Василь Коваль: Зміни йдуть, але це лише перший рік і ми ще вчимося
Розмова з головою Підберізцівської ОТГ Василем Ковалем.
Василю Михайловичу минув вже рік як Ви очолили Підберізцівську громаду. Як можете охарактеризувати цей період?
Власне, плюс реформи децентралізації у тому, що вона дала нам на місцях більше повноважень. Я, як голова громади, став прямим керівником освіти, культури і медицини, бо до того ці структурні підрозділи підпорядковувалися району і ми жодним чином не могли на них впливати. Ми почали набагато більше працювати у громаді, проводити більше заходів у культурі (нею потрібно займатися ще більше, і, зокрема, краще підтримувати бібліотечні фонди), почали писати мікро-проекти. Ми краще знаємо, що нам потрібно, розуміємо, що це наше господарство і починаємо про нього дбати.
Які перспективи у Підберізцівської ОТГ?
Рік, насправді, це дуже мало, бо до півроку ще потрібно багато чому вчитися. Є проблеми з тим, що у сільських радах чи то не було земельників, чи то десь щезли проектно-коштористі документації, а без них стає нереальним будь-яке будівництво доріг, освітлення вулиць, садочків, перекриття дахів у школах тощо. Знову все розпочинається з рішення сесії, затвердження та виготовлення проекту. А на це йде чимало часу, наприклад, на добрий документ (чи проект) можна втратити шість чи сім місяців. У нас добрі перспективи ще й тому, що наша громада знаходиться поблизу Львова. Ми ще повністю не закінчили з інвентаризацією, але вже ввели інспектора праці, почали контролювати всі ТЗОВ, всі підприємства. Почали контролювати надходження з середини. Багато ще потрібно чого проаналізувати і тут ми потребуємо допомоги ДФС, інспекції праці, земельних служб. Ми пишемо листи і ретельно працюємо над цими питаннями.
Громада розпочинала 2017 рік з бюджетом орієнтовно 40 мільйонів гривень на п'ять тисяч населення, а цей, 2018, рік ми завершуємо з бюджетом у 50-52 мільйони. 12 мільйонів за рік для нашої громади – це немалі кошти. Робимо зараз аналіз всіх наших територій, бо хочемо знати їх до квадратного метру, і де лише є вільні ділянки, то виставляємо їх на аукціон. У багатьох колишніх сільських радах навіть не було генеральних планів території. Зараз ми їх виготовили, затвердимо, зробимо зміну меж і будемо виставляти на аукціон. Роботи чимало. Трохи, звісно, нам важкувато, адже в нашому штаті орієнтовно десь лише 30 осіб, а як показує практика інших громад, то потрібно десь 60. Якщо цей новостворений штат заробить більше коштів і надходжень, то я й надалі його розвиватиму. Поки що тримаємо невеликий штат, щоб дати людям нормальні зарплати і щоб вони змогли викладатися себе на всі сто відсотків.
Розкажіть детальніше про мікро-проекти?
На обласному конкурсі мікро-проектів цього року ми були на третьому місці за кількостю виграних проектів. Ми виграли 15 мікро-проектів і так залучили з обласного бюджету 1 мільйон 700 тисяч гривень. Всі 15 мікро-проектів ми реалізували, а це: дитячі майданчики, відеоспостереження, заміна вікон у школах, системи опалення, закупівля біохімічного аналізатора для нашої амбулаторії, стоматологічне крісло (500 тисяч гривень) тощо. Ми подаватися й на інші гранти і рано чи пізно результат таки буде. Будемо подаватися на будівництво дитячого садочка у Підберізцях в ДФРР, який дає кошти на капітальні об'єкти. Проект ми вже підготували і маємо надію, що незабаром буде вже й експертиза. Цим неодмінно треба займатися, бо як показала моя практика в Миклашівській сільській раді, де бюджет був не дуже великим, лише такими проектами ми й можемо отримувати кошти на необхідні для громади речі. Треба використовувати усі можливості, які дає держава.
Чи підтримують і розуміють Вас мешканці громади?
Після Революції Гідності люди зрозуміли, що потрібно щось змінювати, що неможливо жити старими звичками. За цей рік на посаді ми часто збирали депутатський корпус, збирали людей, виходили на вулиці і працювали. Громада побачила ці зміни і почала нас підтримувати. Так, є чимало незадоволених, але всім догодити нереально. Зараз ми почали стимулювати до праці молодих людей. З ними важко, але це потрібно робити. Якщо людина допомагає і хоче щось змінити там, де вона мешкає, то вона навчиться це цінувати. Люди насправді дякують, бачать що змінилося, хоча є й такі, які хочуть змін відразу та негайно. Зміни йдуть, але це лише перший рік і ми ще вчимося.
Чи часто до Вас звертаються люди і переважно з якими питаннями?
Часто і з дуже різноманітними. Люди звертаються зі всім, але вони ще не навчилися довіряти і щось просити. Думають, що попросять, але про це забудуть чи не звернуть уваги. Звертаються зі всім. Скаргами, сімейним становищем, хворобами, земельними питаннями, за фінансовою допомогою, дорогами, освітленням, благоустрієм територій тощо. Це тисяча запитань. Я практикую особисті прийоми, їду в кожний населений пункт, бо колись мені один розумний чоловік сказав, що потрібно йти до людей. Так і роблю, я людей не боюся і до них потрібно йти, бо вони до мене не приїдуть. За це літо я об'їхав всі населені пункти і там, якщо було десь 40 питань, то 30 з них ми вирішували. Часто люди йдуть з проблемами, на які я ніяк не можу вплинути, і ми починаємо з юристами різними шляхами знаходити на них відповіді, наприклад, з Львівобленерго чи Львівгазом.
Чи виникали у Вас проблеми з депутатами чи з радою загалом?
Невеликі проблеми завжди будуть після виборів, після першої сесії, де депутатський корпус збирається не з одного населеного пункта, а з восьми, як у нашому випадку. У нас 22 депутати і, зрозуміло, що у людей може бути різне бачення. Різні люди, різний менталітет, різні звичаї, але спільними зусиллями, я можу про це сказати, рішення завжди приймаються одноголосно. Маємо завжди дискусію, але доходимо до спільного знаменника, до позитиву. У нас не має бути якихось різних політичних сил, прапорів, у нас має бути одне велике господарство, яке потрібно вивести на адекватний рівень. Прапори можна покласти біля входу, стати і працювати. Нам не потрібен депутат, який буде просто піднімати руку і протирати штани. Коли ми будуємо, наприклад, дитячий майданчик, то там завжди є наші депутати. Вони зрозуміли, що потрібно допомагати. Вони завжди активні. Вони молодці.
Чим живе громада в культурнмоу та спортивному житті?
Життя вирує. Найбільше у нас розвивається футбол і майже кожен населений пункт має свою команду (районну чи обласну). Я надзвичайно сильно люблю футбол і завжди допомагаю нашим командам. Але виникала одна проблема, бо футбол почав перетворюватися на бізнес. І добрих гравців починають забирати за гроші. Колись був сільський футбол і потрібно було бути патріотом свого села, відстоювати його честь. Зараз такого немає. Тепер з'являються спонсори і хлопці вже думають, де заробити більше грошей, а не дати результат. Тому, якщо проаналізувати вік футболістів у нашій ОТГ, то там обмаль молоді.
У нас є велике поле із штучним покриттям у Чижикові. Наступного року планується зробити подібне у Підберізцях, і гадаю, що у Чорнушовичах. Будемо туди запрошувати тренерів, створюватимо гуртки з футболу, волейболу тощо. Зрештою, побачимо на що більше піде дітей. Про спорт ніколи не варто забувати, бо він формує людину.
А культура нарешті почала працювати. Я раніше не бачив стільки заходів. У нас почали робити концерти, вечорниці, фестивалі. Беремо в оренду сцену. Ми завжди підтримуємо доброго керівника народного дому, який придумає якийсь цікавий захід для громади. Наші церковні хори почали їздити один до одного на різноманітні концерти і ми так збираємо повні зали на 300 місць. Ми бачимо результат, бачимо відродження, бачимо життя.
Як Ви підтримуєте імідж громади?
Імідж, насправді, це дуже складно, адже я, передусім, господарник. Поки що ми створили лише сторінку у Фейсбуці (цим займається відділ культури). Але у нас вже є зауваження від громадян, що ми робимо набагато більше, ніж викладаємо у соцмережі, і що люди насправді про це нічого не знають. Ми зараз робимо систему опалення у миклашівській школі, подаємося на обласну програму співфінансування щодо питної води (до деяких шкіл ОТГ потрібно тягнути воду від свердловин, а це коштуватиме 400 тисяч гривень), яка передбачає внесок від нас лише 40 тисяч (а 360 тисяч дасть область), і це все, звісно, треба моніторити та повідомляти про це у Фейсбуці. Ми створили свою емблему, думаємо про брендування своїх речей. Будемо встановлювати певні знаки із нашим логотипом у населених пунктах. Плануємо також зробити свій сайт, вже, власне, його робимо.
А як щодо бюджету громади?
Бюджет формуємо самі. Трохи важко, бо ми - новостворена ОТГ і, наприклад, левова частка ПДФО, що колись не йшла в сільські ради, тепер розщеплюється і частина надходить нам. За це рік ми побачили наші орієнтовні витрати. Є проблеми в освіті, оскільки ця реформа передбачає формулу з середнім наповнення 14-15 дітей у класі, а у нас - лише 11. І через це ми дофінансовуємо освіту з власних коштів.
Також маємо проблеми з медициною, бо якщо наші люди укладають договори з лікарями у Винниках чи у Львові, то надходження на цю людину до нас вже не йде. Тому утримувати первинну ланку медицини буде особливо нелегко. Люди мають зрозуміти, що для того, щоб наша громада жила, діти мають ходити у наші школи, а пацієнти - лікуватися у наших ФАПах. Тоді ми менше будемо дофінансовувати такі речі і більше матимемо на розвиток громади. Люди цього поки що не розуміють.
У січні наступного року я матиму звіт перед громадою. Об'їду всі населені пункти і розповідатиму людям за свою працю за цей рік, про плани, про надходження, а також про те, чому ми маємо жити тільки у своїй громаді. Має бути розвиток, а буде розвиток, то прийде й інвестор.
авторка: Марта Щерба