Той, хто живе у скляному будинку, не має права кидати каміння

Недавно в інтернеті з’явилися «Течки Уралова», які містять  матеріали приватного листування політтехнолога Семена Уралова. 

Насправді цей матеріал цікавий насамперед для тих, хто має певну дотичність до проблеми, інакше кажучи, тим, хто особисто знайомий з людьми, про яких йдеться у листуванні Уралова або якимось чином причетний до т. зв. «політичних технологій» і, знову ж таки, сподівається знайти знайомі прізвища та побоюється виявити записи про власну особу.

Звичайно, після того, як Джуліан Ассандж оприлюднив на сайті Wikileaks таємниці Пентагона, кожна подібна акція сприймається як окремий випадок загального тренду, започаткованого справою Wikileaks, не випадково невідомі добродії і сайт для оприлюднення переписки цього чи то українського, чи то російського політтехнолога назвали uralovleaks. Однак насправді, якщо розмірковувати про роль Wikileaks, доведеться визнати, що насправді ця роль не така вже й значна, ми вже давно живемо у світі, в якому таємниць не існує.

Люди, які хоча б інколи читають газети, в оприлюдненій на порталі Wikileaks інформації не знайшли нічого нового. З документів можна зробити висновки, що порушувалися права: афганських та іракських мирних жителів, про некомпетентність місцевих чиновників та поліцейських, про наявність закулісних домовленостей політиків. А що з цього було раніше невідоме широкому загалу? Всі про все знали, все опубліковане у сотні газет, телепередач, сайтів, блогів і т. д. Отож новиною могли вважатися хіба що деякі подробиці, що мають значення тільки для конкретних осіб.

Так само і у випадку з «Течками Уралова». Невже є у цій країні особа, яка би сумнівалася у кримінальних схильностях абсолютної більшості політиків та обслуговуючого їх персоналу. Навряд чи знайдуться настільки наївні оптимісти.. Слова «політик» і «негідник» стали у нас синонімами вже не від вчорашнього дня.

Випадки, як з Wikileaks чи «Течками Уралова» вчать тільки одного: ми всі живемо у скляних будинках. А той, хто живе у скляному будинку, не має права кидати каміння.

Перш, ніж звинуватити іншого у співпраці з владою, роботі на олігарха, незаконному збагаченні та інших неприглядних речах, варто двічі подумати, а потому добре почистити не лише власну електронну пошту, але й Світове павутиння загалом.

Коротше, людина, яка йде у публічну діяльність має жити так, щоб, як колись казали, «було не соромно продати власного сімейного папугу найголовнішій міській пліткарці».