Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.
Основною подією минулого тижня став удар США по трьох ядерних об'єктах в Ірані, що, звісно, істотно вплине на ситуацію в російсько-українській війні. З'явились перші заяви Трампа про успішне ураження ядерних об'єктів і заяви Ірану та Росії про те, що об’єктам не завдали істотної шкоди.
Знаючи звичку Трампа оголошувати все, що він робить чудовим і успішним, а також постійну брехню Ірану та Росії, особливо зважати на ці заяви не можна, оскільки минуло замало часу, щоб взагалі щось можна було оцінити. Тим більше є повідомлення про те, що радіоактивний фон у районі атакованих об'єктів не підвищився, що повинно було б статися у випадку успіху.
А зважаючи на здатність Трампа провалювати все, за що він береться, ситуація може виглядати не настільки райдужною, особливо, якщо Ірану вдалося вивезти збагачений до бойового застосування уран перед цією атакою, що дуже імовірно.
Слова Трампа про те, що тепер відкрився шлях до мирних переговорів, видаються взагалі сміховинними та свідчать про повне нерозуміння американцями менталітету інших країн, особливо релігійних фанатиків. Досвід воєн в Іраку та Афганістані нічого не навчив США. Американська армія чудово виграє різні битви, проте американські політики постійно програють війни, принаймні після другої світової.
І надії на зміну режиму в Ірані після цих ударів видаються взагалі нереалістичними. Конфлікт може перерости у дуже затяжний, що вкрай не вигідно Україні, бо це ще більше перемикне увагу світу на Близький Схід, і зростуть ціни на нафту, що дасть Росії додаткові можливості для ведення війни.
Окрім того, у нас виникне проблема з ракетами для ППО, оскільки тепер вони підуть зі США на Близький Схід для захисту від обстрілів американських баз, що вже практично сталося з відомими 20000 тисячами. Про додаткові зенітні системи з огляду на ці події й говорити нічого.
Залишається єдина надія на IRIS-T, які нам німці справно постачають і норвезько-американські NASAMS. Тому, звичайно, якщо в контексті боротьби добра зі злом у віддаленій перспективі удар по Ірану, який став нашим ворогом є явищем позитивним, то щодо нашої війни тут значно більше негативних факторів, тим більше, що зараз ніхто не може знати куди розвернуться події та до чого вони приведуть.
Увесь цей тиждень Україна відбивала масовані комбіновані повітряні атаки росіян, де основним ударним елементом були шахеди, хоча і з крилатими та балістичними ракетами теж непогано давали собі раду. Ефективність роботи ППО складала щонайменше 82%, а часом доходила до 95%.
Винятком є населені пункти, які мало захищені від повітряних ударів, там процент уражень дещо нижчий. Втім жодна ППО у світі не дає 100% гарантії, особливо у випадку масованих ударів. Деякі ракети та дрони пролітають й завдають шкоди та приводять до жертв серед мирного населення.
Не можна також оминути виступ Путіна на петербурзькому економічному форумі, де він вже відверто заявив, що українці та росіяни це один народ і, відповідно, вся Україна – наша. І, звичайно, про те, що російська територія починається там, де стоїть нога російського солдата тощо.
Заява Пєскова про те, що для чого нам припинення вогню, коли ми наступаємо. Звісно, що про ціну наступу та його результати жодного слова. Отже, маски остаточно скинуто і ні про ніякий захист російськомовних та "бамбілі бамабас" вже не йдеться.
Сказано прозоро – ми вас хочемо окупувати, частину вбити, частину вивезти, а частину колонізувати та відправити завойовувати наступні території. Відповідно, нам не залишається нічого іншого, як продовжувати захищатися, оскільки іншого виходу нема.
Тим більше, що на фронті ситуація зовсім небезнадійна і попри постійні істерики доморощених експертів особливих успіхів противник не має. Економічна ж ситуація в Росії, навіть без огляду на ріст ціни на нафту далеко не райдужна попри всю браваду Путіна.
Європа навряд чи захоче входити у близькосхідний конфлікт, а продовжуватиме збільшувати допомогу Україні, оскільки, видається, вже усвідомила ступінь майбутньої загрози. А США, як не прикро, навряд, чи будуть допомагати, оскільки знову встрягли у воєнний конфлікт, а чим це закінчиться для них і особисто для миротворця Трампа, ніхто не знає.
До речі, у п'ятницю Пакистан висунув кандидатуру Трампа на Нобелівську премію миру, а в неділю верховний муфтій цієї ж країни засудив дії американського президента. Комічно, як би не було так тривожно. Біда коли влада в потужних країнах знаходиться у неврівноважених, самозакоханих людей, які нездатні тверезо оцінити ситуацію та наслідки своїх дій. А таких країн ми маємо вже дві з величезним ядерним потенціалом кожна.