гей-, вей-, бей- і так далі, які нам пробують навішати – це все несерйозно і не має жодного опертя. Строго ідеологічно ми, безумновно, не будемо стояти на платформі інтегрального націоналізму першої половини ХХ століття, який сповідує ВО "Свобода". Це правда, тут, Михальчишин, можливо, і правий.

Я гадаю, що це буде доктрина, ідеологічна основа, на якій зростала післявоєнна Європа. А післявоєнна Європа відродилась після Другої світової війни на ідеї соціальної і ринкової економіки, опертої на християнську етику. Підкреслюю – на християнську етику. Цей шлях має пройти і Україна. В цьому полягає наш ключ до добробуту кращих європейських країн.

Ви були ініціатором руху "Зарваницька ініціатива". Що зараз з цим рухом? Як складається його подальша доля, враховуючи те, що ви займаєтесь іншим проектом?

"Зарваницька ініціатива" була заснована, працювала і буде працювати як громадська ініціатива, яка поширює ідею самоорганізації і опертя на християнську соціальну доктрину. І вона буде інсувати, я, сподіваюся, ще досить довгий час як громадська ініціатива, яка цю ідею пропагує, яка включає в громадське політичне життя величезну кількість нових людей і вона, як будь-яка інша громадська організація, може підтримувати ту чи іншу громадську організацію чи ту чи іншу політичну партію.

Перетворюватися ж у партію "Зарваницька ініціатива" не буде. Так було задумано із самого початку її існування. Проте без такої громадської роботи жодна успішна політична робота в Україні, на мою думку, буде неможливою. Я гадаю, що поєднання багатьох ініціатив, як Зарваницька, які існуюють в Україні на локальних рівнях, вона може дати дуже добрий фундамент для майбутньої політичної надбудови, для майбутнього політичного руху, який поставить собі амбітну ціль кардинально поміняти весь наш державний і суспільний устрій.

Чи будете співпрацювати з депутатами в парламенті? Зараз у Верховній Раді є досить багато людей, що виходять з опозиції, висловлюючи незгоду з її діяльністю, зокрема і депутат від Львівщини Олег Канівець.

Жодної співпраці з тушками бути не може в принципі. Відповідальність за тушок несе товариш Яценюк і товариш Турчинов, які їх в список брали. Однак в парламенті, безумовно, є низка добрих людей, наших друзів, з якими ми будемо налагоджувати співпрацю. Зокрема таких, як Олесь Доній, Олександр Бригинець, Володимир Бондаренко та багато інших. Ось з такими депутатами, які на ділі довели свою надійність, ми, безумовно, як позапарламентський сегмент, будемо налагоджувати співпрацю.

А як щодо співпраці з іншими політичними партіями? Наразі в українському політикумі відбуваються досить цікаві процеси. Зокрема, анонсується об'єднання НРУ та УНП.

Так, з ними дійсно можна співпрацювати, проте мій сумнів і мій скепсис полягає в тому, що об'єднання УНП та НРУ запізнилося в часі років на десять. Це спроба відновити національну демократію зразка 90-х років минулого століття, коли Україна лише стала незалежною. На мою думку, цей шлях безперспективний. Великого впливу це обєднання мати не буде.

Проте ми, безумовно, з ними співпрацюватимемо, розуміючи, що це – дуже мала "додана вартість" до нинішнього опозиційного руху. Те саме стосується і створення на базі уламків "Нашої України" партії під назвою "Праві" чи створення якихось інших дрібних локальних партій на кшталт "Самопомочі". Це все є, будемо казати так, "малим пивом". Це речі, які дуже мало додають у боротьбі з Януковичем і до опозиційної діяльності як такої.

Зараз слід створити дуже широке, позапартійне, надпартійне і позапарламентське об'єднання загальнонаціонального характеру, яке підтримуватиме і підпиратиме три опозиційні сили в парламенті. Які, в ідеалі, висувають одного кандидата. Якщо ми проходимо етап президентської кампанії, усуваємо Януковича і обираємо демократичного президента, тоді відкривається дорога до творення правдивих партій і справжньої партійної конкуренції вже в умовах демократії.

В сучасних умовах, коли в країні існує майже монархічна влада, коли в країні немає права і є жорстке бажання Януковича за будь-яку ціну утриматись при владі, творення будь-яких партій і, тим більше, дрібних, є неправильним. Це лише послаблює опозиційний табір і потрібнює його. В умовах диктатури партійна конкуренція шкідлива. В умовах демократії вона корисна. У нас в країні демократії нема. Отже, її слід здобути.

Демократія здобувається широким посполитим рушенням, куди заходять всі. Тому я скептично ставлюся до створення всяких об'єднаних рухів, всяких партій "правих", "лівих", "жовтих", "синіх". Це все зараз не на часі. На часі воно буде "завтра" в розумінні 2015 року.

Проте є люди, що мають амбіції, які вважають, що вони вже і сьогодні створять гарненьку правдиву партію "з нуля", запишуть її 250-м номером в реєстрі Мін'юсту і від цього суспільство очуняє.

Наразі я не допускаю для себе думки, що Янукович може залишитись на другий термін. Це буде кінець країни. З неї почне виїжджати молодь, кращі уми. Тому зараз на кону стоїть головне питання – в 2013 році зачепитися за останню сходинку поїзда, який йде в Європу – підписати угоду про асоціацію, у 2014 році сконцентрувати все, що в країні є патріотичного, розумного і доброго, і усунути Януковича.

І лише після цього ми можемо будувати політично правдиву модель країни: з багатопартійністю, з ідеологічними суперечками. А вже потім почати будувати класичну модель європейської держави.

Наразі країна перебуває у такому складному стані, що одночасно слід вирішувати декілька завдань. Вся майстерність, досвід і талант політика повинні полягати в тому, аби не сплутати, які завдання слід вирішувати сьогодні, які завтра, а які післязавтра.

Власне, фокус уваги до Кличка, Тягнибока і Яценюка сьогодні такий високий тому, що ця трійця зараз очолює цю справу. І вони повинні продемонструвати, що в змозі виконати завдання, які зараз стоять перед нацією. Не покажуть – нація їх швиденько запхне в шухляду і знайде собі інших вождів.

Звідки буде брати гроші Ваш рух?

На сьогодні є два шляхи – або йти за грошима до олігархів, або ж запустити систему публічного збору коштів. Третього не дано. Відтак, бізнесмени повинні давати за деякою градацією членські внески. Скільки б мені не розповідали, що жодна партія в Україні ще не живе на членські внески, це мене не зупинить в тому, аби започаткувати систему, що житиме на членські внески.

Але бізнесмени повинні публічно давати суми грошей, які важко назвати членськими внесками, але які даються публічно і за які публічно партія звітує в інтернеті. Той бізнесмен, який зараз не готовий давати такі кошти, їх і не буде давати. Проте є люди, які публічно це будуть робити.

Я публічно даватиму 500 грн в місяць на рух, ідею якого я поважаю. Буду, бо я так хочу. І таких, як я, в країні є сотні тисяч людей. Просто треба мати ідею і вірити в неї. І тому можна буде організувати систему збору коштів інакшу, ніж збирались кошти на всі інші партії в Україні. Тобто великий бізнес буде давати більше, однак він це робитиме публічно.

А що змусить розчарованих в політиці звичайних українців, які масово споживають піратський контент, давати гроші політикам?

Лише ідея у краще майбутнє. Якщо люди не повірять, що в майбутньому ми всі будемо добре жити, ніхто і копійки не дасть. Фінанси завжди не на початку, а вкінці. Спочатку слід запропонувати віру. Та й зрозуміло, що люди повинні мати довіру до політиків, які це роблять. Якщо ці два фактори зійдуться, тоді з'явиться третій фактор – гроші. Гроші ніколи не були спочатку – це абсурд.

Тому на першому місці є план країни, на другому – підбірка людей, які мають належну репутацію серед суспільства. І лише, якщо зійдеться перше і друге почнуть потрохи давати гроші. І, в міру того, як політики будуть пропагувати ідею, люди будуть переконуватись, що це робиться по-чесному, то довіра зростатиме. Я зовсім не турбують на цю тему. Якщо ми йдемо чесною дорогою і вона є правильна, люди нам допоможуть фінансово. Якщо ж нам не довірятимуть, то й грошей не дадуть, і це також правильно.

Розкажіть, будь ласка, Ваші думки стосовно ситуації у львівській політиці. Зокрема, щодо пермантентного протистояння ВО "Свобода" та міського голови Андрія Садового.

На мою думку, ВО "Свобода" у Львові повинна припинити заважати Садовому працювати і керувати містом. Тим хлопцям, які прийшли до міської ради, ще треба вчитися і вчитися для того, аби опанувати ази керування містом в розумінні прийняття рішень. Хлоп'яче намагання пікіруватися з міською владою і нав'язувати їй якесь своє амбітне бажання, мовляв, ми тут головні, ні до чого доброго не приведе.

Я не кажу, що виконавча влада у Львові ідеальна. Вона не є ідеальною ніде. Але наразі я більше бачу спроби свободи більше заважати виконавчій владі керувати господаркою, аніж спроби реально навчитися керувати містом як депутати міської ради. І це дуже деструктивне протистояння. Воно йде не на користь місту. Місто і так за останні роки сильно додало: і в зовнішньому вигляді, і у внутрішні міцності. Воно кращає і не помічати це важко.

А ВО "Свобода", що волею випадку у 2010 році отримала такий результат раптом вирішила, що вона цим всім може керувати. Для цього, по-перше, ще слід мати певні знання, навички, певний досвід. А, по-друге, їм би слід було добре подумати, чи цей успіх не буде для них разовим. Один раз так можна вистрілити. Проте, аби постійно перебувати у вищій лізі української політики, слід ще щось для конкретного міста і країни зробити. Поки що ще дуже мало зроблено цією політичною партією, аби вони мали право так поводитись.

А як стосовно Львівської облради?

У Львівській облраді ситуація ще більш заплутана. Там дещо менше політики, проте більше комерційно-бізнесового інтересу. Мені видається, що в основі рішень більшості в обласній раді лежить не принцип ідеологічний та політичний а, швидше, принцип господарсько-економічний. Це видно з багатьох рішень.

Принаймні, за попереднього губернатора, я бачив, як опозиційна більшість прекрасно домовлялася з владою, хоча губернатор був ставлеником Януковича, а в обласній раді ніби більшість була опозиційна. Попри це, деякі рішення були дуже "цікавими" з економічної точки зору, що виникали здогади, що там далеко не політика була основною складовою.

Що думаєте про нового голову Львівської ОДА Віктора Шемчука?

Тут просто слід почекати, дати йому час, аби він себе проявив. Загалом я знаю Шемчука як людину врівноважену і неконфліктну і налаштовану на співпрацю. І, якщо не буде певних неадекватних вибриків, то, гадаю, в обласній раді збережеться баланс сил. Тобто буде погано, якщо губернатор намагатиметься робити під себе більшість, це – неможливо.

Однак так само буде погано, якщо ВО "Свобода" разом із Фронтом змін вибудовуватимуть якусь квазіопозиційну лінію щодо губернатора. Наразі передумов до цього нема. Все ж таки, на посаду губернатора не посадили одіозну фігуру – молодшого Медведчука чи Сала, до прикладу.

Посадили чоловіка родом з Тернополя, який певний час був в "Народній самообороні", можливо, не дуже публічною персоною. Тобто, ще слід придивитись до того, яку лінію новий очільник ОДА вестиме. Однак думаю, що такого конфлікту, як між свободівською більшістю і мером Львова, не буде.