Це могло бути лише чудо. Тільки чудо могло так змилоститися над душею грішника. І це чудо називається Ударом. І є цей Удар у Кличка. І Кличко є його Ударом.
Ударівці змилосердились над блудною душею Ярослава Дубневича. Ударами прийняли його у свої ще теплі обійми. Осаннами врятували грішну душу від тенет пекла. Виявили ласку до того, чия тушка ще так нещодавно знаходилась за мить, за крок, за подих від пащі кровожерливих регіоналів.
Сльозами покаяння пом'якшили його породу. І у цей святий для кожної комашки день ввели Дубневича у свій фракційний Храм. Ввели того Дубневича, який з власних глибин волав про допомогу усю мажоритарну кампанію. І там, де Господь мовчить роками, життями, століттями, до Дубневича озвались, почули та відповіли.
Ударівці, наче різдвяні ангелики, підхопили Дубневича і оминули над його головою оту стратегічну містерію осягнення глибин безмежної любові не через смирення, а через піздюліну.
Її не оминули Адам і Єва. Її не оминув Мойсей. Її не оминули пророки Осія та Йона. Сам апостол Павло відчув на собі її стратегічні удари.
І цьому логічному ланцюжку Ярослав Дубневич не мав бути винятком. Але став ним завдяки безмежній любові Удару, який відразу просвітив його, що сірники дітям не забавка. Удар власноручно скасував звіздюліни у житті Дубневича від тушкування з Партією регіонів. Пояснив на власному прикладі. Підставив братерське плече.
А те, що Господь допоміг Дубневичу ось так трохи девіантно – Ударом, то не тому, що Він збочинець якийсь чи просто там небесний діджей. Занадто кучеряві манівці в автобіографії Дубневича. Грішника і олігарха. Трьох "Богородиць Діво" та одного отченашу тут буде замало.
Гінка презентує ударника фракційного праці Ярослава Дубневича в студії газети "Високий Замок".
Мімікрія Дубневича відразна та миттєва. У кожному реченні Дубневича є момент, де він, за незмінною ударівською фішкою, намагається сконцентрувати у губах усю ту страшну силу воїна Кличкового.
Його перевтілення в ударівця знову і знову вдається до характерного стану губ. Зі страшною силою Дубневич надуває спочатку свої ударівські губи (як у лідера і як у лідера Гінки), потім видуває з них мідь, а згодом почне роздувати срібло та золото.
Дубневич у кожному реченні намагається зробити свої губи ударним дзотом, отим оплотом праведності. Прагне збільшити їх так, щоб було як у партійного лідера. Прагне збільшити площу своєї любові до навколишніх мас.
Дубневич рве на собі вишиванку патріотизму і з милою наївністю дивується тому доконаному факту, що нардепи пруть до парламенту, аби заробляти, заробляти і заробляти. Не так усе відбувається в душі новонаверненого Ударом. Дубневич іде до парламенту, щоб піднімати рідний край з руїни. Дарувати віру, надію та любов. Та матір їх – софію.
Гінка також хоче показати, що він неабияка забіяка. Він має звичку загубитись самооцінкою біля когось авторитетного або авторитарного. І ось тут, відчуваючи, як заходить його сонце в алігаторній тіні Дубневича, він також починає рвати на собі вишиванки. Рватись губами, рватись віями.
Дубневич знову підім'яв його ударні перспективи. Спочатку таким був Добродомов. Гінка відчуває крах амбіцій. Розуміє, що перші стали останніми, а останні першими. І усвідомлює пригріту на молодих грудях зміюку. В западло ось так обламатись на зорі великої політики.
А Дубневич знову і знову підмазується до Кличка. І ось тепер заявами про те, що бачить його майбутнім прем'єром. На гінкове щастя, у наступному реченні Дубневич якось так логопедично заплутується у лебедях, раках і щуках.
Ймовірно, це не була домашня імпровізація, або Дубневич не тим боком зрозумів Ганущина. Ганущин тут – недалекий від правди. Бо присутні вже почули одну, вчасно підготовлену імпровізацію щирості від Дубневича, коли він почав глаголити про те, що під лежачий камінь вода не тече, а на Львівщині той провладний камінь вже настільки поріс мохом, що до нього вже треба взяти добру ломаку. Стіл трясеться від такої домашньої експресії, а провладний камінь, що поріс мохом – це, напевне, Костюк.
Гінка усвідомлює усі наслідки неофіта Дубневича. Кається, напевне, за романтичну короткозорість. Дубневич ордує його милосердну душу. Гінка в утисках, страждає як Йов. Часто дивиться в нікуди мовчки. Для хоробрості рикає левом і рветься у бій. Але більше дріботить його (Дубневича) мат.
Ось знову Дубневич робить усе неможливе, що всі зацінили його шляхетність. Він не біг до Удару раніше лише тому, що не хотів, щоб експресовий бруд Починка на нього (Дубневича) став кінцем Удару.
БЮТ і Удар – однокоріневі для Дубневича слова. Він увійшов до БЮТу зі своїми ватагами і розвалив його львівську філію. Таке майбутнє спалахуйкою може світити і львівському Удару.
А Гінці лишиться лише попівське слово милосердя, з яким Дубневич споглядає тепер усі дитячі закідони Тетяни Чорновол. Баба, що з неї візьмеш?
Більше відео тут
Фото ударної презентації Дубневича тут
Для усіх інших виступає Kendrick Lamar з треком "Bitch Don't Kill My Vibe".