Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.
Так називався надзвичайно популярний колись американський фільм. Це в контексті останніх подій навколо України. А ще є вислів: "Якщо Бог когось хоче покарати, то забирає розум". Це вже щодо звинувачень Петра Порошенка, сьогоднішніх подій в аеропорту та й всіх, що передували за минулі два роки.
Не будемо говорити про абсурдність звинувачень у державній зраді, це щось надто перегукується зі звинуваченнями Рифмайстера в убивстві Павла Шеремета. Скажемо про інше. Уявіть собі, що до вас у хату вламується озброєний бандит, а ви на той момент затіяли сварку з дружиною, влаштувавши їй сцену ревнощів. Бандюга вже лупить сокирою у двері, а у вас на умі одне: "Де ти вчора ввечері була?" та лемент чути на всю вулицю. А сусіди думають про те, чи викликати поліцію чи ні.
Адже в здоровому глузді люди спочатку відбиваються від нападника, а потім уже з'ясовують хто, що де та коли. Проте зі співчуття сусіди гонять нападника, але коли така картина повторюється декілька раз, то взагалі крутять пальцем біля скроні та перестають спілкуватися, тому що з тих ненормальних візьмеш.
Ось так і у нас. Стотисячна армія на кордоні, міжнародна криза довколо України, і саме зараз треба влаштовувати оці шоу та розколювати суспільство. Чи не досить вже порохоботів та зелебобіків? Невже в ОПУ ніхто не здатний прорахувати наслідки своїх дій на декілька кроків вперед? Чи ніхто не сміє сказати найвеличнішому, що з цього роя не вийде нічого, а результат буде протилежним очікуваному. Що затримувати автобуси під надуманими причинами – це взагалі маразм, такого навіть не робили комуністи на початку 90-х. До цього додумався лише Янукович.
Проте якщо вся челядь зосереджена на: "Чєво ізволітє?", то здається, що все можна, якщо дуже хочеться. Навіть у Верховну Раду не пускати народного депутата, як нещодавно сказав Арахамчик. Взагалі цей чоловік – це знахідка для дискредитації зеленої команди з точки зору його бздур.
Але ми знову відвернулися. Адже коли про переслідування опозиції заговорили в ЄС і США, а там дуже чутливі до таких речей, то слід уже серйозно задуматися про свої дії, що правда коли є чим думати. У в наш час, коли на роялі граємо не руками, а зрозуміло яким органом, то може ним же й думаємо, а він, як відомо, не може постійно бути в тонусі. Тому що коли відкрили кримінальну справу проти Байдена за розмову з Порошенком, то вже тоді закралася думка про знаходження мізків.
Тут зауважу, що під час продовження такої лінії особливо ймовірними будуть неприємні наслідки. Пам'ятаєте, як колись із Кучмою ніхто зі світових лідерів не хотів вітатися, а на засіданні ОБСЄ навіть змінили офіційну мову на французьку, щоб табличка з назвою Ukraine не була поруч з USA, а біля Uganda, і тодішньому американському президенту не довелося сидіти поряд і, відповідно, вітатися з Кучмою. І це водночас з тим, що Леонід Данилович проти американських президентів кримінальних справ не санкціонував. Коли це сталося тоді, то було неприємно за державу, але була відсутня загроза зовні.
А зараз? Що загорілося? Відбийтеся спочатку від навали, а потім уже все інше. Чи дуже хочеться стати чужими в цивілізованому світі, а на запитання: "Чому ми не в НАТО?" отримати відповідь – тому!
Найнеприємніше те, що для протидії зелено-антимайданному реваншу залишається єдиний засіб – вулиця. Тому що на будь-які аргументи та заклики до здорового глузду немає жодної реакції, а вулиця завжди була вирішальним фактором в українській політиці. Звичайно, що вулиця завжди буде контролюватися опозицією, оскільки зелені прямого спілкування з народом бояться, як чорт ладану. Ви собі уявляєте нашого першого, який виступає на мітингу без папірця та телесуфлера? Особливо якщо взяти до уваги той факт, що елементарне новорічне вітання знімалося три дні.
Проте вулиця може бути надзвичайно небезпечною, оскільки виникає ефект провокацій чи корисних ідіотів. Пам'ятаєте, як уже після Євромайдану один персонаж бігав і бив вікна у відділеннях Сбербанку, інший проривав кордон з Польщею, ще один нападав начебто для блокади на блокпости на Донеччині. Вуличні акції, зважаючи на ситуацію за поребриком, стають дуже небезпечними, проте ризикну припустити, що вони частішатимуть. Особливо зважаючи те, що зараз буде спроба змінити виборчу систему на мажоритарну та ввести електронне голосування. Як може виглядати таке голосування недавно показала Росія, яка поклала чимало сайтів в Україні, зокрема, і Міноборони та славетну Дію.
Адже хто писатиме програмне забезпечення зрозуміло, як і те, що там будуть точки входу для посвячених також нема сумніву. Різницю в результаті між екзит-полами та діджиталізованими виборами можна буде просто пояснити. Домовляєтеся за великі гроші з однією соціологічною фірмою, яка малює результат, що заведуть в систему, а всіх інших традиційно оголошуєте продажними та купленими Порошенком.
А спостерігачі? Ну спостерігайте, як виборці підходять до клавіатури для введення даних. Які проблеми? Не сумніваймося, що такий алгоритм уже вимальовується в головах стратегів з офісу. Скажете неможливо, це занадто примітивно.
А те що відбувається зараз можливо? А заявити про введення продуктових карточок вперше з Другої світової можливо? Люди у здоровому глузді? Отож-бо. Чи важко згадати, що відбувалося після спроб фальсифікацій у 2004 році, а що після силових дій у 2013-му? Мабуть, що ні. Але якщо людьми у владі, а багато з яких належали до Антимайдану, керують лише емоції та власні его, то сценарій "Янукович 3.0" стає надзвичайно ймовірним. Не варто забувати й про агентів впливу, звичайно.
Ось тоді й настає час "Ч" для Росії. Для чого розпочинати війну зараз, нести величезні жертви, коли менш ніж через два роки, в розпал можливої кризи, яку викличуть спробами фальсифікацій після наступних парламентських виборів, можна буде сказати: "Ну що, Джо, чи я тобі не казав, що вони там всі ку-ку. Failed state по-вашому. Може таки домовимося? А німців я беру на себе, Газпром і Роснефть не збідніють".
І хто знає, як тоді повернуться справи. Сценарій, можливо, трохи апокаліптичний, але резони в ньому дедалі більшає. Чи буде так, чи зуміємо вкотре пройти лезом ножа залежати від нас, народу, який вже обирав собі в керманичі то зека, то гумориста. Ох і веселуха буде, як казав незабутній Андрій Богдан.
До речі, нещодавно слуга Шевченко, той який їздив до Лукашенка, вже сказав, що у випадку заворушень наш президент може звернутися за допомогою до ОДКБ за прикладом Казахстану. І що найцікавіше цю заяву ніхто з влади так і не дезавуював. Цікаво правда. Це провокація, чи намір?