Василь Васильців: Любиш лежати в трускавці і споглядати як повзають слимачки – лежи!
У ексклюзивному інтерв'ю Варіантам культовий співак розповів про те, чим займався останні 10 років, скільки у нього вже є пісень, про Славутич та фестиваль "86", про любов до Apple, про будинок серед хмар та багато іншого
Вже незабаром наше місто струсоне ювілейний концерт легендарного поета-пісняра Василя Васильціва. Дійство відбудеться у "Дзизі" 26-го червня.
Василя можна назвати чи не першою людиною-мемом у наших краях. Багато для кого його концерти стали важливим маркером тих вже далеких "нульових" років, коли у дивних клубах в околицях Львова звучали хіти "Сушений Кальмар" чи "Загублене щастя". Пісні Василя знали напам'ять, вони повертали публіці вже забутий драйв забутих неформальних рок-концертів 90-х.
Сьогодні відео Васильціва переглядаєш чи не із такою ж милою ностальгією, як приміром, кліпи Аква Віти, Фантом-2 чи Плачу Єремії.
Роки йдуть, ми вже не ті, якими були у "нульових". Змінився й Василь. Зустрітися зі мною він домовився під магазином MOYO на площі Міцкевича, як виявилося згодом – не просто так. Запропонував піти у тихе місце – кафе-їдальню Open навпроти входу у Катедру.
У процесі розмови переді мною постав впевнений молодий чоловік, що йде в ногу з часом та вже має своє власну цікаву життєву філософію.
Вже остаточно я пересвідчився, що Василь вміє потрапляти у нерв часу – чи DIY-сентиментальністю своїх пісеньок, чи стоїчним соціальним оптимізмом пост-хіпстерської епохи. Як допитлива губка він вбирає в себе усі прикмети цайтгайста і на суді чи то історії, чи то Страшному, для економії часу саме за ним судитимуть про усіх нас, його сучасників та земляків.
І може завдяки його вірі у свої діяння та непохитному прагненні робити добро і ми теж здобудемо помилування за свій час, бездумно витрачений на перегляд серіалів, на поїдання фаст-фуду, безцільні розмови, снобську пихатість та демотиваційний самообман.
Розмова почалася ще на вулиці на нейтральну тему – закриття ВК.
До речі, про ВК – а Ти зараз користуєшся цією мережею?
Ні, і я впевнений, що абсолютна більшість людей звідти вже випала.
Не боїшся, що втратиться частина аудиторії?
Та ні. Взагалі, соцмережі це, в принципі, не надто й добра річ. Я сам активно користувався ВК сім років, десь із 2007-го. Я б це охарактеризував як комп'ютерні ігри. Витрачаєш на це багато часу, тоді як міг би щось створити. Аніж переписуватися у повідомленнях, з людиною краще зустрітися і поспілкуватися в реалі.
Хоча, мені свого часу більше подобалося у мережі проводити час. У мене був комплекс, що я важко спілкуюся з людьми і, власне, ВК мені допоміг навчитися формулювати свої думки. Поступово, там я розвинув це вміння. У цьому сені, це – позитив. Але взагалі краще робити все вживу.
Щодо розповсюдження музики – це добре, але воно не дуже то і працює. Чому у всіх країнах для проведення мітингу на вулиці потрібен дозвіл, а для групових чатів в мережі – ні? Бо коли люди збираються реально, це набагато більш ефективно, ніж віртуальне спілкування. Я впевнений, що, швидше за все, люди переситяться соцмережами і інтернет не буде таким всепоглинаючим – прогнозую на своєму прикладі.
Тобто, сьогодні Ти б уже не співав про те, що "інтернет – це сила"?
Зараз просто вже є новий виток інтернету – мобільні додатки. Вже сам інтернет є корявим у порівнянні з додатками на телефонах. І відбуватиметься дедалі сильніше зміщення в ту сторону.
У Вікіпедії про Тебе інформація вже давно не оновлювалася – скажи, будь ласка, скільки в тебе вже є альбомів станом на сьогодні?
У мене вже є понад 250 пісень. На альбоми я їх вже не розподіляю. Просто, коли приходить натхнення, – пишу нові пісні. Пишу весь час. Зараз одразу на телефон записую і роблю там перше аранжування. Коли з'являється ідея – можу відразу зупинитися і зафіксувати мелодію.
"Мобільний телефон – це сила"?
Так, це дуже зручно. Раніше такого не було. Планшети і мобільні телефони – майбутнє комп'ютерів.
Нещодавно Ти їздив на кінофестиваль "86" у Славутичі, виступив у ролі ведучого на відкритті і навіть зняв новий кліп. Хто Тебе запросив? Як Ти там провів час?
Запросила мене співорганізаторка фестивалю Надія Парфан. Я до цього знав про існування Славутича, але тільки як назву морозива більше.
Мені це місто видалось піонерським табором для дорослих. Я думав, що людям там дуже нудно жити, але розпитався місцевих – кажуть, що нормально.
Взагалі, Славутич є прикладом моєї думки – яку я піддивився у такого дядька Жака Фреско – про те, як будуть виглядати міста в майбутньому. Це буде щось таке як Славутич – спроектоване з нуля, добре продумане місто. От Львів – це приклад хаотично збудованого міста, там постійно корки тощо. А Славутич – фактично пішохідний.
Цікава була подія – там показували документальні фільми. Я аж навіть довідався, що таке документальне кіно. Раніше я думав, що це коли показують якісь старі кадри…
Хроніка?
Так. Про війну чи там ще щось. Виявляється, це може бути просто фільмування міста. От один з перших фільмів – "Людина з кіноапаратом". Режисер, Дзига Вертов просто знімав Москву чи що там…
Одесу…
Або Одесу. І я побачив, що це може бути дуже цікавим. Таке доккіно доступне кожному. Не треба ніякого сценарію – знімаєш те, що тобі цікаве.
Ще, мабуть, потрібно мати певний підхід чи ідею.
Так, без ідеї нецікаво дивитися. Має бути якась знайома людям ідея. Одним словом, я зрозумів, що це цікавий жанр, який має право на життя.
Якраз таке кіно і має всі шанси розвинутися в Україні. В мене є відчуття, що зараз у нас відбувається такий маленький плавний підйом після Революції. Підйом, принаймні, морального духу. Люди зрозуміли, що є постійна загроза з боку Росії і "Запад нам не поможет"… Тому, доводиться самостійно щось робити. Єдиний, хто нам допоможе – це ми самі. Кожен має сам щось робити і розвивати свою спільноту.
А якби Тобі дали бюджет, команду, техніку, то про що Ти б зняв документальний фільм?
У мене була ідея і, думаю, я її ще реалізую, – зняти художнє кіно. Я вже сам написав сценарій – містичний фільм із назвою "Між сном та реальністю". Сам вже навіть щось там трохи знімав на просту камеру.
Але, зрештою, зрозумів, що це величезний і важкий процес. Одна людина того не зробить. Треба, щоб були костюми, декорації, реквізит, як мінімум. Можливо, ще наберуся досвіду і зможу це втілити.
Ще мене кінофестиваль "86" надихнув на власні відеоексперименти. Нещодавно, натрапив на оголошення про конкурс соціальної реклами.
Якось, я знайшов на вулиці айфон шість плюс. Він був запаролений, тому я не зміг подзвонити власнику і віддав телефон поліції – хай шукають. І потім зняв про це соцрекламу – про те, що не можна привласнювати чуже майно, а краще віддати.
Ролик вже є десь опубліковали?
Так, ось можу на телефоні показати.
Тут такого нічого немає. Але якщо виникла ідея – завжди треба відразу реалізовувати. Бо потім вже можуть не дійти руки. От ми з тобою сьогодні зідзвонилися щодо інтерв'ю – і в той самий день зустрілися.
Так, це круто. Всі завжди відкладають на потім…
Власне, що я не люблю робити як всі. Треба так, щоб було інакше.
От я зараз придумав для Львова найкращий засіб пересування. Тобто, не я придумав – але дізнався, що таке є. Називається уніцикл. Он навіть в магазині Moyo стоїть – таке електричне колесо, на нього стаєш і їдеш. Дуже футуристичний вигляд. Я ще не їздив, але вже замовив в інтернет-магазині "Цитрус". Вони мені вже два рази присилали – але неробочу модель. Спробую ще третій раз, а як ні, то нехай повертають гроші, замовлю ще десь.
Круто! Повертаючись до Славутича – як знімався кліп? Все було справді спонтанно? Наприклад, коли Ти диско-кулю зупиняєш на вечірці – це була імпровізація чи по сценарію?
Це була більше імпровізація. Наперед я спланував тільки те, що якщо вже їду в таку даль і це кінофестиваль – то має ж там бути хтось, хто б міг зняти мені кліп?
Я попросив Надію і вона знайшла мені людей з продакшн-студії PicOi. Ми це зняли фактично з одного кадру. Дуже цікаво було. Потім в коментарях під відео жителька Славутича написала, що вона там була на задньому тлі.
А так я сам собі кліпи знімаю – один з останніх на тлі цвітіння сакури в Ужгороді. Я знімаю на свій телефон і зразу монтую – стрибок технологій.
А якщо в кадрі Ти – хто знімає?
Прошу якихось людей – чи знайомих, чи шукаю професійного оператора. До речі, саме зараз шукаю такого – кому було б цікаво зі мною працювати.
Зробимо зараз тут маленьке оголошення –"Василь Васильців шукає оператора! Зголошуйтесь!"
Дякую. Класно знайти такого оператора, який би був реально зацікавлений.
От зараз в Дзизі буде концерт – було б добре його відзняти. Якщо б людина знаюча це зробила, то це ж виглядає зовсім інакше, аніж якби я просто поставив свій телефон на штативі у кінці зали.
Йдемо далі – а що Ти робив упродовж останніх десяти років, відколи перестав активно з'являтися на публіці?
Музикою я весь час займаюся – кожного дня щось пишу, буквально з шести років. Просто тоді був момент, коли люди зацікавилися мною – власне, пісня про Руслану всім запала, всі були в шоці і не знали, що робиться.
Взагалі, мені, звичайно, цікаво виконувати пісні вживу перед публікою. Але не це головне. Я просто знаю, що музика має властивість жити і після людини. Наприклад, Скрябін, на жаль, відійшов, але пісні його звучать і він наче продовжує жити у них. Так само я впевнений, що ті пісні, які мені вдасться закінчити, залишаться після мене. Навіть, якщо зараз вони не дуже популярні.
І це веселий процес також. Нічого не було, а потім раз – і щось створюєш! А ще планую навчитися створювати додатки для телефонів.
Зараз я працюю над дисертацією з інформаційних технологій, ще паралельно з роботою навчаюся в Інституті стратегічних досліджень. Працюю маркетологом у компанії 2events. Тобто, що я робив ці десять років – займався маркетингом, писав пісні, навчався.
Як у тебе вистачає часу ще писати пісні?
Часу ніколи ні на що не вистачає. Просто треба концентруватися на чомусь одному, обмежувати себе в іншому. Думаю, важливо обмежити своє перебування у віртуальному світі.
Найцікавішим є те, що відбувається сьогодні, прямо зараз. Відповідно, кожен день життя – це подарунок. Ні в минуле, ні в майбутнє не перенесешся, принаймні, поки що. Тому не треба гаяти того часу, який іде зараз.
Ти все-таки оптиміст чи песиміст? Коли слухаю Твої пісні чи дивлюся кліпи – в мене не зникає враження, що присутній там хеппі-енд аж ніяк не такий однозначний, як видається на перший погляд. Відчувається якась така легка нотка трагічності на задньому тлі.
Ти все правильно сприймаєш. Я оптиміст. Всім людям потрібно більше радіти і менше на щось нарікати. Все в наших руках. Якщо щось не так – єдина людина, яка в цьому винна, – це ти сам. Гумор і оптимізм допомагають жити. Треба частіше казати собі – сьогодні мій найкращий день. Це може нічого не дати – але може й дати. Ніхто не хоче мати справу із плаксою-ваксою. Всім подобаються веселі і цілеспрямовані люди.
Це в Тебе такий собі екзистенційний оптимізм – радіти не тому, що добре, а тому що, зрештою, краще обирати сміх, а не сльози?
І в Америці не все добре. Є країни більш розвинені ніж ми, а є й менш. В нас не все так погано. Є країни, де людей їдять. Навіть північна Корея не остання найгірша держава. І в будь-якій рідній країні є те, чого немає в нерідній – близьке тобі людське оточення.
Знайомся, це Руслан, він наш фотограф і ще дрон-оператор.
Дрон – це добре. Я недавно бачив відео нового дрону ehang, який вже може перевозити людей. Людина сідає – задає маршрут і дрон доставляє туди куди потрібно. Це майже літаючий автомобіль.
У мене, взагалі, була така думка – класно було б квартиру таку мати – на довгій палці як в мультиках фантастичних, така прозора, серед хмар!
Руслан: А коли вітер дує, то тебе хитає.
Ну, про вітер я не подумав. В мультиках воно не хитається. Або як в цьому фільмі Світ забуття з Томом Крузом – там теж була хата серед хмар. Одним словом, люблю все фантастичне і всілякі технології.
Є три речі, від яких я фанатію – Бітлз, Гаррі Поттер і зараз ще Apple. Дивлюся всі їхні презентації, чекаю, як колись фільми про Гаррі Поттера чекав.
То, якби Ти потрапив на безлюдний острів і з тобою були три речі - Бітли, Поттер і комп'ютер "мак", то би б там цілком нормально почувався?
Так, тільки там немає де заряджати ноутбук і телефон. Але, по суті, нова технологія заміняє собою і живе спілкування.
Я якось довгий час зустрічався із дівчиною по скайпу. Вона була українка, але жила в Петербурзі. Потім вона повернулася в Ужгород і ми познайомилися з нею вже вживу. То, що я скажу – фактично, все так як і по скайпу. Тільки що в скайпі рухати не можна і гірша роздільна здатність.
Твоя музика – це принципово поп-жанр, веселий, безтурботний, який націляється на мейнстрім, на широку популярність. З іншого боку, ти займаєш вузьку андеграундну нішу. Яким є твій досвід творення поп-музики в андеграунді у Львові?
Скажу так – коли в Україні з'явиться платформа, щоб наші музиканти могли презентувати себе публіці, то люди здивуються тому, скільки у нас є різних колективів. І у той же ж час, ми не їх чуємо.
От ми сидимо в кафе і слухаємо якусь англійську пісню, а не свою. Взагалі, що на нас зараз є українського?
Шкарпетки Житомирської фабрики.
Так, в мене теж десь так само. Якби не було інтернету, можна було б плакати – о, мене ніхто не слухає. Насправді, все інакше. Потрібно просто більше зосередитися на тому, де твоя аудиторія і в ту сторону рухатися. Якщо ти сидиш в андеграунді, треба самому вчитися себе просувати.
Можу підказати лайфхак музикантам – вам необхідно розуміти, яких цілей ви хочете досягти і спробувати реалізувати для цього певні кроки. Наприклад, ви хочете зібрати на концерті сто людей, мусите спочатку знайти зал, мусите зрозуміти, як ви цих сто людей зберете. І все.
У Тебе не бувало моментів, коли ти думав, що все даремно, що займатися музикою немає великого сенсу?
Раніше було. Я заздрив людям, які багаті і можуть собі все дозволити. Або заздрив відомим людям, на концерти яких приходять тисячі людей. Але останніми роками я думав про те, що в кожної людини є свій відведений час життя. Зрештою, всі ми відкидаємо копитка і все.
Я вивів собі таку формулу – сенс життя кожної людини полягає в тому, щоб свій час максимально наповнювати тими речами, які тобі цікаві. Якщо тобі цікаво лежати в трускавці і споглядати як повзають слимачки, якщо тобі цікаво тільки дивитися фільми – просто роби це.
Філософія лежання в трускавках!
Мені от подобається писати пісні, я отримую від цього своєрідну енергетику. А є люди, які люблять робити меблі, витесують там щось із дерева. І я рекомендую усім займатися тим, що їм подобається. Коли є відчуття, що ви комусь заздрите – подумайте, що було б, якби ви опинилися на місці цієї людини? Спочатку може було б добре – але в кінці і бідний, і багатий йдуть лише до однієї цілі.
Це вже майже як у Григорія Сковороди – сродний труд?
Так. Не треба нікому заздрити. Потрібно знаходити в людях щось хороше, нікого не критикувати. Кожна людина має в собі щось хороше. Має і погане, але якщо зосереджуватися на поганому, то ми самі себе знищуємо зсередини. Якщо помічати в інших хороше, то і вони будуть помічати хороше в вас.
Все-таки в тебе був і момент мейнстрімної слави – Твоя співпраця із Esthetic Education. Як це все тоді відбувалося?
Так, все найкраще стається несподівано. Мені було дуже приємно, що вони написали про мене пісню.
По суті, вони мене і познайомили повторно з епплівською технікою. Коли я приїжджав до них знайомитися, то звернув увагу – вони всі користуються макбуками, ще коли Стів Джобс жив. І я подумав, що недаремно такі люди вибирають саме ці девайси.
Мій перший комп'ютер теж був макінтош. Ще в 1995 році мій батько виграв грант на створення газети і їм прислали також макінтош. Батько часто лишав мене з ним і я сам розібрався, що там до чого. А Esthetic Education мені про це нагадали.
До речі, Esthetic Education вже немає, вони вже зникли, а в тебе от концерт зараз буде.
У них були куди більші концерти, ніж в мене. Можливо, вони ще об’єднаються назад. Дуже цікавий гурт був. Я ще досі їх слухаю час від часу – особливо пісню Vasil Vasiltsiv :))
Українська музика буде розвиватися тоді, коли з'явиться велика спільна платформа, щоб слухачі могли знаходити цікаві гурти. Якби я був президентом України, то відразу створив пільгові умови для Apple, щоб вони взяли під своє крило українських музикантів і розмістили їх в Apple Music.
Досі важко сказати, чи Ти був ще останнім феноменом старого рок-Львова 1990-х чи предтечею нового хіпстерського Львова із філософією DIY. А Ти б себе куди відніс?
Дивився я виступ Воплів Відоплясова – у Львові, здається, був, – і справді, Скрипка там так по живому виступив. Чи взяти їхні старі кліпи – "Музіка" чи "Танці". Це все таке, що аж любо дивитися – не награно, робили все так, як хотіли робити.
Мені колись дуже подобалася програма "Територія А". Ці всі кліпи були такими дивними, але з іншого боку, люди собі робили, що хотіли.
А, взагалі, люди які не розвиваються – деградують. Тому, я відношу себе до нинішнього дня. Допустимо, не думаю, що я можу розділити думки сучасних дітей чи підлітків. Але потрібно знати, чим вони цікавляться. Адже, навіть у дітей є чому повчитися.
Якщо зважати на Твої гаджети, то ти сучасний хіпстер, а якщо дивитися Твої кліпи, то ти уламок "Території А".
Взимку був концерт Лесик Бенду – також цікаво. Я послухав їхні пісні – і в мене відразу виникла думка – які цікаві фільми можна з них зняти! Наприклад, про "Горбатий запорожець" – вже вимальовується хороший сценарій.
Хто тобі ближчий – Дзідзьо чи Скрябін?
У Дзідзьо скоро вже фільм вийде – я чекаю з нетерпінням. Але чомусь в нас, в Україні, на першому плані самі комедійні жанри в музиці – Дзідзьо, Сердючка, Тік… Нічого поганого в тому немає, але це трохи неправильно. Якщо захочеш включити іноземцю якусь серйозну українську музику – то навіть не будеш знати що…
В одному з інтерв'ю Ти кажеш, що "музикою може бути все, що завгодно". Що ти мав на увазі?
От, в центрі сидить хлопець, дує в якусь велику вібруючу дудку. І це теж свого роду музика. Навіть як автомобілі їздять – це теж можна сприйняти як музику.
Будь-який набір звуків врегульований, має цілісну картину – це вже музика, це вже не шум.
Раніше, я думав, що реп – це не музика і тим більше не пісні. Але недавно я зрозумів, що помилявся. Адже, навіть коли ми говоримо, слова мають своє звучання і свій посил, це, швидше, навіть як ударні. Кожен жанр цікавий.
Як Ти знімаєш свої кліпи? Поділися досвідом.
Найперше, потрібно знайти місце, де буде цікаво знімати. Бо на що людям цікаво дивитися у відео? На щось небуденне, щось, що не бачиш кожного дня. Ніагарський водоспад – це вже небуденно. Також, потрібно, щоб усе до чогось йшло. Щоб був сюжет кліпу. Допустимо, герой був в точці А, потім взяв якийсь предмет, перетворився на когось іншого і тому прийшов у точку Б. Має бути суть.
Хоча, для ютюбу можна робити все, що завгодно. Знімайте, як виходить, а там буде видно.
Як хтось буде критикувати в коментарях – подякуйте за критику і запитайте поради – що саме в наступному відео можна зробити краще? Можливо ж, дійсно там в коментарях сидить якийсь мега-талант і хоче поділитися своїми знаннями.
Такі випадки бували?
Ні, ще жодного. Якийсь хлопець на фейсбуку писав в коментарях під оголошенням концерту – а "Руслана" і "Кальмар" будуть? Я відписав – складіть, будь-ласка, список пісень, які мають виконуватися на біс і тоді поговоримо. Списку так ніхто і не склав. Сили на коментар є, а на щось інше – нема.
Як шукаєш героїнь своїх кліпів? Це твої знайомі чи хтось із вулиці?
Я вже такий обешшабашений, що можу підійти до будь-кого і запропонувати знятися в мене у кліпі. Наприклад, кліп "Бландзінка" – там людей 25 знімалося.
Декого знайшов на вулиці, декого через оголошення на OLX. Я зараз таке часто практикую – на OLX знайшов бек-вокалісток для запису пісень із моєю групою Еліта. Треба завжди по простому діяти.
Тебе колись кликали на весіллях грати?
Якось я виступав на весіллі одного з учасників "95 кварталу" – Євгена Кошового. Там також Тік виступав.
Можеш щось сказати про свій святковий концерт у Дзизі?
У мене концепція така – я запрошу 50 людей своїх хороших знайомих. А ще запустив рекламу – як прийдуть сторонні люди, то буде добре. У програмі – 21 пісня. Також планую – якщо "Цитрус" доставить справний уніцикл і я навчусь на ньому до того часу їздити – планую ефектну появу на сцені на уніциклі. І ще приємний бонус – подарую кожному відвідувачу по книжці і по диску.
А якщо сто людей?
То подарую всім. Мені більше подобаєтсья дарувати, ніж приймати. Насправді, це, мабуть усім так. Якщо даруєш – від цього радієш. Тому мені і подобається створювати пісні. Бо це спосіб поділитися думками з іншими. Пробував в твітері писати, в фейсбуку, але це не те.
І наостанок – плейлист від Василя Васильціва: