Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.
Так називався колись американський фільм, проте тоді ніхто не думав, що такою може бути американська політика.
Минуло два тижні від вікопомної зустрічі в овальному кабінеті, яку вже назвали зустріччю людини без костюма з костюмами без людей. Влучна характеристика, особливо якщо поглянути на гидливо-байдужий вигляд Трампа, коли президент України показував йому фотографії українських полонених.
З того часу сказали мільйони слів, посипали центнери попелу на голови та зробили тисячі прогнозів. Та що ми маємо нині?
Якщо відкинути емоції, то ситуація є такою. У Вашингтоні зараз при владі дуже релігійні люди, які водночас не розуміють понять гуманітарної сфери та гуманізму взагалі. Ліквідація невеликої групи з пошуку викрадених українських дітей – яскравий тому приклад. Один з багатьох. А знищення медійних проєктів Голос Америки та Свобода і, особливо, групи стратегічного прогнозування в Пентагоні говорить про IQ команди взагалі. Ймовірно своїми діями щодо України США переслідували наступне.
1. Заборона постачання зброї в Україну. Мета – спричинити проблеми на фронті, і найголовніше, зробити українські міста беззахисними. Не секрет, що основа нинішньої ППО України – це ракети до комплексів NASAMS, HAWK, SIDEWINDER для F-16 та у модифікованому вигляді для наших БУКів. Однак найголовніше це – PATRIOT – захист від балістичних ракет. Залишаються німецькі IRIS-T та італо-французькі SAMP-T, яких явно недостатньо.
Знаючи, що росіяни завдають ракетні удари по містах, особливо по Києву та елегантно позбавивши Україну захисту від балістики можна було б в результаті продемонструвати твердження Трампа про те, що "все в руїнах, їхні церкви зруйновані, куполи розбиті, їм нема виходу…" Великі жертви, населення в паніці скидає владу і готове до здачі, а Я – великий Донні зупинив війну і врятував життя українців
2. Зупинка обміну розвідданими мала на меті заблокувати болючі дронові удари вглиб Росії, та допомогти Путіну економічно. Недарма ж Трамп казав: "Україна може стати Росією без нашої допомоги, а може і з нашою. А може і не стати".
Можливо так могло б й статися, проте якщо вписати українську ситуацію у ширший контекст, то наразі для Вашингтона все виглядає так.
Митні наїзди Трампа на Канаду, Мексику, Гренландію, Китай та ЄС отримали адекватну відсіч такими ж митами, що зустріло злісне здивування – а нас то за що? Погрози Ірану ударами щодо його ядерної програми не привели до успіху. Україну вже три роки обстрілюють десятками тисяч ракет і дронів. І що? Намагання вплинути через Путіна викликало насмішку від аятол, які добре розуміють, що авіаударами багато не досягнеш, а наземну операцію ніхто розпочинати не буде.
Хусити на удари США двічі відповіли ударами по американській ескадрі. Викручування рук Ізраїлю привело до фактичного відродження ХАМАСу та легітимізацію його завдяки сепаратним переговорам щодо заручників.
Після скандалу практично всі європейські країни публічно підтримали президента України (не Зеленського конкретно, а президента України) та пообіцяли військову підтримку. Це стало неприємним сюрпризом для США, особливо на тлі висловів Китаю. Обіцянки Європою військової підтримки показали, що повністю заблокувати постачання зброї та підіграти Путіну для розгрому України не вийде.
Дальні дронові удари по території Росії показали, що блокування обміну розвідданими також не приводять до паралічу. Очевидно, тому і не вимкнули Старлінк, оскільки стало зрозуміло, що і це не приведе до колапсу ЗСУ, а політичний сморід пішов дуже нехороший. Тому цю ідею терміново згорнули.
До цього додався подвійний програш щодо резолюції ООН, де США намагалися нівелювати поняття агресора. Україна повітряні удари та фронт тримала, і удари вглиб Росії наносила. Успіхів явно не видно на жодному напрямку. Довелося відкотити ситуацію назад, припинити клінч і почати офіційні переговори з Україною, попри всі попередні заяви Трампа, Маска та інших персонажів.
А початковий пасаж в спільній заяві делегацій про те, що українські воїни мужньо захищають свою землю є неявним визнанням того що війну розпочала Росія, про що так бояться сказати всі сучасні республіканці.
Після всіх перипетій та нервів ситуація з Україною повернулася на круги своя з кращим результатом (поки що). США усвідомили, що розв'язати щось без України буде неможливо і нарешті приступили до офіційних переговорів. До цього вважалося, що про все можна домовитися з Росією, а Україні в цьому процесі брати участь не обов'язково. Про це говорив і Трамп, і значно відвертіше деякі республіканці.
Згода України на припинення вогню виявилася безпрограшною та не залишала виходу, як скасувати незаконне припинення постачання зброї та розвідданих. Той факт, що Віткофф чекав Путіна певний час, розмови Трампа про обережний оптимізм і, найголовніше, перенесення розмови з Путіним з п'ятниці на вівторок приводить до думки про негаразди ідеї з перемир'ям і терміновим оголошенням чергової перемоги Трампа.
Певною надією залишається подвійний агент Орбан, який за всяку ціну старається заблокувати військову допомогу від ЄС, а брехня Путіна-Трампа про оточення тисяч українських військ на Курщині є бажанням зберегти добру міну при поганій грі.
І наостанок. Твердження про те, що Трамп наклав санкції на російські банки після зустрічі Віткоффа з Путіним не зовсім коректне. Частина санкцій, які мали наступити для російських банків 14 березня наклав, ще Байден, а Трамп це рішення просто не скасовував. Дата є просто збігом з візитом Віткоффа в Москву.
Всі рішення щодо зброї та санкцій ухвалила минула адміністрація та минуле скликання Конгресу. Трамп наразі у цьому контексті крім розмов не зробив нічого, щоб потривожити Росію та Путіна, що не дивно для костюма без людини. Окрім того, що США вийшли з міжнародної комісії з розслідування злочинів Росії в Україні.