Українська Іспанія: Молитва за Україну чи чергове політичне шоу
Суб'єктивні нотатки про українські порядки в Мадриді.
Можна, безперечно, звучно, радісно, оптимістично та бравурно прозвітувати про чергові здобутки української дипломатії на міжнародній арені, які б, на перший погляд, випливали з останнього візиту Президента України Петра Порошенка в країну Сервантеса, що тривав 2-4 червня. Далебі зустрічався він з першими особами королівства та з представниками бізнесових кіл. Які-не які документи підготовлено до підписання, проте ще з десяток чи більше днів потрібно, щоб остаточно розставити всі крапки над і.
Зважте до того ж, що це вперше за останні 22 роки, відколи сюди навідувався ще Леонід Данилович Кучма. Звісно, можна в долоні від захоплення щосили плескати, кирпу гнути на доволі значну висоту, схилятися в доземному поклоні нам, заробітчанам, за винесення на підписання "напрочуд важливого" документа про уникнення подвійного оподаткування і таке інше. Але можна, сівши тихцем і проаналізувавши все детально за тиждень, що минув після цієї, хто б там що не торочив, все ж знакової події загалом, і прийти до діаметрально протилежних висновків у деталях, котрі, безумовно, не варто забувати.
Отож давайте разом спробуємо це зробити, розпочавши з коротенького звіту про візит Глави нашої держави до сонячної Іспанії. Зауважу передусім, що нам, трудовим мігрантам, ніхто завчасу не повідомляв про візит "нашого сонечка" – Петра Олексійовича, а натомість нас запрошували на архієрейську Божественну Літургію в катедральний храм святої Альмудени (головний собор Мадрида) для спільної молитви за мир і спокій в Україні.
Це вже ближче до призначеної дати, а саме неділі, 3 червня, просочилися чутки про можливий приїзд і навіть перебування на цьому важливому заході керманича нашої держави. Себто з перших повідомлень було зрозуміло, що найважливішим усе ж є молитва про спокій в рідній Неньці, занесена всіма до Всевишнього (і господарями римо-католиками, і греко-католиками, і православними, яких також запросили – і добре зробили, бо Україна – для всіх одна!), а вже потім – усе решта. І не було надто важливо, чи завітає на це богослужіння Сам, чи будь-хто з державних клерків вищого рівня (таки нагодилися: і міністр закордонних справ Павло Клімкін, і перший віце-прем'єр-міністр, міністр економічного розвитку України Степан Кубів, і нещодавній представник України при Європейському Союзі, а нині заступник глави Адміністрації Президента України Костянтин Єлісєєв й інші).
Отже розпочнімо все ж з візиту нашого найвищого достойника, оскільки мені як автору цього допису, не відомо аж надто багато про подробиці його перебування, хоча, мабуть, і потрібно мені це, ніби зайцеві стоп-сигнал. А ось про події, що супроводжували молитовний настрій у храмі, готовий розповісти не з чиїхось уст, а зі своїх власних, оскільки був присутнім під час цього важливого акту. На превеликий жаль, скупою виявилася інформація не лише в українських ЗМІ, які, хоч і не так кількісно, але були представлені навіть в Іспанії (були і 5-й, і Прямий телеканали зокрема), але й на сайті Посольства України в Іспанії. Там буквально кількома рядками сповіщалося про те, що (дослівно): "2-4 червня відбувся офіційний візит Президента України Петра Порошенка до Іспанії, під час якого Глава Української держави провів зустрічі з Королем Феліпе VI, новим Главою Уряду Іспанії Педро Санчесом, Головою Конгресу депутатів Іспанії Аною Пастор, Главою Уряду автономної області Галісія Альберто Нуньєсом, представниками ділових кіл Іспанії, а також взяв участь разом з українською громадою Іспанії у спільній молитві за мир в Україні у Кафедральному соборі Альмудена міста Мадрид".
Не заперечуватиму того факту, що співпрацівники нашої дипломатичної установи постійно подають такі коротенькі замітки про різні заходи, учасниками яких вони є. Проте цю подію, та ще й такої ваги, хотілося б бачити висвітленою на її шпальтах у більш-менш повному обсязі. З українських мас медіа можна було почерпнути дещо більше, але також не вповні. Маю на увазі найперше матеріали аналітичного спрямування. Звісно, не в кожну шпарину моя увага могла залізти, не все розшукати, тому не буду аж надто таким прискіпливим. Натомість спробую сконцентрувати свою увагу на тих моментах, які, з моєї точки зору, є вагомими. Передусім ніхто, напевно, не заперечить того очевидного факту, що нашим дипломатам вдалося чимало зробити при підготовці як молитовного акту в храмі святої Альмудени, так і візиту нашого Президента. Далебі з другим заходом виникли впродовж останніх днів такі пертурбації, котрі нікому не могли наснитися в найгірших снах.
Відомо ж бо, який крутий реверанс, чи не на всі 180 градусів, утнула насмішниця-доля, змінивши розстановку сил на іспанській політичній шахівниці. Буквально за день-два до приїзду Петра Порошенка полетів шкереберть прем'єр-міністр Маріано Рахой (очільник PP, Partido Popular, – ПП, Народної Партії), якого змінив на владному олімпі соціаліст Педро Санчес. Відповідно, можна собі уявити, який гармидер творився в нашій дипломатичній установі на Ронда де ла Абубілья за номером 52, співпрацівники якої всі домовленості проводили, орієнтуючись на попереднього главу іспанського уряду. Тим не менше, візит відбувся, і першу зустріч у новій іпостасі також Петро, але на іспанську манеру, провів таки з нашим Петром. Чи був готовим до цього новоспечений іспанський лідер? Навряд чи. Проте візит не скасували через цю обставину, і це, зрозуміло, добре. Інша справа: які практичні наслідки будуть від цих перемовин? Та нам нічого не залишається, як висловитися за допомогою добре відомого філософсько-житейського словосполучення: поживемо – побачимо.
Одначе дещо можна підсумувати. З позитивного боку це, найперше, домовленості щодо відмови від подвійного оподаткування українських трудових мігрантів, які перебувають на Піренейському півострові. Проте ця тема, яка постійно викликає оскому в наших урядовців і депутатів Верховної Ради, котрі бідолашні не сплять, а мізкують лишень, яким же способом накинути фінансовий зашморг на заробітчан, яйця виїденого не вартує. Адже в цивілізованому світі вже давненько про це горобці відцвірінькали, і тому подвійне оподаткування категорично заборонили. Хіба що, звиняйте: Україні до цієї цивілізації, як до неба рачки?
Мимоволі проскочило повідомлення про те, що, мовляв, Голова Кортесів, тобто Конгресу депутатів Іспанії, Ана Пастор доволі різко втикнула нашому ПП про неприпустимість бездіяльності щодо боротьби з корупцією, яка повністю заполонила українське суспільство, фактично паралізуючи чи не всі його сфери діяльності. В даному контексті хотілося б наголосити на тому, що цей факт уже вніс певні незручності в наше заробітчанське життя-буття в країні фламенко. З чим це пов'язано? А з тим, що, якщо не всі, то деякі банки взялися до ретельної перевірки рахунків наших співвітчизників. Здавалося б, нічого аж такого надзвичайного немає, але банківські службовці чітко пояснюють таку перевірку вказівкою своїх керівників, які буцімто заявляють, що корупційні схеми в Україні запросто можемо вживати і ми, трудові мігранти, відмиваючи чорні грошенята.
Скажімо, банк "La Caixa", клієнтом якого я є, чотири місяці назад кілька днів скрупульозно перевіряв мій рахунок. Звісно, я був спокійний за свої грошики, нажиті чесною працею, одначе потрібно було звільнятися з роботи, відпрошувась у начальства, щоб кілька разів навідатися в банківську установу, збирати довідки, поки ці тимчасові незручності не вдалося владнати. А інший бік цієї медалі в тому, що соромно стало за нашу Україну, яку внесли в чорні списки порушників спокою на фінансовому ринку. Тоді про яку довіру до неї можна балакати? Добре, що це не є головним каменем спотикання у стосунках між нашими двома країнами. Проте також і не другорядне.
А зараз дозволю собі висловитися про анонсовану заздалегідь Службу Божу в катедрі та все інше, що було з цим пов'язано. І ось тут дровець наші дипломати, і, очевидно, служба Президента, які складали протокол його перебування в цілому, а також у храмі під час молитви зокрема, наламали багатенько. Безперечно, сама ідея молитовної акції заслуговує на пошану. Провести богослуження в головному храмі Мадрида за участю його архієпископа кардинала Карлоса Осоро-Сієрри, який, згідно з рішенням Апостольської Столиці, очолює зараз ще й ординаріат для українців греко-католиків усієї Іспанії – це заслуговує на загальну увагу та схвалення.
До того ж присутність у римо-католицькому соборі запрошених душпастирів Української Православної церкви Константинопольського патріархату (отець Костянтин Трачук) і Української Православної церкви Київського патріархату (отець Михайло Гориславець), не кажучи про греко-католицьких, важить також багато. Мабуть, і представників усіх цих конфесій, як урешті-решт і самих господарів-іспанців, було в Альмудені чимало, але й вільних місць було також достатньо. Тобто надмірної уваги цей захід з боку нашого побожного заробітчанського люду все ж не викликав. Натомість Служба Божа з нагоди Голодоморів в Україні, яку провели тут таки дещо раніше, зібрала набагато ширшу аудиторію молільників.
У кінці-кінців наш ординарій (в жодному випадку не ординатор, як охрестив його один з наших розумників-прохвесорів з числа представників ВО "Свобода" на місцевих теренах, який нашкрябав матеріальчик на львівському сайті Вголос від 4 червня, перелутавши медичну та релігійну термінологію, і котрий щей на весь український світ в країні Сервантеса ображений, а не лише на посла Анатолія Щербу, очільника асоціації "Українська громада Іспанії за права, честь і гідність українців" Юрія Чопика чи греко-католицького пароха отця Івана Липку, які особливо перейшли йому дорогу, позбавивши багатьох негативних владолюбних амбіцій, на які той пан зазіхали.
Хоча ігнорують цього патрійота-наційоналіста через їхні неблагородні (і це ще м'яко сказано) справи майже всі інші наші громадські об'єднання (одною з останніх, для прикладу, стала яскраво виражена підтримка спорудження храму УПЦ Московського патріархату в Мадриді і яка накрилася мідною мидницею, що цілком закономірно), про що той пан нігде не насмілиться написати. І, до речі, кардинал Осоро не відправляв літургію, а зробив це вікарій цієї структури отець Андрес Мартінес-Естебан.
Відтак виникли слушні запитання, які так і залишилися фактично без відповіді: чому архієпископ був відсутній на такому поважному заході? Щоправда, поінформовані особи стверджували, що, мовляв, його високопреосвященство хворий. Тому не варто додумувати щось нефайне в цьому плані. А ось на поведінку найвищої посадової особи нашої держави під час відправи хотілося б звернути прискіпливішу увагу. Не звинувачувати, не клеймити, борони Боже, бо це повинно бути в крові та свідомості, виплекане з колиски: пошана до Всевишнього, віра в Нього. А якщо в силу різних обставин цього і немає, то треба навчати. І Президента, зокрема. Щоб не було такого балагану, як під час Святої Євхаристії, тобто причащання – святої справи для кожного вірянина. Щоб під час споживання молільниками хліба та вина кожен присутній, незалежно від рангу, мав витримку та терпіння не спілкуватися ні з ким, не сміятися, не вирішувати проблеми навіть державної ваги тощо.
Хоча, властиво, ще до цього моменту можна було здивуватися деяким речам. Ось бодай тому, в якому оточенні опинився Президент і його дружина на самому початку богослужіння. Дітки з числа учнів українських суботніх шкіл розташувалися на лаві поруч з подружньою парою Порошенків. Комусь це видасться не те, що нормальним, а навіть похвальним, гідним наслідування. Звісно, діти – ангелятка Божі! З ними президентська пара і перешіптувалася, і випитувала щось, і розглядала книжки, відволікаючись і відволікаючи сусідів від ходу відправи.
А декому це нагадало дешеву оперетку, спрямовану на те, щоб оберегти першу особу від будь-яких зазіхань з боку недоброзичливців. Іншими словами, гарантувати йому безпеку за рахунок діточок. Хтось, можливо, правий у своїх домислах, але не будемо про це дискутувати. Одначе від супроводу дітей до амвону для промови (не проповіді!) нашого Президента вже стовідсотково мусили були позбавити. На жаль, не допетрали, або й не схотіли цього робити. По-перше, таке стовпотворіння в святилищі неподалік від престолу – вкрай неприпустиме. По-друге, дітям після доволі тривалого перебування в храмі, вистояти ще приблизно 15 хвилин під час виступу Петра Порошенка було вже непросто. Тому вони вертілися, перешіптувалися, відволікалися, тим самим вносячи хаос у самому центрі собору.
Навряд чи це перешкоджало самому промовцеві, який виголошував з металом у голосі далеко не сповнену молитовного забарвлення промову. Такі його виступи звучать останнім часом все частіше з телеекранів, нагадуючи політичні шоу, які заточені під наближення виборів. Я б навіть схилявся до думки, що це вже розпочалася передвиборча агітація. Тільки чи їй місце в храмі?Усе ті ж заяложені меседжі про безвіз, про наше просування в бік Європи, про боротьбу з корупцією, про рішучу відсіч Росії тощо. Петро Олексійович мали б ці стандартні фрази виголошувати вже без шпаргалки, проте він все ж нею послуговується, іноді піднімаючи очі, щоб оцінити як сприймає його аудиторія. А ось ці моменти можуть призвести до помилок, чи навіть ляпів. Це, між іншим, трапилося двічі під час промови в катедрі. А може й більше, хоча мої вуха різануло два таких каламбурчики.
Перший, коли у відомих рядках з патріотичної поезії Миколи Вороного "За Україну", покладених на музику Ярославом Ярославенком, у приспіві співається: "За Україну, за її волю, За честь і славу, за народ!", – ПП, піднявши від надрукованого очі, промовив: "За любов". І вдруге, коли замість на "іспанській землі", вжив – "на італійській". І останній нюанс стосується гімну "Ще не вмерла України". Не маючи нічого проти нього загалом, хотілося б нагадати, що в храмах прийнято виконувати церковний гімн "Боже великий єдиний".
А щоб поставити крапку в цьому дописі, хотів би висловити свою особисту точку зору про нашого Президента, яку маю право мати, але не бажаю комусь насильно її втовкмачувати. Я – далеко не його прихильник, хоч проголосував за нього на попередніх виборах. Більше того, не голосуватиму за нього наступного року і агітуватиму робити таке ж інших. Вважаю його яскраво вираженим поборником інтересів наших доморощених олігархів, який веде нашу країну в прірву в усіх аспектах, починаючи з економічного і завершуючи соціальним, культурним і так далі. Як може особа, яку наділили такою повнотою влади, мати ще й могутній бізнес? Рошенівська імперія Порошенка простягла свої щупальця навіть в Іспанії.
Чи знаєте Ви, шановні читачі, що за мадридською адресою: вулиця Луїса І, 70/1-А розташовується офіс фірми "Roshen Iberia S.L."? А я ще й на свої очі бачив, коли під час карнавалів, що передують Воскресінню Христовому, численним глядачам розкидали солодку продукцію "Рошену". Лишень його продукцію і нічию іншу. Відповідно, кишеня Петра Олексійовича ширшає і глибшає невпинно і щохвилини. І про фешенебельну віллу пана президента поблизу Марбельї також добре відомо.
Та все ж, навіть за таких обставин, готовий стверджувати, що будь-які протести поблизу архикатедрального храму святої Альмудени недоцільно було проводити, як про це дехто подейкував. Потрібно розрізняти очевидні речі та не змішувати все до купи. Одначе невеличкий інцидент таки трапився, коли один з присутніх вигукнув на адресу очільника нашої держави єдине слово: "Барига!" І ще один такий штрих. Відразу ж того дня в соціальних мережах на голови присутніх на Службі Божій молільників вилили чани помиїв, мотивуючи це зрадою принципів, підтримкою ненависного Порошенка. Батьків дітей, які перебували біля Президента, обізвали "порохоботами", "піарщиками", навіть "суками грьобаними" тощо.
Чимало несправедливого та образливого для людської гідності прочитали ми, хто просто прийшов помолитися за мир і спокій в Україні, від надто агресивно налаштованих поодиноких осіб. І як не дивно, від представниці "Правого сектору", яка в голову собі вбила, що чомусь може осуджувати всіх, хто підпадає під її стандарти непатріотів. І не подумає ця пані, що її людиноненависницька позиція, може зіграти з нею злий жарт. Що в першу чергу потрібно керуватися гаслом "Бог і Україна", а не горлопанити за будь яких умов: "Україна понад усе!" Тоді резонно виникає запитання: чи понад Всевишнього також? З цього приводу такими актуальними є всім відомі слова "Боже, нам єдність подай", які б я дещо змінив, перефразовуючи: "Боже, нам розум подай".