Йорданські іконки львівських політиків щороку дарують нові дивовижі.
Водохреще на фотографіях львівських політиків періодично привідкриває спраглим масами якісь нові нюанси земного життя цих персонажів.
Якщо оминати Парасюка (який стрибає у воду, наче у кліпі зі студентської вечірки), суперечки про батьківські традиції, ледь не поголовно однакові труси чи набубнявілі сосочки, то цьогоріч на водосвятному іконостасику Галичини можна помітити нових героїв. Наприклад, голих львівських укропівців, які так натхненно накриваються держаними прапорами після ополонки, ніби щойно виграли Лігу Чемпіонів у тілі Толіка Тимощука.
Але дивитися там особливо немає на що і тому відразу треба переходити до життєпису свободівця Руслана Кошулинського. Його сватають у першого націоналістичного Президента України, а сама Ірина Фаріон порівнює його з Ісусом Христом та Його апостолами.
Перша оголеність Кошулинського перед львівським нарідом у Тернополі також чомусь не виходить у широкий світ з місцевих загумінків і більше нагадує продовження його президентської реклами, власне, її бекстейджів (навіть з прогресивним гомоеротичним підтекстом).
А от релігійна тематика в образі міського голови Львова Андрія Садового вже давно балансує десь в районі пародії. Побожний шлейф Садового деколи дозволяє йому навіть стібатися зі своїх опонентів (коронна фраза про сповідь), але таке може трапитися лише у галицьких палестинах. За її межами така схильність Садового богоносця відразу потрапляє у різноманітні казуси. Так, наприклад, вже легендарна промова його дружини Катерини Кіт-Садової про прихід малого Ісусика на з'їзді Самопомочі, попри виразну атмосферу секти у цій партії, цілком зрозуміла будь-якому притомному православному чи греко-католику в контексті Різдва. Але поза цим велемовним контекстом будь-який антихрист по той бік Збруча відразу висмоктуватиме з пальця неврологічні алюзії. Саме це й трапилося зі заявою Кіт-Садової, бо якісь кляті безбожники, які не не знають ані елементарної матчастини хоч якоїсь Катехизми чи Передання, ані сили Божого Слова, відразу все паплюжно перекрутили на свій іродів манір.
Побожну іконку Садового перед президентськими виборами мали б якось рятувати анонімні піарники (схоже, що не зі Львова), але й з ними у міського голови Львова усе котиться у блуд. Останнє фото прес-служби Садового зі святкування Водохреща у Львові, де він стоїть поміж коханих львів'ян (а позаду ще так примостився Москаленко), це вже навіть не пародія, а неприховане глузування з канонічного сюжету Ісуса поміж охочих охреститися в Івана Предтечі. Ще мить і Садовий смиренно мусить вийти на зустріч долі. Предтеча має все зрозуміти та виголосити спіч про масштаби й параметри, а обраний помазанець крокуватиме в небо на зустріч Богоявленню.
Юзання релігійних сюжетів заради глуму не можна назвати новиною чи дивиною поміж фейбучного покоління агресивних невігласів, оскільки лише інколи дивовижні метаморфози з допотопними персонажами можна назвати смішними навіть у Charlie Hebdo (а це головний параметр такого постмодернізму). Та щось подібне, отаке хапання Бога за бороду, у воцерковленого Садового може вилізти йому зовсім не тим боком. Але поки що у нього все прогнозовано на декілька місяців уперед в греко-католицькому календарі і тому після прольоту на президентських виборах, десь за місяць до Великодня, варто очікувати від піарників Садового й пасхальних мотивів у його іміджевій парсуні. З березовим хрестом у руках його вже бачили, а Томос йому не світить. То може в його оточені щось нарешті вигадають про Патмос?