ummsbiaus & Difference Machine "на півшляху від витоку до краю" (2024)

Поступове введення у прийняття незворотних процесів на тлі ритуалів у фолкових лабіринтах.

Один з найкращих альбомів 2024 року у розумній співпраці електронних проєктів ummsbiaus та Difference Machine.

Альбом "на півшляху від витоку до краю" сповиває своїм ритуальним фолком задля останньої подорожі у невідоме. Це поступове та гіпнотичне окреслення подальшого заради безболісного прийняття незворотного.

Ритуальне пеленання нової людини потребує чогось більшого у цих фолкових звуках. Технічно увесь цей готичний чин чи не найлегше звести до неофолку з його індастріальною механічністю процесу, який віками вже не зупиняється навіть на день.

Лорі Андерсон, Ніко та The Velvet Underground тут би сподобалися певні моменти цього підготування. Чогось навського, як у Цукор – біла смерть, тут не буде. Інколи направду здається, що це сам Стефаник забиває останнього цвяха ("танок часу, що плине повз"). У цьому процесі не гріх також згадати фінальну частину стрічки Леоніда Осики Камінний хрест (1968) чи гоголівський мультфільм Михайла Титова Страшна помста (1988).

Гіпнотичне заколисування вводить у транс одними лиш замовляннями на цьому шляху у невідоме ("торований шлях", "рій", "крізь повітря"). Вирватися з цієї окресленої невблаганними жорнами мінімалістичности вивіреного процесу вже неможливо. Сопілки лише спомин чогось далекого. Дещо незрозуміло, щоправда, для кого плачуть ці скрипки.

Певні моменти механічної формули ритуалу можуть видаватися цілковито збайдужілими до чиїхось приватних почуттів. Це лише щоденна праця з року в рік або просто ритуальне суголосся з німим тілом. І очі страху тут дещо завеликі, хоча все це не так приречене, як незворотне.

Витанцьовування смерти доволі сподівано приносить в альбом "на півшляху від витоку до краю" певні іронічні іскри у тому призвичаєнні до нового стану, де так повсякчас потрібно бути уважним біля дверей премудрості ("мельничка"). Це відразу цілий вибух сум'яття на тлі внормованої процедури прощання.

Найголовніше ж питання у тому, що саме тут заклякло в очікуванні? Це проводи душі чи тіла? Чи це проводи їхньої єдности, туги одне за одним? Веснянковий інструментарій цього фолку є їм, звісно, обіцянкою майбутнього єднання у новому незвіданому форматі ("торований шлях (постлюдія)").

Уся ця готика завжди про зустріч. Про тугу за близьким чи рідним. За присутністю іншого. Інших підстав для смутку у цих орнаментах якось нема. Остаточна зустріч з собою важлива хіба для доконечного покаяння назавжди. А тут щось значно більше за момент покаяння.

Залишити тут варто хіба трек "Unbraiding" гурту Loma з нового альбому "How Will I Live Without a Body" (2024).