Персиковий візит у сади "Ґрін Ґардену".
Персик зазвичай вважають південним фруктом і, як правило, у більшості він асоціюється з морем та відпочинком.
У магазини та ринки Львова персики традиційно постачають з Закарпаття, Одеси або ж експортується з південних країн Європи, починаючи з Молдови та Угорщини.
Однак вже понад п'ять років персик в промислових об'ємах вирощується в фермерських господарствах Львівської області.
Це стало можливим завдяки кліматичним змінам та селекціонуванню сортів, придатних для вирощування в поміркованих широтах.
Варіанти побували в фермерському господарстві "Ґрін Ґарден", що за сорок кілометрів від Львова в селі Новосілки Буського району, де на понад п'яти гектарах землі висадили шість сортів персиків.
Фермер Олег Рудницький разом зі своїми садоводами планує збирати 125 тонн персиків в рік, наразі ж цього року очікує урожай п'ятнадцять тонн.
Олега Рудницького львівські журналісти знають вже давно, адже в 2012 році він обіймав посаду заступника голови Львівської ОДА.
Садівництвом Рудницький зацікавився ще перед тим, в 2010 році вийшовши на пенсію зі служби в правоохоронних органах Львівщини.
Поки його електромобіль Ніссан біжить трасою Львів-Київ, ведемо розмову про те, чи складно сьогодні займатись садівництвом і взагалі фермерством в Україні.
Олег Рудницький не приховує, що садівництво для нього – давнішня мрія, до реалізації якої він ставиться як до серйозного бізнесу, але поки що це більше нагадує дуже дороге і примхливе хобі.
На реалізацію цієї мрії він сьогодні вкладає майже всі прибутки, які отримує від інших видів своєї бізнесової діяльності.
А от щодо заробітків, то на папері їх спрогнозувати можна, проте в сільському господарстві ніколи немає впевненості в тому, що ці прогнози справдяться, оскільки це бізнес з дуже високими ризиками.
Фермерському господарству "Ґрін Ґарден" чотири роки. Ще майже рік в Олега Рудницького пішло на те, щоб знайти і отримати землю під сад.
"Це, можливо, одна з основних причин, яка сьогодні гальмує розвиток садівництва і фермерства в Україні – немає вільної землі. А якщо вона є, то треба пройти всі круги пекла, щоб її отримати", – стверджує він.
На розпайованій землі в Україні господарюють великі агрохолдинги. Вони обробляють до дев'яносто відсотків землі, придатної для ведення сільського господарства. І лише десять відсотків припадає на фермерські господарства, яких в Україні є близько 100 тисяч.
"Коли ми почали цікавитись вільною землею, оглянули декілька земельних ділянок в Буському і Кам'янка-Бузькому районах. Ми спеціально шукали так звані землі запасу, тобто державної власності, щоб взяти в оренду на 49 років. Бо зараз знайти вільні людські паї практично не можливо, їх розібрали агрохолдинги. Вони використовують високопродуктивну техніку і це добре, але робочих місць створюють обмаль.
Все, що заробляють іноземні агрохолдинги, не залишають в Україні, адже всю продукцію реалізовують з мінімальною націнкою офшорним компаніям, щоб податок на прибуток був мінімальний, а вже з офшору продають по ринковій ціні. Тобто весь прибуток залишається закордоном", – пояснює фермер.
Натомість держава сьогодні практично припинила підтримку фермерських господарств.
"З 2005 року в Україні діяла державна Програма підтримки садівництва, хмелярства і виноробства, яка передбачала відшкодування певних видатків на започаткування фермерського господарства. Коли в 2012 році, отримавши землю, ми готували бізнес-план, то орієнтувались саме на неї.
Відповідно, всі затрати офіційно декларували, пройшли перевірки КРУ, СБУ, міліції. Але так і не отримали відшкодування. Підписаний акт звірки з відшкодування на суму близько мільйона гривень й до сьогодні лежить в казначействі. От і вся підтримка", – без особливого суму в голосі зазначає Олег Рудницький, мов би насправді він ніколи й не вірив, що ці гроші йому повернуться.
Бо, здається, вже звик до того, що в бізнесі не можна розраховувати ні на кого, окрім себе.
Тим часом на узбіччі з'являється вказівник Новосілки, ми повертаємо з траси праворуч і відразу потрапляємо на стареньку та розбиту бічну дорогу.
Різко змінюється пейзаж: з більш-менш окультуреного на дике запустіння.
"Це сади державного підприємства "Львівське". Вони хворіють на рак, – пояснює Олег Рудницький. – Я неодноразово звертався до профільного міністерства і в Академію аграрних наук з пропозицією передати їх в управління фермерам. Поки не буде приватного власника, толку не буде.
Бо колись відоме на всю область державне підприємство сьогодні все в боргах, занедбане і нікому нема до нього справи. Відчуття, що хтось спеціально заганяє його в борги, щоб потім за безцінь приватизувати землю. А в мене болить душа за цю землю, бо звідси родом моя мама і в дитинстві тут минало моє літо".
За одним із поворотів дорога йде вгору, і вже на обрії відкривається зовсім інша картина: за металевою огорожею – симетричні ряди молодих плодових дерев, яким не було кінця. Ми добрались до "Ґрін Ґарден".
"На оформлення цієї ділянки під створення фермерського господарства пішло приблизно рік часу. З огляду на таку марудну процедуру агрохолдинги в це не бавляться, а орендують людські земельні паї. Ми ж пройшли всі коридори влади і підписали угоду оренди з Буською райрадою. Платимо три відсотки від нормативно-грошової оцінки в якості орендної плати.
Сума відносно невелика. Але треба розуміти, що всі ці роки ми лише вкладаємо і не маємо прибутків. Невеличкий врожай маємо лише з минулого року. Наступного року плануємо вийти на потужність, яка передбачена бізнес-планом", – пояснює Олег.
При в'їзді в сад – новозбудований корпус фруктосховища, пофарбований в кольори українського прапора.
Це – предмет особливої гордості Олега Рудницького. І тому, перш, ніж зануритись в сад, він проводить для нас екскурсію фруктосховищем.
"Коли ми садили сад, були свідомі, що врожай важливо не тільки виростити та зібрати, але й зберегти. В Україні катастрофічно не вистарчає сховищ як для овочів, так і для фруктів.
Ті, що є, переважно застарілі або це просто складські приміщення, без дотримання технологій адаптовані під камери для зберігання фруктів.
Ми ж вивчили досвід польських фермерів і вирішили збудувати "з нуля" сучасне фруктосховище за всіма нормами, розраховане на максимальну врожайність нашого саду.
Під моїм керівництвом спроектували і за рік збудували фруктосховище на дві тисячі тонн. Одразу ж ми передбачили в ньому місце для цеху сортування яблук.
Наше фруктосховище оснащене сучасним холодильним обладнанням – вакуумними камерами, які дозволяють зберігати яблука до десяти місяців. У камері яблуко не лише охолоджується, а засинає і у ньому не відбувається жодних біологічних процесів навіть якщо воно десь легенько притиснене.
Всього в нас п'ятнадцять таких камер, кожна розрахована на 132 тонни. В серпні чекаємо постачальника сортувальної лінії з Польщі, буде встановлена до листопада, продуктивність її чотири тонни на годину.
Це обов'язково, бо торгівельні мережі хочуть сортоване і гарно упаковане яблуко", – пояснює Олег Рудницький.
У фруктосховищі прохолодно, тому ми охоче оглядаємо його і навіть забираємось під дах, де встановлене двигуни холодильних установ і стенд для контролю за ними.
Нещодавно Рудницький проклав оптиковолокно до саду, і тепер не лише встановлено камери для відеоспостереження (охорона), але й можна дистанційно керувати режимами в холодильних установках з будь-якого куточку світу.
У цей момент до нас долучається пан Олексій – директор фермерського господарства. Він останні роки практично живе в саду, адже ця робота не знає вихідних. І ми нарешті вступаємо в сам сад.
Сад "Ґрін Ґарден" розташований на пагорбах площею 38 га, з яких під яблуками 26,6 га, персиком – 5,1 га, на іншій площі висаджені вишня, черешня, слива і грушка.
Частина дерев – карликові, на підщепі, тобто штучному поливі. Вони висаджені вздовж бетонних білих підпор.
"Карликове дерево дуже щільно висаджується, в нього невелика коренева система, але врожайність велика, воно потребує підживлення і поливу", – пояснює садівник.
"Завтра почнемо штучно поливати грушку, щоб вона не мала в м’якоті камінців", – зауважує пан Олексій. – Вони утворюються, якщо є різкі перепади погоди. От ми на випередження і почнемо підливати, щоб прогнозований великий дощ і похолодання не спричинив таких різких змін".
Але ми їхали не за грушкою, нас передусім цікавили персики. Занурившись трохи в сад ми таки побачили ряди персикових дерев, всипані червоними і жовтими кульками. Щокроку до них усе відчутнішим ставав дивний аромат оксамитових плодів.
"Три роки тому ми засадили персиками 1,9 га, якраз ці дерева вродили, решта – досадили минулого року. Це сорти, адаптовані до нашого клімату. Першим дозріває Хармоні, ми його зірвали ще в середині липня.
Потім настає час Вулкана та Редхейвена. Вчора його вперше збирали. Наступного року в нас буде вже сім сортів персиків, зокрема, й Мостиський надранній, виведений відомим селекціонером Любомиром Стельмащуком.
Пан Олексій підводить нас ще до одного дерева, шурхотить в його листі руками, відводить одну гілку і показує нам справжє чудо – плаский інжирний персик, який був цього року прищеплений Любомиром Стельмащуком.
Але пробувати не дає – персик хоч і був вже на колір яскравим, але лише дозрівав.
Персики у "Ґрін Ґарден" зривають лише тоді, коли вони повністю дозрівають. Саме тому ми не могли не поцікавитися: як саме вловити цей момент.
"А ви візьміть персик в долоню. Якщо він буде м'який і теплий, значить він зрілий і його можна рвати. Тоді треба долонь трошки відвести, щоб хруснула ніжка, а сам персик залишився в долоні", – пояснює Олексій.
Насолодившись красою персикового саду і навчивсь збирати персики, ми перейшли до дегустації плодів: сік тік і тому солодко стало всюди, але більше двох-трьох персиків ніхто не з'їв.
Проте переконались, що сповнений повітря, легкий Редхейвен суттєво за смаковими якостями відрізняється від щільного й тугого Вулкана.
Останній сорт, до речі, йде на консервацію, адже саме в ньому кісточка легко відділяється від м’якоті.
І вже попоївши перейшли до розпитування про інші деталі функціонування саду.
Ми на власні очі побачили, як Олег їв персики, зірвані з дерева, тобто не миючи їх. А тому запитали наскільки це безпечно, адже в таких садах обов'язково використовують хімічні речовини для боротьби зі шкідниками.
"Так, ми обов'язково використовуємо захист від шкідників і від різних хвороб, як бактеріальних, так і вірусних. Це робиться з допомогою сертифікованих препаратів, які є безпечними для вживання.
Це є ціла наука і в саду є спеціаліст, який цим займається. Ще восени починається сезон підготовки до наступного врожаю. Робота нон-стоп цілий рік. Зібрали і почали підготовку до нового врожаю. Ми вносимо органіку в землю.
Після того ми вносимо різні препарати в ґрунт і на дерево від шкідників, наприклад, від личинок хрущів. Персики останній раз оброблені днів десять назад, для того, щоб шкідники не завадили їхньому дозріванню і вони не опадали. Однак всі ці препарати не впливають і не шкодять людині.
Вони дуже дорогі. Система захисту в рік обходиться приблизно в тисячу доларів на один гектар. Якщо ми не будемо цього робити, то я не зберу врожай, фрукти не будуть красивими та великими", – запевняє нас Олег.
Красивий – не тотожний смачному, – не здаємося ми.
"Готовий з вами сперечатись і переконати протягом цього сезону, що наші фрукти і красиві, і смачні. Це упередження, що смачними можуть бути лише домашні фрукти, з хробачками.
У нас – фрукти смачні, ідеальні, великих розмірів, хоча й без хробаків. Тому що вони дозрівають повністю на деревах.
У чому наша перевага над персиками, які привозять з Одеси чи Іспанії? Ми не зриваємо нестиглі фрукти, ми чекаємо до останнього, коли він дозріває, рвемо і реалізовуємо.
Закордоном персик зривають зеленими, перед тим обробляють препаратами, назви яких я навіть не знаю, бо не користуюсь ними, і поки вони їх транспортують сім-вісім діб, вони тверді і не псуються, дозрівають вони вже потім, але смак втрачається.
Я ж чекаю поки повністю дозріють, ловлю один-два дні, і ми їх зриваємо повністю зрілими".
Ми повірили Олегові, й самі скоштували ідеально красивий та смачний персик прямо з дерева.
До слова, не лише персики, але й всі інші фрукти в "Ґрін Ґарден" є так званої товарної групи, тобто йдуть до столу, а не на переробку.
Загалом в саду працює сорок працівників (одна людина на гектар), зарплати невисокі, в середньому 150 грн. в день.
Капіталовкладення лише на закладку саду склали десять тисяч умовних одиниць на один гектар. Цього року планують зібрати дванадцять тонн персиків, наступного – двадцять тонн.
Максимальна продуктивність персикових дерев – приблизно 125 тонн. Фруктосховище дає можливість не поспішати з реалізацією, а дочекатись найбільш вигідної цінової пропозиції на ринку.
Втім, кілограм персиків у Львові того дня, коли ми відвідували сад, коштував двадцять п'ять гривень.
Не треба буди великим математиком, щоб зрозуміти, що Олегу Рудницькому за найбільш сприятливих умова потрібно ще не один рік на те, щоб повернути вкладене в сад.
"Вклали дуже багато. Я свідомо на це йшов, тому що я розумію, що за виробництвом продуктів харчуванні і подальшою їхньою переробкою майбутнє", – спокійно констатує він. І продовжує. – Єдине чого я не можу зрозуміти, чому вітчизняних фермерів не підтримує держава.
Коли мова йде про інвестиції, всі чомусь думають, що треба обов'язково іноземців залучати. Чому влада не розуміє, що іноземець весь свій прибуток забере, виведе з країни, в той час як ми свої гроші залишаємо тут і створюємо нові робочі місця?"
У нас не було відповіді на це питання, а Олег Рудницький і не чекав на неї.
Минулого року він ще добрав землі і посадив десертні сорти смородини та малини, з яких роблять морозиво та соки. Збирати врожай ягід буде комбайном.