В українському культурно-освітньому центрі «Дивосвіт» містечка Алькоркон поблизу іспанської столиці відбувся благодійний ярмарок, кошти від якого спрямовано на допомогу бійцям АТО, які прибули в країну Дон Кіхота для відпочинку та реабілітації.
Ще не встигли вивітритися трепетні спогади від попереднього такого ж заходу, проведеного торік 29 листопада, а «Дивосвіт» знову заполонили дивні-предивні пахощі делікатесів, кулінарних і кондитерських шедеврів, духмяних напоїв і тому подібне.
Як і минулого року теперішній захід було приурочено благородній меті – збору коштів для потреб українських воїнів, які постраждали під час бойових дій в зоні АТО.
Проте, якщо торік посильна лепта дивосвітівців була, так би мовити, заочною, оскільки двадцятирічний мешканець міста Миколаєва Сергій Ільницький перебував в Україні, то ж їхні пожертви було спрямовано туди, то його травмовані ровесники, що прибули для реабілітації в країну кориди тиждень тому, стали бажаними гостями на «українському острівці в іспанському морі».
Власне, ця урочиста субота була поділена на дві частини: перша – благодійний ярмарок, а друга – зустріч мужніх захисників нашої вітчизни. Проте, передусім, мова піде про ключовий момент цього дня, а саме про перебування в стінах суботньої школи, що є невід’ємною частиною центру, новітніх героїв.
Івана Кушнєрьова із Запоріжжя, Сергія Товстика з Дніпропетровська та Василя Рокицького з Івано-Франківська зустрів живий коридор з учнів, їхніх батьків і вчителів. Лунали оплески на їхню адресу, звучали вигуки: «Слава Україні! Героям слава!», «Молодці!», «Дякуємо!», які супроводжували хлопців до актового залу. А там на них очікували потиски рук, обійми, щирі слова підтримки та… сльози.
Розпочинаючи акцію вшанування звитяжців, директор центру Наталя Бондаренко (мешканка Самбора Львівської області) проголосила: «Маємо честь зустрічати в школі наших воїнів – відважних героїв, які з мужністю та вірою в краще майбутнє стали на захист нашої землі…
Ще одна пам’ятна подія для нас це те, що наша школа отримала від воїнів, які зараз перебувають в зоні АТО, як подяку за отриману допомогу та малюнки наших учнів, цінний подарунок, який ми будемо берегти і шанувати. Це – державний прапор, підписаний воїнами однієї з розвідувально-диверсійних груп Збройних Сил України».
Після внесення цього стяга слово було надано Антоніні Патиченко – волонтерці, яка разом з Василем Зайцевим робить усе для того, щоб допомога від «Дивосвіту» потрапляла безпосередньо до бійців, які воюють на передовій. Саме Тоня і Василь посприяли, щоб це знамено з підписами доблесних захисників нашої вітчизни стало святинею «Дивосвіту».
Своєрідним дарунком героям від колективу центру став невеличкий концерт, підготовлений силами учнів і педагогів. Переконаний, що виступи двох Христин – Наумової та Ляхоцької, як вихованців музичних керівників Оксани Маланяк і Лілії Ткачук, а також Андріанки Ляхоцької не могли не зачепити душу гостей.
Безсумнівно, схвилювали хлопців і слова, виголошені вчителькою фізики та математики Надією Леськів з міста Броди на Львівщині, яка на своїй власній долі відчула «крижані обійми» кількох воєнних боєнь. Так, два її прадіди брали участь в Першій світовій війні в лавах українських січових стрільців. А один з них, Кароль Андрієвський, загинув у боях за гору Маківку в травні 1915 року (100-річчя цієї січі урочисто відзначено нещодавно).
Урядах усусусів воював також і її дідусь Іван Кузьмій. Інший дідо, Іван Андрієвський, виніс на своїх плечах усі тяготи Другої світової війни. А ось чоловік Надії Михайлівни Євген Леськів став учасником бойових дій в Афганістані в складі вертолітного полку під час радянської окупації цієї країни. Тому особливо уважно вслухалися воїни в зворушливі слова вчительки, які виринали з глибин її чуйного материнського серця.
Як уже мовилося, попутниками цих урочистостей стали сльози. Не втрималися навіть хлопці-старшокласники. Щоправда, буквально кількох моїх слів вистачило, щоб заспокоїти Владислава Телев’яка. Зауважу, що це, ясна річ, були сльози не юнака, а мужа…
Завершилася концертна програма врученням гостям подарунків, листів школярів, грошових пожертв. А їх разом з вирученими під час ярмарку милосердя коштів виявилося не так і мало. Лише від продажу надійшло 1680 євро. А вже в актовому залі було пожертвувано ще понад 900 євро. Сподіваємося, що ця незначна лепта допоможе хлопцям поправити здоров’я.
Та розпочався день у центрі ще з однієї важливої події, а саме з благодійного ярмарку.
…Уже на дальніх підступах до «Дивосвіту» в повітрі можна було відчути надзвичайні аромати. А побачивши столи, що ломилися від домашньої випічки, найрізноманітніших кулінарних виробів, фруктів і напоїв, навряд чи знайшлася б особа, в якої завчасу не почали б розбігатися очі, або ж не покотилася слинка.
Ой леле! Тут дійсно було від чого задурманіти. Наважуся перелічити бодай деякі зі смаколиків: торти, пляцки, пампушки, кошички, трубочки, рулети, хрусти, пирожні, чебуреки, біляші, вареники з вишнями, канапки, домашня піца, фруктові шашлики і т.п. Хоча це далеко не повний перелік усіх присмаків.
І всю цю смакоту всі бажаючі, а їх набилося міряно-неміряно, куштували, поїдали, споживали, наминали, закладали за щоки, ласували, смакували, лопали, хавали, глитали, лигали, молотили, перли. І робили це так, що ледь пальчики не відкушували, язик не ковтали, животи не надривали.
А ще мені особисто сподобалося як чимало з продавців рекламували свою продукцію, як припрошували, закликали, зазивали, нахвалювали і пригощали. Ну, як на справжнісінькому базарі.
Не особливо когось виділяючи персонально, все ж одній особі хотілося б приділити більш прискіпливу увагу. Якщо всі класи дружно виставили товари, скооперувавшись гуртом, то випускниця суботньої школи 2012 року Оксана Горін представила свої кондитерські «твори» наодинці. Назвала їх вона по-модерному – «капкейк».
І призабула, напевно, що у нас вдома їх називають кошичками, або корзинками. Хоча яка різниця? Факт той, що Оксана самостійно провозилася з ними мало не цілу ніч. Але, як кажуть, гра вартувала свічок.
Вийшли кошички в неї смачнющі-пресмачнющі. Більше того, викликали схвалення, що супроводжувалося красномовним прицмокуванням, її іспанських друзів. Вони ж із великим задоволенням викупили в неї залишки солодкої продукції.
Проте не лише фрикаси (призабуте слівце з наголосом на другому складі, що означає «делікатеси») були представлені на ярмарку. Тут можна було придбати також і сувеніри, і національну символіку тощо.
Любомир Калинець. Мадрид. Іспанія.
