Василь Горбаль: Не сумніваюсь в тому, що Партія регіонів виграє вибори, адже ми зацікавлені, щоб протистояння між урядом і парламентом не повторилося

Народний депутат, екс-голова Львівської ОДА Василь Горбаль, поділився з "Варіантами" тим, як і навіщо він став радником прем'єр-міністра, про важливі законопроекти, які прийнято чи є на розгляді парламенту, а також про проблеми Львівської влади та місцевого самоврядування, які стримують розвиток регіону.

Василю Михайловичу, всі Вас знають як народного депутата. Однак цього разу Ви прибули до Львова як радник прем’єр-міністра. Як давно Ви отримали цей статус і що він дає?

Приблизно місяць тому прем’єр-міністр Микола Азаров призначив своїми позаштатними радниками близько двадцяти народних депутатів.

Перед нами поставлене стратегічне завдання налагодити ефективний канал обміну інформацією між урядом та регіонами. Ми у якості радників, здійснюємо поїздки в регіони, але не для того, щоб зустрічатися з керівництвом. Ми спілкуємося з людьми. Адже зрозуміло, що увага народних депутатів до народу є вищою, їх звернення до прем’єр-міністра з вирішення нагальних питань, те, що стосується соціально-економічного розвитку району, отримують конкретне реагування.

Чи ця ініціатива уряду часом не носить передвиборчий характер?

Насправді, ця ініціатива зріла давно. Планувалося навіть впровадити інститут представництва народних депутатів у колегіях міністерств, адже дієвий парламентський контроль повинен бути на всіх рівнях.

Якщо Ви будете тепер багато часу працювати у Львові, то чи не плануєте відкрити свою громадську приймальню?

Громадська приймальня моя, як народного депутата, працює у Києві. Наскільки відкриття її буде доцільно у Львові – покаже час. Організаційно зробити це нескладно.

Підтримка закону про засади державної мовної політики - це ваша особиста позиція чи вияв партійної дисципліни?

В будь-якому випадку ми обговорюємо цей закон досить поверхнево. Більшість його як опонентів, так і прихильників навіть повністю не читали законопроект. Стаття 6 закону звучить: «Державною мовою України є українська мова» і ніхто цього не відміняв. В самому ж законі йдеться про всі регіональні мови, а не лише про російську.

На мій погляд, те, що сьогодні відбувається довкола закону про засади державної мовної політики, є наслідком, по-перше, несистемного ставлення держави протягом усіх років незалежності до проблеми розвитку державної української мови, а по-друге – свідомого загострення цього питання певним колом політиків. Ви повинні це зрозуміти. Якщо людина тут, на Західній Україні, радикально ставить свою позицію, одразу отримує віддзеркалення на Сході. На жаль, це проблема, яка залишається досі.

Звісно, прийняття цього закону – внутрішня справа України, але в будь-якому випадку нам залежить на думці міжнародної спільноти. В Європі опонентів закону про засади державної мовної політики немає. Я спілкувався на цю тему з багатьма європейськими політиками, їх ставлення є достатньо позитивним до цього кроку українського парламенту, адже вони вважають, що прийняття цього закону абсолютно в руслі європейських демократичних цінностей.

Разом з тим думаю, що голова держави, приймаючи рішення щодо підписання цього закону, зважатиме на всі можливі наслідки у суспільстві, тому що є різні, контроверсійні думки.

Ви припускаєте, що президент може не підписати цей закон?

Цього я не кажу, але впевнений, що він буде зважати на всі процеси, в тому числі й ті, котрі відбуватимуться після прийняття закону парламентом задля того, щоб не допустити дестабілізації ситуації в країні.

Як просуваються справи з підготовкою до прийняття парламентом закону про податок на розкіш? Чи буде цей закон ухвалено ще до виборів?

Концепція цього законопроекту і сам проект відповідають сучасним світовим трендам суспільного розвитку. Перерозподіл надприбутків або, простіше кажучи, теза про те, що «багаті повинні поділитися з бідними», вже давно стала нормою життя і практикою в передових країнах.

Отож у нас дискусія сьогодні ведеться не про доцільність прийняття цього закону – тут всі політики одностайно «за», а про проблеми ефективності адміністрування податку на розкіш: чи не вийде так, що адміністрування цього податку буде дорожчим, ніж сам податок? Потрібно дійсно зважити.

Друге. Ми розуміємо як підійти до оподаткування автомобілів з потужним двигуном, але при цьому потрібно перекрити будь-які «сірі» й «чорні» схеми завезення автомобілів. Якщо ми говоримо про коштовності, то також залишається питання, наскільки митниця буде адекватно працювати.

Також дехто пропонує замість одного закону вводити податок на розкіш фрагментарно: по цій чи іншій групі товарів чи окремо на нерухомість або спадщину.

Озвучувалися навіть просто нереальні пропозиції, наприклад, оподатковувати бренди. Але як це зробити – невідомо.

Так само дехто вважає, що необхідно украсти угоду про подвійне оподаткування з Кіпром. Моє переконання, що це - також хибна пропозиція. Ми повинні визначати не перелік країн, з якими ми можемо/не можемо підписувати угоди про подвійне оподаткування, а чітко у законодавстві прописати, що таке є офшорні юрисдикції, як це є в багатьох країнах світу. В США є юрисдикції офшорні, а є фірми, які обирають для себе звичайний режим оподаткування. Саме так повинно бути і в Україні. А то, не секрет, що досі всі великі човни на Дніпрі чомусь ходять не під українським прапором. Це питання потрібне глибше, можливо, дослідити. Так саме з літаками. Я мовчу. Але бачу, що з’являються і приватні ..

Саме тому комітет з питань фінансів, банківської діяльності, податкової і митної політики, членом якого я є і який вважається профільним у роботі над законопроектом про податок на розкіш, визначив, що необхідно доопрацювати всі чотири законопроекти, подані на його розгляд, в тому числі і проект, запропонований Кабміном.

Не виключаю, що цей закон буде прийнятий фрагментарно, наприклад, окремо - стосовно змін оподаткування на нерухомість, окремо – стосовно автомобілів, потім – за іншими групами товарів.

Хотів би наголосити, що питання гармонізації податкового законодавства, насправді, - одна із найскладніших тем в роботі не лише українських парламентаріїв. Ця проблема є актуальною, серед інших, і для країн Європейського союзу. Адже саме розбіжності в підходах до оподаткування у країнах-членах ЄС і спричинили фінансову кризу, наслідки якої не подолані до сьогодні. У будь-якому випадку інтереси національної економіки будуть завжди важливішими, первинними, ніж інтеграційні процеси.

Якщо Ви вже згадали про фінансово кризу у Європі, як вона впливає на економіку України? І у зв’язку з цим поясніть, будь ласка, дивовижну стабільність української валюти в той час, коли основні світові валюти – долар і євро – зазнають значних коливань внаслідок кризових процесів.

Фінансова криза в Європі реально є ризиком для української економіки, який ми повинні враховувати: перш за все вона ускладнює нам процеси запозичень - рівень їх став вищим.

Що стосується стабільності гривні, то навіть розмовна артикуляція на цьому явищі позитивно впливає на економіку. Адже у інформаційному суспільстві, в якому ми всі сьогодні живемо, велике значення надається не лише реальним рухам чи діям, але й інформаційним меседжам, особливо, коли вони виходять від впливових політиків. Так, на останньому саміті «Великої двадцятки», який відбувся у червні в мексиканському Лос-Кабосі, питання кризи в Єврозоні було одним із центральних. Зрозуміло, що сам факт зустрічі політиків провідних держав реально нічого не змінював. Але політикам було важливо після його завершення послати правильні сигнали лідерам інших країн і саме це останнє вже позитивно вплинуло на ситуацію на світових фінансових ринках.

Повертаючись до української ситуації, зрозуміло, що стабільність гривні базується не лише розмовах про це. Була, насамперед, стабілізована ситуація в державних фінансах. Зараз можна впевнено про це говорити. Якщо порівняти Україну з Францією, котра є членом Єврозони, то дефіцит держбюджету України (2,4%) в чотири рази менший, ніж дефіцит держбюджету Франції (10%). Це говорить про те, що Україна, на відміну від тих же країн Єврозони, заздалегідь заклала таку норму і таку величину дефіциту державного бюджету, котра адекватно сприймається фінансовими експертами і міжнародними організаціями. Цього року ми не заклали надвитрат і не роздули нереально держбюджет, тим самим отримали на певному етапі от цей «люфт стабільності», хоч, звісно, ризики залишаються.

Проте у своєму посланні до парламенту президент висловився за те, щоб ввести плаваючий курс гривні, а в майбутньому - взагалі ліквідувати прив’язку гривні до долара?

Насправді, плаваючий курс гривні - це давнішня рекомендація МВФ. У даному випадку ми, зову ж таки, маємо справу із інформаційним сигналом, посланим президентом як українському бізнесу, так громадянам. Бо зараз, у ситуації, коли курс гривні коливнеться лише на пару копійок, це одразу ж спричинює псевдо-пророцтва про її девальвацію або навіть і крах.

Українську економіку потрібно призвичаїти до м’яких коливань валюти - в межах 5%.

Візьмемо хоча б Російську Федерацію. Рубль, насправді, коливається багато останніх років, але цей факт напряму не спричинює паніки на фінансових біржах, такі тенденції є лише підставою для аналізу фахівців.

У нас же достатньо, щоб курс гривні змінився на 5 копійок – вся преса рясніє псевдопрогнозами про можливу інфляцію. Якщо ж почитати деяких експертів, то гривні взагалі вже немає.

Призвичаїти ринок до того, що гривня може коливатися - складне і відповідальне завдання, з реалізацією якого пов’язано багато ризиків. І бізнес, і громадяни повинні відчути довіру у цьому питанні до заяв не лише президента, але й представників уряду й інших політиків. Останні ж, у свою чергу, також повинні розуміти і нести відповідальність за свої висловлювання на цю тему.

Фінансова стабільність якось не підтверджується зростанням реального сектору економіки чи, можливо, це відчуття є хибним?

Знову ж таки, такі відчуття спричинені надто емоційними заявами окремих політиків, а також свідчать про те, що ми, як влада, недопрацьовуємо в сфері інформаційної політики. Спілкуючись з людьми в районах, я відкриваю для себе, що люди просто необізнані з тим, які кроки здійснює уряд, особливо в економічній сфері. Цей інформаційний вакуум породжує відчуття того, що в країні нічого не змінюється, адже незаповненим залишається, як мінімум, проміжок від прийняття важливого рішення до його реалізації.

Повертаючись до самого питання, скажу так: в нас вищі, ніж в середньому в Європі, темпи зростання ВВП. Тобто цифри свідчать про те, що ситуація в економіці України є дійсно краща, стабільніша і більш прогнозована.

Україна відмовилася від отримання нових кредитів МВФ. Чи не повернеться вона в майбутньому до цієї практики?

Зараз ми працюємо з МВФ виключно у форматі консультацій.

У будь-якому випадку співпраця з МВФ буде продовжуватися, при цьому потрібно зрозуміти, що саме ми насамперед зацікавлені у реформуванні економіки. Ми повинні ставити технічні завдання для спілкування з МФВ, говорити про свої проблеми відкрито, відверто і шукати на них відповіді з огляду на досвід роботи МВФ в тій чи іншій країні з тими чи іншими моделями економіки.

У масовій свідомості існує хибний стереотип про те, що МВФ щось диктує, нав’язує країнам, а його рекомендації стосовно економічного розвитку є жорстко обов’язковими до виконання.

Насправді ж співпраця з МВФ - це двосторонній рух, в якому ми зацікавленні з огляду на унікальний досвід, яким володіє ця міжнародна організація. Адже не існує якихось унікальних економічних моделей, а є світові економічні процеси, частиною котрих є також і Україна.

Насамперед ми зацікавлені у використані потенціалу МВФ у питаннях технічної допомоги, а також фінансових консультаціях.

МВФ, а також інші міжнародні організації будуть допомагати Україні, якщо побачать, що її економіка реформується, або ж відмовлять в цій допомозі, якщо ситуація буде ризикованою. Це зрозуміло, тому що ніхто не зацікавлений у створенні чергового вогнища кризи в окремо взятій країні, тим більше в центрі Європи.

Чи не могли б Ви визначити найбільш важливі реформи уряду в економічній сфері?

Перш за все, це реформи в сфері вдосконалення регуляторної політики. Скорочення в десятки разів - з 2000 до 200 дозволів, які зараз діють в державі, вважаю, що суттєвий політичний крок, а не косметичне риштування.

До прикладу, ще не так давно у будівництві, за підрахунками спеціалістів, потрібно було не менше півроку для того, щоб отримати всі необхідні дозволи для зведення об’єкту. Уряд поставив завдання скоротити цей термін до 60 днів, і так було зроблено. Це повинно реально пожвавити будівельний бізнес.

З 1 липня запрацював Митний кодекс. Ми ще будемо аналізувати ефективність і наслідки його прийняття, але в цілому, світовим товариством прийняття цього закону оцінюється як ефективний і прогресивний крок.

Про Податковий кодекс говорили багато, він народжувався складно. Коли кодекс пишуть самі податківці, закладається одразу багато «мін», що і сталося свого часу. Проте цей документ був оптимізований, дороблений і, попри всю критику, прийнятий парламентом. Робота над оптимізацією закону продовжується - до Податкового кодексу вносяться необхідні зміни.

Зараз у парламенті завершується робота над розглядом закону про пільги для спеціалістів ІТ-компаній. Прийняття цього закону засвідчить, що українська держава обрала курс на технологічний прорив, адже створить умови для того, щоб запобігти відтоку висококваліфікованих спеціалістів в інші країни.

Свято Євро-2012 закінчилося, і сьогодні на Львівщині все голосніше звучить питання про те, чи адекватні гроші були використані на його організацію, в тому числі і державні?

Спекулювати і політизувати це питання абсолютно недоцільно. Після будь-яких будов, після будь-яких капіталовкладень завжди проводяться перевірки, бо діє парламентський контроль за витрачанням коштів держбюджету. Всі витрати, пов’язані з організацією і проведенням Євро-2012, обов’язково перевірятиме Державна фінансова інспекція. Не виключено, що також будуть проведені перевірки за депутатськими запитами.

Говорити ж про те, що значить Євро-2012 для країни - не буду, адже ще зарано підводити підсумки. Скажу лише, що феномен міжнародних спортивних заходів безперечно спрацював для України. Не можна переоцінити позитивну промоцію, яку понесли в світ рядові іноземні вболівальники, що відвідали Україну. Також вже відчутно, як змінилося на краще ставлення до України поважної світової преси та громадськості.

У Львові дехто з політиків вважає успішною співпрацю влади і міста під час Євро, а тому пропонують зараз Києву взятися за вирішення ще однієї важливої проблеми – консервації Грибовицького сміттєзвалища та будівництва нового полігону для ТПВ і заводу з їх переробки?

Це питання вперше піднімалося на рівні уряду, коли я обіймав посаду голови Львівської ОДА. Справді, для розв"язання Грибовицької проблеми існує варіант залучення інвестицій в рамках державних екологічних програм. Тоді велися розмови з китайськими інвесторами, напрацьовувалися певні пропозиції.

У будь-якому випадку ця проблема буде розв"язана, інвестиції будуть залучені.

Без гарантій держави інвестори вельми неохоче вкладають кошти у розвиток економіки Львівщини? Чому так відбувається?

Поясню на прикладі своєї роботи над розв"язанням тієї ж Грибовицької проблеми. Ми багато радилися, опрацьовували застереження і пропозиції, які надходили від всіх зацікавлених сторін, майже дійшли згоди у всьому. Але на виході зіштовхнулися з проблемою, яка не залежала від нас - депутати місцевих і обласної ради Львівщини хотіли лише собі приписати заслугу розв"язання цієї проблеми. Вони також не бажали нікого іншого, окрім себе, допускати до спілкування з інвесторами. Останнє цілком зрозуміло, адже депутати вибудовували на цьому свій особистий інтерес. Як тільки вони десь чули, що проблему можна вирішити без їхньої участі, одразу ж реагували на такі заяви, як на втрату чогось особистого, чого вони ще не заробили.

Це бажання «не втратити свого» досить часто у львівських депутатів переважає над суспільним інтересом, над розумінням необхідності розв"язати проблему і при цьому не думати, що ти повинен заробити на цій темі. Такі дріб’язкові мотиви, на жаль, у львівському політикуму спостерігаються і досі.

Згадую ще один приклад із власного досвіду. Інвестори хотіли збудувати на Львівщині завод: вели розмови і у підсумку сказали, що вони швидше і спокійніше збудують цей завод під Рівним, ніж у Львові – вирішили уникнути спілкування з нашим львівським політикумом. Тому що на нараді всі говорять про нагальність розв"язання цієї проблеми, а вийшовши з наради - кожний депутат смикає у свій бік і розповідає про якихось нових інвесторів. На жаль, це є.

На Львівщині може з’явитися серйозний інвестор – компанія «Шеврон», яка виграла тендер на розробку газосховищ Олеської площі. Однак «Свобода» підбурює громаду виступити проти цього, влада ж та інвестор – мовчать?

Розміщення будь-якого виробництва передбачає діалог всіх зацікавлених сторін: інвестора, влади, а також представників громади. В ході такого спілкування виробляється компроміс, прийнятний для всіх сторін.

Україна повинна покінчити із монополію Росії на поставки газу, ціна якого є неприйнятно високою. Потрібні нові джерела енергоносіїв, замісні технології. Саме в цьому напрямку сьогодні працює уряд.

З огляду на те, що «Шеврон» не розпочав ще роботи з видобутку газу на Львівщині, цей діалог ще не втрачений, його потрібно вести.

Те, що хтось пробує цю ситуацію політизувати, зайняти категоричну позицію – це їхнє право. Але в будь-якому випадку в громадськості повинна бути сформована думка, що в уряді розуміються на світовому досвіді, а отже враховують екологічні ризики, пов’язані із альтернативним видобутком газу, відповідно, в договори закладено запобіжники цих ризиків. Потрібно аналізувати та інформувати.

З 2010 року центральна влада немало зробила для Львівщині, але рейтинги Партії регіонів в області не зростають, а сама влада не користується належним авторитетом. У чому причини?

Це нормальне явище для пострадянських країн – не любити владу як в центрі, так і на місцях. Особливо дістається тій владі, яка береться за реальне здійснення в державі непопулярних, але вкрай необхідних реформ. Саме на ці кроки вона витрачає свій запас довіри, отриманий від виборців, сподіваючись відновити і зміцнити цю довіру, коли запрацюють результати реформ.

Не нормальним є те, що критика центральної влади опозицією, в тому числі і на місцях, перетворилася у безперервний деструктивний процес. В результати від цього програють всі, і перш за все - пересічні громадяни.

Львівська облрада все голосніше заявляє про тему ліквідації інституту представництва президента на місцях в особі облдержадміністрації і вже перебрала на себе раніше делеговані їй повноваження. Як Ви ставитеся до цього?

Реформа системи місцевого самоврядування, як і адміністративна реформа, заплановані президентом і обов’язково будуть поставлені у порядок денний.

Якщо говорити про рішення Львівської облради, то їх багато, в тому числі і щодо дій центральної влади. Але за останні роки я не побачив виробленого нею жодного реального конструктивного продукту стосовно розвитку області. Рішення облради слугують лише яскравим свідченням конкуренції за розподіл видатків, котра відбувається поміж депутатами.

Насправді ніхто не перешкоджає Львівській облраді зайнятися тим же самим вдосконаленням регулярної політики: визначити пару базових районів, відмінити там дію дозвільних ліцензій – тих документів, що видаються органами місцевого самоврядування. Ніхто з депутатів таких пропозицій навіть не озвучував, хоч всі вони одноголосно заявляють про своє бажання подолати корупцію. А де береться корупція – ось як раз при видачі цих дозволів. Все, що реально стоїть на перешкоді розвитку бізнесу, підпорядковується і контролюється місцевими органами влади.

Сказали б, що ми розуміємо, що це буде пов’язано з ризиками втрат для місцевих бюджетів, але давайте спробуємо на базі одного чи іншого району це зробити. Такої ініціативи не було. Львівським депутатам зручно підміняти реальну ініціативу примітивною апеляцією до дій влади – це найлегший, популістський шлях.

Ви залучені до розробки виборчої програми Партії регіонів. Які саме пропозиції Вами розробляються?

Перше. Я не сумніваюсь в тому, що Парія регіонів в жовтні виграє парламентські вибори, тому що ми зацікавлені в тому, щоб протистояння між урядом і парламентом, між президентом і парламентом не повторилося.

Я бачив до чого привело таке протистояння між гілками влади в 2008-2009 роках: Україна виявилася неготовою зустріти економічну кризу і за всіма показниками впала нижче, ніж могла би, адже жодних противаг тоді неможливо було задіяти.

Тому прагматично, не бажаючи зла, розуміючи всі вади і помилки, які були зроблені, я не зацікавлений у протистоянні. Воно ні до чого доброго не призведе.

І, по-друге, я добре знаю обличчя опозиції.

Працюючи над програмою Партії регіонів, я стараюся привнести в неї ідеї, закладені у Програму підтримки вітчизняного товаровиробника. Я був одним із авторів цієї програми, затвердженої урядом. Отож реально зараз триває робота над її подальшим вдосконаленням. Останнє, серед іншого, передбачає і певну ревізію угод, які вже підписані, і які передували вступу України у СОТ.