Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня, що минув, в Україні та світі.
На фоні бурхливих подій минулого тижня, пов’язаних з побєдобєсієм у москві, успішними ударами України по російських об’єктах, провалом Трампа в Ірані, майже непоміченим пройшов круглий стіл присвячений міграційним процесам, а точніше проблемі повернення українців після війни з-за кордону, в тому числі і з росії.
Нинішня влада активно розкручує тему необхідності завезення робочої сили з різних країн Південно-східної Азії, Африки та Латинської Америки для компенсації нестачі робочої сили, яка виникла через масовий виїзд українців внаслідок бойових дій. Ця тема мусується давно з застосуванням різного роду лякалок і цифрою, що нам потрібно завозити до 300 тисяч мігрантів щороку, щоб цю недостачу компенсувати. Адже у нас велика держава, стало мало населення, нема кому працювати і піднімати ВВП. Одним словом, інакше не справимося.
Зауважмо, що в той час, коли всі наші сусіди з Центральної Європи навідріз відмовилися виконувати ініційоване Ангелою Меркель рішення ЄС щодо квот на мігрантів, які прибувають нелегально, Україна чомусь рушила шляхом росії, яка вже масово завозить робочу силу звідусіль.
Чи дійсно ситуація у нас наближається до безвиході, як стверджують деякі наші урядовці, та іншого шляху нема? Спробуймо зробити висновок, порівнюючи ситуацію в різних державах на предмет кількості населення, території та ВВП країни на душу населення. Відкинемо катастрофічні дані наших служб і спиратимемося на дані Євросоюзу і Інституту демографії імені Птухи та його директора Елли Лібанової, яка відноситься до категорії справжніх науковців, що не залежать від кон’юнктури.
Отже за межами України перебувають 5,6 млн. українських громадян, з них 4,2 млн. офіційно в ЄС. На території росії, за неофіційними даними, близько 1,2 млн. громадян. Якщо додати населення тимчасово окупованих територій, то ця цифра складе близько 10 млн. Отже на підконтрольній територіі залишається близько 30 млн. громадян, що співпадає з оцінками Лібанової у 29-31 млн. Площа України складає 607 тис. кв. км, а ВВП у 2025 році, за даними МВФ, складав $209 млрд., це на душу населення – $6 382. Для порівняння візьмемо вибірково ряд різних країн за різними статусами. Отримаємо наступне.
Якщо далека Канада з населенням співмірним з нашим може обслуговувати площу у 14 разів більшу, найближча сусідка Польща з приблизно аналогічними нашим параметрами має ВВП у 5 разів більший, а ми знаходимося приблизно на одному рівні з Іраном по ВВП на душу населення, то можливо причину слід шукати не лише у відсутності робочої сили, а насамперед у чомусь іншому? Можливо, слід задуматися не над механічним приростом робочих рук будь-яким способом, а над поверненням українців назад в тому числі й з росії, про що говорилося на згаданому круглому столі?
Можливо, слід замислитися над якістю тої планованої для завезення робочої сили і над тим, чи не стане наша держава офіційним транзитним коридором для переїзду далі в Європу, за що нам «подякують» наші сусіди, особливо в контексті наших європейських амбіцій. Адже якщо переселення одного мігранта, за даними влади, вартуватиме 150 тис. грн., то це прекрасний трамплін для руху далі на захід.
І, найважливіше, чи люди які сюди приїдуть, будуть асимілюватися і ставати українцями з мовою, культурою та іншими атрибутами, чи заснують свої анклави, як уже є в європейських країнах, і будуть поступово створювати культурний хаос в державі, особливо зважаючи на те, що буде кому допомогти в цьому зі сходу. Адже не секрет, що політика мультикультуралізму в Європі потерпіла повне фіаско. Зауважмо, що найпопулярнішим ім’ям серед новонароджених хлопчиків у Великобританії стало Мухаммед, обігнавши традиційних Олівера і Джека. Чи ми цього хочемо також?
І найважливіше питання, чи влада задумується над духовними поглядами майбутніх мігрантів? Бо одна справа, якщо це будуть християни, а інша, якщо вихідці з країн з радикальним ісламізмом. Бо коли це іслам кримських татар чи, скажімо, турків то одна справа, а якщо мова йде про країни, де поширені «Брати мусульмани», ІДІЛ, Аль-Каїда, то наслідки можуть бути відповідними. Не забудьмо, що здавалось би спокійний Єгипет після арабської весни, коли перемогу здобули «Брати Мусульмани», став радикально ісламізуватися і лише військовий переворот, здійснений Аль-Сісі, дозволив утримати ситуацію.
Можливо, слід зважити на позицію, висловлену на круглому столі щодо демографічних і міграційних проблем, а також замислитися над тим, як зробити, щоб наш ВВП на душу населення був на рівні Польщі, а не Ірану, і тоді міграційна проблема, якщо не відпаде повністю, то значно ослабне. А можливо, значна частина наших громадян зайнята нелегально і в цьому також проблема офіційної нестачі робочої сили. Можливо, якщо у владі не буде різного роду Міндічів і Сигізмундів, то справи підуть краще. Бо коли голова комітету з соціальної політики Галина Третьякова з трибуни говорить, що у нас народжуються неякісні діти, то зрозуміло звідки виникає ідея завозити якісніших з-за кордону.
На жаль, наші політики й активісти чомусь не приділяють уваги цій проблемі. Бо не Міндічем єдиним, при всій важливості уваги до його діянь. Мабуть потрібна громадська дискусія щодо проблеми і шляху її вирішення. Без ксенофобії, але і без надмірної політкоректності. Щоб не вийшло так, що здолавши ворога ми постанемо перед іншою проблемою, яку нам створить бездумними діями наша влада. А як вона вміє це робити ми вже не раз переконалися.